На вулиці до них підбігає юрба малечі. Усі радіють, що Юрчик знову з ними. Шукають затишний майданчик подалі від дороги і граються досхочу. Після страшної аварії в Прошовій батьки суворо наказують дітям бути обережними: ні кроку на дорогу, та й на узбіччі бути пильними, бо ж п’яний водій збив 8-річного Юрчика Чорного саме на узбіччі. Хлопчик тримав велосипед і спілкувався з сусідом через паркан. Христина стояла за метр від брата, побачила авто і встигла відстрибнути. Юрчик не зорієнтувався, хоча сестра крикнула йому про небезпеку, бо стояв спиною до злощасної автівки. ДТП сталася 8 липня, близько 19-ої години. Два дні хлопчик був у комі, медики всіма силами рятували його. Як розповіла мама Юрчика, у нього діагностували тріщину черепа і крововилив, перелом таза, кінцівок, були пошкоджені печінка, селезінка, нирки.
За кермом автомобіля Volkswagen був 38-річний Володимир Суховер із сусіднього села Смолянка. На момент аварії водій був у критичному стані сп’яніння — ледве тримався на ногах, мало що усвідомлював. Алкотестер показав у випарах із його ротової порожнини 2,34 проміле алкоголю, а ось у висновку експертизи на основі забору крові вказано 3,17 (!) проміле. Люди мало не вчинили самосуд над водієм, адже він ще й намагався утікати. Автівка після удару ще проїхала певний відрізок шляху, злетіла з дороги і застрягла в пшениці. Тернопільський міськрайонний суд обрав водієві міру запобіжного заходу — тримання під вартою упродовж двох місяців з правом внесення застави у розмірі
168 тисяч 160 гривень.

Майже місяць Юрчик був у лікарні, переніс три операції. Уже два тижні він вдома. Мама потерпілого хлопчика Наталя Чорна сама виховує шестеро дітей. Юрчик — наймолодший. Рідні нині доглядають за ним, хочуть, щоб чимскоріше одужав і став на ноги, бо наразі він на інвалідному візку.

— Розробляємо Юрчикові ніжки, потрібна ще тривала реабілітація, щонайменше пів року, — каже пані Наталя. — Син переніс три операції, вставили п’ять чи шість пластин, намучився… Але дякувати Богові, що вижив, а далі помалу виходимо його. Народився в сорочці! Лікар сказав, що Юрчик добре відновлюється. Даємо йому ліки, які призначили. Вдома трохи легше, бо і стіни лікують. Садимо сина в інвалідний візок і вивозимо на прогулянку. Дуже хоче рухатися. Перші два дні плакав, бо чув, як діти бігають на вулиці. «Я теж хочу!» — не вгавав. Ледве вгамували його. Для Юрчика це ще й внутрішня травма. Побачить автівку червоного кольору (як у того горе-водія) — несамовито кричить. До нас приїжджає дитячий психолог, спілкується з Юрчиком і Христинкою. Порадила нам частіше вивозити сина на вулицю, щоб подолав страх. «Не можна продавати горілку. Не можна п’яним сідати за кермо!» — повторював син у лікарні, коли розповідав про аварію. Нині стараємось не згадувати про пережите… Водій, наскільки нам відомо, сидить у СІЗО. Його рідні не дали ні копійки на лікування Юрчика, навіть не телефонували до нас. Коли водієві обирали міру запобіжного заходу, він обіцяв усе відшкодувати, але наразі це порожні слова. Його брат замість знайти порозуміння, накинувся на мене в суді зі звинуваченнями… Прикро, що люди не розуміють, що накоїли. Дав би Бог, щоб Юрчик став на ноги, але поки що все в невідомості, моє материнське серце розривається. Не відходжу від Юрчика, щоразу треба його підняти, перенести, нагодувати. Тепер знову готуємось до лікарні, але ще потрібно здати тест на коронавірус. До школи син не зможе піти з першого вересня, у нього буде індивідуальне навчання — вчителі приходитимуть додому. Віримо, що він швидко одужає і зустрінеться з однокласниками. Я безмежно вдячна добрим людям, волонтерам, які збирали кошти на лікування мого сина, підтримували у важкі хвилини. Молюся за них.
…А на вулиці Юрчик радісно щебече з однолітками. «Мене вже не так болить все, як спочатку, — розказує журналістці. — Дуже хочу стати на ноги і поганяти з хлопцями у футбол!»