Подейкують, у будинку майстра у Гаях Шевченківських навіть серед ночі чути скрегіт металу і стукіт молотка: це Сергій Кузнєцов працює над новим шедевром з металобрухту і непотрібного в побуті мотлоху. Що для більшості — сміття, для тернопільського майстра — матеріал для творчості. Схожі шедеври з непотребу в Україні роблять ще максимум одна-дві людини!..

Художник, токар-фрезерувальник,  за сумісництвом скульптор і ювелір, “тернопільський да Вінчі” — це все про нього. Що спільного між Леонардо да Вінчі та Сергієм Кузнєцовим? Любов до чудернацьких пристроїв, бажання зазирнути в майбутнє та невтомна жага творити… От тільки натхнення для своїх творінь  тернопільський майстер-“багатоверстатник” шукає і знаходить на… звалищі. 

Уже десяток років художник, токар-фрезерувальник, скульптор і ювелір за сумісництвом Сергій Кузнєцов створює свої скульптури в стилі стімпанк і джанк-арт під гаслом “Сміття не існує!” У діло йдуть старі чайники, поламані комп’ютери та праски, залишки пральних машинок, мотоцикла чи воза, “на закуску” — гайки та коліщатка, механізми від годинників, деталі порохотягів та фотоапаратів…

Процес творчості —  для художника радість, а результат — дорослим й дітям втіха. І то ще й яка! Публіка  з непідробним живим інтересом розглядає скульптури, навперебій вгадуючи “складники” — чим був той чи інший елемент у минулому житті: “О, дивись-дивись, це ж  сопло від пилососа, а це гніздо для USB…” Діти ж біля таких диво-скульптур узагалі шаленіють: “сідлають”, де це можливо (і навіть де не зовсім) — залазять усередину,  буквально виснуть на диво-роботах, залазять у чудернацькі автівки та мотоцикли, крутять рухомі деталі. “Я тільки “за”, щоб мої роботи “термосили”, крутили-вертіли, — зазначає сам  Сергій Кузнєцов, — адже для цього я їх і придумав.  Візьміть яйце Фаберже: п’ять мільйонів доларів, а річ абсолютно безтолкова і нефункціональна. Маю переконання, що твори майстра повинні бути корисними, служити людям. Не люблю суворі правила музеїв, де руками нічого не можна помацати, а між виробом і публікою або ґрати, або скло чи загороджувальні стрічки… Людям, а найбільше дітям, подобається щось покрутити, помацати. Найбільше тішить, коли дитина підходить і з широко розкритими очима і захопленням оглядає, торкається тих роботів, динозаврів, лазить по мотоциклах і машинках. Навіть якщо хтось відламає ненароком якусь деталь — не страшно, прикручу-прироблю нову. Якщо ж після таких “оглядин” бодай одна-дві дитини прийдуть додому, візьмуть шуруп і прикрутять до патичка стару запчастину, то це вже буде результат. Та й дорослих хотілося б своїми роботами “розрухати”, аби в них виникло бажання виготовити щось власними руками”.

І швець, і жнець, і джанк-арту митець…

Сергій Кузнєцов належить до тих, кого називають “і швець, і жнець, і на дуді грець…” А ще — самородками і самоучками.  Малюванням захоплювався з дитинства і хист до цього мав: передалися гени батька-художника. За освітою — токар-фрезерувальник, на заводі чоловік протримався “аж” три дні… Зате шість років працював ювеліром. А тоді облишив ювелірку, бо… стало просто нецікаво. Зате — “ювелірна справа дала розуміння того, як з двадцяти мух зробити одного маленького слоника так, щоб конструкція не розпалась”. Згодом — ким лише не працював: і охоронцем, і вантажником, крутився і виживав як міг. Заробляв певний час на хліб і як художник, але багато намальованих картин просто роздаровував. Нині 45-річний митець зізнається, що до нового витка його творчості майже десять років тому спричинився… випадок. Одного разу побачив у журналі фотографію рушниці у стилі стімпанк. Вирішив: “А чому б не спробувати?” І… зробив аж чотири такі рушниці.  Зі старих системних блоків, які віддав знайомий, народилися спочатку симпатичний робот Стьопа, а пізніше і його “дружина” Зоя та “чадо” — синок Лобзик. Все почалося як забавка, а закінчилося такими ось скульптурами – поєднанням стімпанку та джанк-арту.  А вивів скульптури талановитого тернопільського майстра “в люди” не менш талановитий тернопільський ресторатор Михайло Гросуляк, який розуміється на творчості й креативі та вміє їх оцінити. Витвори  рук і фантазії Сергія Кузнєцова тернополяни можуть бачити на подвір’ї ресторанів “Ковчег” і “Старий млин”. Крім того, побачити та придбати зразки робіт  ви завжди зможете у мережі колоритних закладів “САМоГОНна ресторація” або через сайт http://artsamogon.jimdo.com/

