Намалювати хорошу картину будь-чим,  навіть звичайними олівцями –  зізнайтеся, не для всіх легке завдання. А намалювати картину… гарячою праскою і розплавленим воском? Особливо, якщо у тебе важка вроджена вада і навіть звичні для усіх речі для тебе  — маленький щоденний подвиг… 22-річний студент ТНЕУ Кирило Богданюк, який творить справжні шедеври таким незвичним способом — хлопець з інвалідністю, ріс у дитбудинку на Херсонщині. Однак пережите не зламало його, а, навпаки, додало життєвої снаги і вселило віру в те, що будь-які перешкоди можна здолати, а випробування — пережити…  Його сили духу вистачає на те, щоб радіти кожному прожитому дню і підтримувати та допомагати іншим. Кирило живе повноцінним життям і займається мистецтвом, вчиться на соцпрацівника та як волонтер працює з дітьми у таборах. А мистецтво енкаустики (так називається техніка створення картин за допомогою гарячої праски та  воскових олівців) допомогло йому знайти не лише своє покликання, а й… прийомну сім’ю!  Отож – про незвичайне мистецтво від незвичайного хлопця. 

«Складові» картини: праска, натхнення, воскові олівці…

Малюванням у техніці енкаустики Кирило займається уже понад п’ять років. Розпочалося усе в дитбудинку на Херсонщині, куди потрапив ще немовлям із діагнозом ДЦП та невтішними прогнозами… Хлопець зізнається, що з малюванням «не дружив» аж до того моменту, коли до них завітала  місцева художниця Алла Бехтольд, аби провести… майстер-клас з енкаустики.

— Спершу я від цього відмахнувся, на той час мені подобалося працювати у теплиці, де вирощував огірки-помідори, — розповідає Кирило. — Вчителі малювання в інтернаті мені навіть пензлика до рук не хотіли давати, куди, мовляв, тобі… Проте почав помічати що всі хлопці-дівчата, котрі працювали зі мною, почали дружньо «пропадати» з теплиці, —  вони були в Алли на заняттях. Тоді вирішив і собі піти подивитися… Побачене вразило мене настільки, що відразу ж захотілося спробувати і собі щось намалювати.  Але спершу Алла мене від цієї затії відмовляла —  боялася, щоб я не попікся.  Я ж не здавався, і врешті висунув «ультиматум»: «Дайте мені праску, і якщо я обпечуся —  заберете її в мене, і я більше ніколи до неї не торкнуся». Вона погодилася, і відтоді я більше не випускаю праски з рук… (Сміється, — авт.) Хоча скажу чесно, обпікався бага-а-ато разів… Проте енкаустика захопила так, що ні про що інше думати уже й не міг…

Енкаустика як техніка малювання з’явилася кілька століть тому. Хтось називає її «батьківщиною» Єгипет, ще хтось — Стародавній Рим чи Грецію. Раніше техніка енкаустики трималася в суворій таємниці і передавалася художниками з покоління в покоління. Для українців малювання «чарівним воском» і нині справа нова й доволі екзотична: майстрів, що цим займаються, у нас одиниці…

Усе доволі просто і водночас із «заковикою», —  розповідає про власне хобі Кирило. — Потрібна розпечена праска, воскові олівці (я беру фірми Crayola) і… вправність рук, дещиця натхнення та дрібка фантазії! На розігріту «підошву» праски (це нині у мене спеціальна професійна праска для малювання, а свої перші картини я творив звичайною радянською, яку і донині час від часу «перепрошую») наносять віск потрібного кольору, він розплавляється, а тоді  легкими рухами наносите його на глянцевий картон. Переплетення кольорів та візерунків творитимуть дивовижні картини… Тепло, позитив та енергія, вкладені хлопцем в картини, так і просвічують з них, і цього неможливо не відчути…  А ще таке малювання заспокоює, допомагає висловити емоції і діє як арт-терапія.

Малювання допомогло знайти… маму!

— Спільне захоплення дедалі більше ріднило мене з вчителькою Аллою,  — зізнається хлопець. — Спершу я ловив себе на тому, що з нетерпінням чекаю вівторка — дня, коли вона приходила займатися з нами, далі почав зустрічати і проводжати її з занять. Дедалі частіше я гостював у неї вдома —  проводив з їхньою сім’єю вихідні та свята… Проте доля повернула так, що незабаром я майже на місяць полетів до Вашингтона. Коли повернувся, мені повідомили, що в Америці знайшлася сім’я, яка хотіла б забрати мене до себе. На що я відповів: «Якщо Алла мене не забере, то іншої родини мені не потрібно»… Так уже підлітком я отримав маму, тата і нову сім’ю… Тішуся, що мама Алла завжди і у всьому мене підтримувала та підтримує. Як підтримала вона і моє бажання знайти біологічних батьків…

Я дуже хотів запросити їх до себе на шкільний випускний, тож я з допомогою соціальних служб взявся за пошуки. Розшукав їх аж у Запорізькій області. Першим познайомився з татом, бо мама на той час була за кордоном на заробітках, а за якийсь час зустрівся і з нею…  Я не тримаю на них зла, навпаки, на випускному я був найщасливішим у світі, бо у мене там було аж дві мами  і два тата… Нині підтримую контакт і з «херсонською», і з «запорізькою» сім’єю.

Картину Кирила у Канаді придбали за тисячу доларів

Коли ж настав час обирати спеціальність, вирішив проявити самостійність і вирушив спершу до Кам’янця-Подільського, де навчався у планово-економічному технікумі-інтернаті, а нині я студент ІІІ курсу юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету спеціальності «Соціальна робота».  Я мрію стати логопедом-дефектологом, люблю працювати з дітьми. У житті мені щастило на добрих людей і тому я використовую кожну можливість допомагати іншим. Працюю як волонтер із дітьми з дитбудинків, часто віддаю картини для благодійних аукціонів, проводжу майстер-класи.

Розповідали, що у Канаді, куди я віддав свою роботу для допомоги воїнам АТО, її придбали аж за тисячу доларів! Я завжди хочу віддавати людям більше, ніж приймаю від них…

Скільки картин хлопець створив за п’ять років, що займається цим мистецтвом, каже, уже і не полічити, —   рахунок іде на тисячі. У одну кімнату точно б не помістилися… Проте я їх і не складаю:  охоче дарую друзям (а друзів у цього світлого та життєлюбного хлопця чимало!), ще на якісь знаходяться покупці…

Минулого тижня у читальному залі юридичного факультету Бібліотеки  ім. Л. Каніщенка ТНЕУ відкрилася виставка робіт Кирила Богданюка та відбувся майстер-клас з енкаустики, а уже незабаром — 11 квітня — його роботи демонструватимуться у Києві в  Педагогічному музеї України.

Багатьох приваблює таке оригінальне мистецтво, і у Тернополі є чимало шанувальників творчості талановитого хлопця. Так, торік  Кирило навіть мав унікальну нагоду продемонструвати свій талант під час виступу відомої співачки Злати Огневич у Тернополі. За кілька хвилин  просто на сцені «Березолю», де виступала співачка, він створив картину — оригінальну, позитивну, наповнену світлом та сонцем, неповторну, як і він сам!