Нещодавно директор департаменту із роботи зі ЗМІ футбольного клубу «Динамо» (Київ) Микола Несенюк дав цікаве інтерв’ю інтернет-порталу «Футбол24». З огляду на актуальність порушених тем і проблем ми вирішили запропонувати його читачам «НОВОЇ…» з деякими скороченнями.

«Я дуже позитивно ставлюся до «Шахтаря»

– Миколо Івановичу, за вами закріпилося реноме антишахтарівського рупора. Багато хто вважає вас головним хейтером “гірників”. Вам комфортно у цій ролі?

– Це неправда. Я дуже позитивно ставлюся до «Шахтаря». Але до того, який був раніше. Історія цього клубу налічує не 10 років і не 20. Я пам’ятаю «Шахтар» 60-их, 70-их, 80-их… Яремченко, Старухін, Грачов. Я пам’ятаю «Шахтар» 90-их – симпатизував цій команді, як і всім іншим українським клубам. Йдеться про інше. Я погано знаю значення слова “хейтер”. Але впродовж понад 20 років виступаю проти негативних явищ у нашому футболі. У 90-их їх втіленням була одна сила, опісля – інша, яка, на жаль, пов’язана із «Шахтарем». Саме через «Шахтар» сьогодні йдуть негативні речі, які нищать наш футбол.

– Яка сила втілювала негативні явища у 90-их?

– У 1996 році була створена Українська професіональна футбольна ліга. Заявили мету: наш футбол повинен стати професіональним. На жаль, це виявилось не зовсім так. І якщо тоді ще існував якийсь шанс, то тепер справа доведена до абсурду. От подивіться: у нас 20 травня закінчується футбольний сезон. Наступний розпочався перед 20 липня. Тобто, упродовж двох найтепліших, найсонячніших місяців року офіційного футболу у нас нема. Уявіть собі, що я торгую морозивом. З 20 травня до 20 липня зачиняю лавочку і не займаюся цією справою. А потім починаю ним торгувати взимку. Насправді це означає, що я не торгую морозивом, а займаюся чимось іншим – воно ж мені служить лише прикриттям.

Так само і наш футбол – він не стоїть на нормальній основі. Клубів у нас немає – є лише кишеня того чи іншого власника. Закриється кишеня Суркіса – закінчиться «Динамо». Закриється кишеня Ахметова – закінчиться «Шахтар». Тобто, це приватні підприємства, які відрізняються між собою лише тим, що одні є брендами і мають під собою історію («Динамо», «Шахтар», «Чорноморець», «Карпати» тощо), а інші – типові представники теперішніх нижчих ліг. Це команди типових аграрних баронів, які заводять команди лише для себе – глядачів там не передбачається. Подивіться, хто у нас тепер виграє першу лігу. Це — київський «Арсенал», який не має ані стадіону, ані бази, ані вболівальника. Це — команда, яка увесь сезон відіграла на тренувальному полі донецького «Шахтаря». Навіщо нам такі команди? Якби наш футбол був справді професіональним, хто б допустив до змагань, приміром, «Сталь» або «Олімпік»?

Найголовніше, що провідником цих негативних процесів є «Шахтар». Пригадую початок 2000-их, як за рознарядкою звозили по 10-20 тисяч людей, яким футбол не був потрібен. Їхали, бідні, потягами, автобусами, а стадіон покидали задовго до кінця матчу… Або чому сьогодні «Шахтар» живе у Києві, а їздить грати «додому» за 500 кілометрів у Харків?! Сидіть краще у Харкові. Але ж зрозуміло, що у Харкові ніхто не вболіватиме за «Шахтар». Тому витрачаються дурні гроші. А в когось цих дурних грошей нема. Я розумію, що «Шахтар» не може виступати у Донецьку – через проблеми, які вони й самі трохи створили. Оселіться тоді в Маріуполі – це Донецька область. Чи в іншому місті Донбасу.