Власне, у “Старому млині” за сприяння Михайла Гросуляка два роки тому було відкрито кількамісячну виставку робіт Сергія Кузнєцова: саме тоді “широка громадськість” про диво-земляка і довідалася, навіть столичні журналісти спеціально на виставку приїздили… Із ресторатором-креативником Гросуляком у Сергія Кузнєцова склався, за його словами, своєрідний ідеальний тандем. “Якби не Михайло Гросуляк – не було би ані скульптур, ані моїх виставок… А починалася наша співпраця з того, що якось фото робота Стьопи потрапило до Михайла. Він розшукав мене, забрав скульптури у музей-ресторацію “Старий млин” і попросив зробити ще. І пішло-поїхало… До того я робив скульптури для себе, коли з’являвся вільний від роботи час. А тут подумав, чому б не зробити це основною роботою? Не розпилятися, а зібратися докупи і рухатися тільки в цьому напрямку. Сьогодні моя основна робота – жити і творити…”

Динозавр — у Японії, «Голуб миру» — в Іспанії, залізні свині — в Настасові

“Стиль, у якому працюю, – поєднання стімпанку і джанк-арту, — розповідає митець. — Джанк – це вміння творити мистецтво зі сміття, з усього, що під руки потрапить. У нас країна така, що майже все життя — джанк-арт…   Стімпанк – фантастичні машини і пристрої”. Фантастику, зізнається чоловік, він просто обожнює. Жартує, що фантастика — “такий напрям, де брешуть якнайменше”,  літературний жанр значно правдивіший, ніж публіцистика сучасних політиків. “Зі школи зачитувався братами Стругацькими, навіть зібрав удома чималу бібліотеку творів письменників-фантастів. “Є такий напрямок фантастики — альтернативна реальність: “Що було б, якби…” — каже чоловік. Саме ці “якби” Сергій Кузнєцов створює з купи непотрібного.

“Жодних ексклюзивних матеріалів я не використовую, — запевняє майстер, — усе це валяється  навколо і сприймається більшістю як непотріб, треба тільки “роззути” очі. Для мене сміття не існує, картини лежать всюди, тільки треба їх побачити.  Купую лише матеріали для складання – шурупи, клей, дріт, а матеріал для моїх робіт буквально лежить під ногами. Нині в матеріалах дефіциту не відчуваю — друзі й знайомі зносять і звозять звідусіль, Михайло Гросуляк дуже допомагає. У нас же ж як: у кожного господаря на балконі як мінімум зореліт розібраний лежить… (сміється — авт.). Використовую для скульптур усе на світі: бляшанки, запчастини, чайник побитий, праску розібрану, дрельку поламану, телефон старий, електролобзик…

Найцікавіша доля в одного з моїх перших “публічних” витворів — металевого динозавра. Якось на подвір’я музею-ресторації “Старий млин” приїхали японські туристи і  побачили мого робота-динозавра, почали навколо нього бігати і давай його випрошувати-викуповувати. Так динозавр і поїхав у Країну Сонця, що сходить…”  А ще витвір Сергія Кузнєцова “Голуб миру” є в іспанському місті-побратимі Мурсія.  Іспанцям цей витвір настільки сподобався, що вони  пропонують відкрити в їхньому рідному місті виставку-продаж робіт нашого земляка… А у Настасові неподалік Тернополя стараннями Сергія Кузнєцова розродилася… льоха! І то не проста, а залізна!  Залізна свиноферма в стилі джанк-арт (такій ні африканська чума, ні ніж господаря не страшні) — результат співпраці мережі “САМоГОНна ресторація “, творця льох Сергія Кузнєцова та компанії “АГРОПРОДСЕРВІС “. “Дуже цікаво було працювати над таким оригінальним замовленням, — зізнається пан Сергій. — Такий тоді темп роботи взяв — за ніч в мене по двоє поросят “народжувалися”…

Узагалі ж, зізнається майстер, над однією скульптурою він працює від кількох годин чи днів — і навіть до року, залежно від натхнення. “Творчість не вимірюється часом, — каже Сергій Кузнєцов. — Я можу цілий день ідею обдумувати (збоку це виглядає, ніби байдики б’ю, — сміється), а потім сидіти всю ніч до ранку і працювати над нею. Можу не завершити те, що роблю, і воно буде лежати роки, а потім повернуся до тієї картини чи скульптури і завершу буквально за день. Я вже років п’ятнадцять  працюю над епічним коміксом, сподіваюся, що ще стільки часу ж на його завершення не піде…”

Художник зізнається, що спить всього по дві-три години на добу. І найчастіше вдень, бо вночі, як правило, приходить натхнення. І майже не жартуючи додає: “Думаю, якби було достатньо матеріалів — не спав би зовсім…”