Пригадуєте резонансний вислів уже одіозної телеведучої з «1+1», яка заявила, що «мова не нагодує»? Якщо підходити суто буквально до цього твердження, то мова, звичайно, не ковбаса. Але насправді приклади багатьох країн свідчать, що мова — поняття зовсім не абстрактне, і вона таки може «нагодувати». А що в Україні?

69% українців вважають, що українська має залишатися єдиною державною мовою. 81% громадян підтримують твердження, що українська мова є важливим атрибутом незалежності України. Такі результати загальнонаціонального дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 13 до 18 грудня 2019 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей.

Українську мову вважають важливим атрибутом незалежності України 81% громадян. Такої думки дотримуються у всіх регіонах країни: у Західному – 95%, у Центральному – 86%, у Південному – 71%, у Східному – 64%. Ще 80% респондентів вважають, що всі керівники країни та держслужбовці у робочий час повинні розмовляти державною мовою. Причому щодо державної мови спілкування державних службовців у робочий час солідарні мешканці усіх регіонів: Західного (96%), Центрального (86%), Південного (71%), Східного (64%). Також 79% опитаних вважають, що в українських ЗМІ принаймні половина матеріалів має бути державною мовою. Такої думки у Західному регіоні дотримуються 96% респондентів, у Центральному – 82%, у Східному – 66%, у Південному – 63%.

На прикладах країн Балтії можна чітко простежити взаємозв’язок між ставленням до державної мови, рівнем життя і захисту країни від зовнішньої агресії. На самих початках відновлення незалежності ці країни запровадили жорстку і принципову політику утвердження державної мови. Наприклад, в Естонії мовну інспекцію (в її першій формі) було створено ще у 1990 році. Країни Балтії, як і Україна, за часів Радянського Союзу були тотально русифіковані, але, на відміну від України, там розуміли, що відкладати мовне питання на потім вкрай небезпечно. Їм треба було відновлювати державність, і в основу відродження націй вони поклали не етнічний, а лінгвістичний принцип. Відтак саме державна мова мала об’єднати громадян. Вони розуміли, що якщо російськомовні надалі будуть говорити лише російською, це розпорошуватиме, роз’єднуватиме, а згодом і поляризуватиме суспільство. У такий спосіб захищали і свою незалежність, бо рано чи пізно Росія би їх проковтнула, як згодом проковтнула частину Грузії, зрештою, Крим. Мова формує свідомість, відтак впливає на ідентичність. Росія ж завжди намагалася українську ідентичність розмити, щоб було «какая разница». А якщо немає значення якою мовою говорити, то немає значення і яка у нас влада — українська чи російська. Головне, аби було що на хліб намастити.