«Лобановський також помилявся»

– Цього року 13 травня «Динамо» відзначало 91-ий день народження клубу, а також 16-ті роковини смерті Валерія Лобановського. Для вас той день – насамперед радісна дата чи день скорботи за Метром?

– Мені пощастило особисто знати Лобановського. І я бачив його похорон – як увесь Київ вийшов на вулиці, щоб провести Тренера в останню дорогу. Думаю, такого у Києві не було за всі півтора тисячі років його існування. Тоді я зрозумів, що це за людина, і яке вона мала значення для Києва, для України, для багатьох поколінь.

– Найбільш пам’ятна розмова із Лобановським – якою вона була?

– Валерій Васильович умів мовчати. Це велике мистецтво – не піддатися емоціям, не наговорити зайвого. Відповідно кожне його слово важило дуже багато. Я спілкувався на цю тему із десятками футболістів, які працювали із Лобановським. Вони розповідали, що часто йому достатньо було просто подивитися. Звичайно, він був живою людиною і також помилявся. Він не був ідеальним. Але вирізнявся вмінням мовчати і говорити тільки те, що треба сказати саме в потрібний момент.

– Цьогоріч ФФУ проігнорувала церемонію вшанування пам’яті Лобановського. Про що це свідчить?

– Був час, коли ФФУ стояла в перших рядах і клялася у повазі до Лобановського. Ще рік, два, три тому для них Метр був усім, а тепер став ніким. От що прикро. Після ігнорування ФФУ роль та історичний внесок Лобановського не зміняться. А от федерація вчора була в одних рядах, тепер — в інших, завтра — невідомо в яких…

«Він Україну на карті не покаже – цей Марлос»

– Ваша головна претензія до діяльності Андрія Павелка на посаді президента ФФУ?

– Я думаю, що Павелко не впорався. Він виявився неготовим до такої відповідальності – це його біда. Людина просто переступила через кілька сходинок і стала на посаду, яка їй не під силу. Тому він робить деякі речі, за які просто соромно. У Павелка для такої посади немає відповідних якостей. Можна сказати, що він тут випадкова людина.

– Кажете, Павелко перестрибнув через кілька сходинок… Схожа ситуація і в його кума Андрія Шевченка у збірній України – чи не так?

– З одного боку, наставник національної команди – це така посада, від якої не так багато залежить. Якщо у країні є футболісти, то залишається зібрати їх докупи і розставити по позиціях. У національній команді не вчать грати у футбол. Якщо ви поставите навіть найгеніальнішого тренера займатися збірною Гондурасу, він не стане чемпіоном світу. Шевченко – це плюс з іміджевої точки зору. Він – єдиний український футболіст, якого знає увесь світ. Тому, звісно, коли виходить Шевченко, всі реагують: “О, це ж сам Шевченко!” З цього боку до його призначення немає претензій. З іншого боку, Шевченко ніде, ніколи і нікого не тренував. Назвімо речі своїми іменами: він – не тренер. Тренер – це Моурінью, який реально закінчив інститут і курси на PRO-диплом. Але Шевченко погодився на цю роль. От тепер нехай отримує. Це був його вибір. Якщо він цього не розуміє, якщо йому комфортно на цьому місці, якщо несоромно дивитися людям в очі, то нехай продовжує.

– В «епоху» Павелка і Шевченка відбулася натуралізація Марлоса. Свого часу ви написали: “Якщо у збірній України буде Марлос і йому подібні – тоді кранти”. Ваші переконання не помінялися?

– Я завжди вболіватиму за Україну, адже свого часу, коли був маленьким, навіть не міг собі уявити, що ця збірна існуватиме, що буде незалежна українська держава. Бачити матчі нашої національної команди – це щастя.

Щодо натуралізації… Це мені нагадує звичайну підставу, коли за команду заводу грає професіональний футболіст. У нас була природна натуралізація після розвалу Радянського Союзу. В межах однієї держави людина могла переїхати з Грузії в Україну і тут залишитися, ставши згодом громадянином нашої країни. Так само, як за Португалію виступають жителі колишніх колоній – Бразилії, Мозамбіку тощо. Коли ж людина не знає жодного слова нашою мовою, — це інша ситуація. Вигравати потрібно чесно. Якщо ми натуралізуємо Мессі, Ібрагімовіча, Роналду і станемо чемпіонами світу, – це буде обман. А обман ще ніколи до успіху не приводив. Тому я проти натуралізації цих бразильців. Навіщо нам це потрібно? Про національну команду повинні мріяти юні футболісти – і зростати до своєї мрії. Коли ж привозять невідомо кого, дають йому паспорт, а він Україну навіть на карті не покаже – цей Марлос, чи хто там ще…

«Дивитися Денисова – себе не поважати, Леоненко – не експерт»

– Ще одна ваша цитата, датована 2016 роком: “Нехай «Шахтар» їде грати в Донецьк, якщо їм так погано в Україні”. І далі ваш висновок, що «Шахтар» – це неукраїнський проект. Чому?

– Ви бачили фінал Кубка України? Ви бачили, у яких футболках вийшли гравці «Динамо»? Гравці «Динамо» вийшли у футболках з написом “Наші воїни – наші герої”. Гравці «Шахтаря» ці футболки не вдягнули. Ось вам відповідь на ваше запитання. Всі все бачили. Я не буду більше нічого говорити. Нехай вони пояснюють, хто вони після цього. Не підтримують нашу армію, не підтримують наших героїв, не підтримують людей, які насправді захищають Україну. Можливо, там є небайдужі гравці або працівники клубу, проте така політика… Це питання їхньої совісті. Жити у Києві і зневажати країну – що поганого вам ця країна зробила? Вважаю, це просто аморально, бо люди, у яких є совість, повинні щодня дякувати воїнам, які щодня ризикують своїм життям на фронті.

– Віктор Леоненко. Тричі найкращий футболіст України у складі «Динамо» вже не перший рік жорстко критикує рідний клуб, зайнявши протилежну позицію…

– А ви впевнені, що у нього колись була ця позиція? Одна справа – гра на футбольному полі, а інша – прекрасний футболіст може бути дуже поганою людиною. Я знаю багатьох чудових гравців, які зіпсувалися за межами поля.

У 90-их Віктор був прекрасним футболістом. Лише коли з’явився Шевченко, всі забули, хто такий Леоненко. Як коментатор, експерт – він мені взагалі ніхто. Якщо на мене одягнути халат, це ще не означатиме, що я став лікарем. Приблизно така ж ситуація з Леоненком – він не експерт.

– Часто дивитеся ефіри “Великого футболу”?

– Коли немає альтернативи і мені потрібно подивитися якийсь футбол, я, звичайно ж, дивлюся ТК “Футбол”. Так само я дивлюся і випуски футбольних новин. Щодо аналітичних програм, то ми живемо в таку епоху, що як тільки хтось щось скаже, це одразу з’явиться в інтернеті. Тож я заходжу і читаю. А дивитися, вибачте, на Денисова, – це себе не поважати. Як нормальна людина може це дивитися?

– Юрій Вернидуб назвав ТК «Футбол» рупором «Шахтаря», провівши навіть паралелі із Геббельсом…

– Усі знають, хто власник цього телеканалу. Це фактично клубний телеканал – так його і потрібно сприймати, от і все. А що ви хочете, аби вони були об’єктивними? Може, вони у приватному житті щось нормальне говорять, але тут, на роботі, працюють на інтереси роботодавця і виконують його замовлення.

– Тоді, може, вихід — єдиний телевізійний пул?

– Ви вважаєте, якщо з’явиться єдиний мовник, побільшає охочих дивитися матч між «Олімпіком» і «Сталлю»? Якщо до нас у будь-яке місто приїде «Манчестер Юнайтед», це буде видовищем. А видовище – продається. У нас немає видовища. 90 відсотків матчів проходять при порожніх трибунах – вони нецікаві для глядачів. То яка різниця, хто їх показуватиме? Це глибинна проблема нашого футболу.