Напередодні великого свята — Дня Незалежності України — працівники Теребовлянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України пройшли дорогами історії, що написана долею людей з обмеженими можливостями з Гусятинщини та Теребовлянщини. Усі, кого відвідували працівники Фонду, наближаються до свого 90-ліття. І спогади цих людей уже закарбувалися в історії краю та їхніх родин.
Начальник Теребовлянського відділення Надія Цубера разом зі своїми колегами добиралися сільськими путівцями до потерпілих на виробництві, щоб у найсвятковіший день держави віддати шану цим мужнім людям, поспілкуватися та привітати їх. Надія Павлівна часто буває в людей з особливими потребами, якими опікується Фонд. «Але, — зізнається, — в ці дні вирішили завітати до найстарших, щоб і собі почерпнути у них життєлюбства, волі та смаку до життя».
«У сім’ї було восьмеро дітей, тому з раннього віку доводилося працювати. З восьми літ обходив лошаків у сільській конюшні. Оскільки був старшим хлопцем у сім’ї, обробляв разом з батьками власну землю, – пригадує 84-річний Петро Жмуд із Постолівки Гусятинського району. – Одночасно навчався в Постолівській школі. Після закінчення четвертого класу поїхав у Макіївку Донецької області на стажування, щоб працювати в шахті. Навчання не сподобалось, тягнуло до рідного села, до поля, тому і повернувся додому. В 1950 році утворилися колгоспи. Працював їздовим у колгоспі, де і отримав травму».
Йому тоді було лише 32. Трійко дітей підростало. Тільки життя налагоджувалось – прийшла в хату біда. Чоловік навіть пам’ятає той день, коли потрапив на колгоспному полі під коток, який тягли коні. Далі були довгі місяці в лікарні. Важкі травми ноги, руки та голови, інвалідність.
Натерпівся за ті роки. Добре, що дружина стала йому і руками, і ногами: все встигала на роботі і в господарстві. Петро Іванович аж світліє на обличчі, коли згадує свою численну родину – має 6 онуків та 11 правнуків. Коли на свята всі зійдуться – повна хата. Гаївки та колядки записують за прадідом, бо той завше любив співати. Замолоду грав і в сільських виставах. Відтоді попри всі життєві труднощі зберіг свою веселу, позитивну вдачу.
Все життя Петро Іванович мріяв про незалежну Україну і донині в його душі палає промінчик надії, що в нашій державі життя стане легшим.
У Ладичині біля хати Петра Пилиповича Бочулі — різнобарв’я квітів, що схиляють свої голівки перед сивиною та літами господаря. Бо зозуля йому накувала майже 90 років! Надія Цубера завітала до чоловіка, якого в селі називають найбагатшим. «І його найбільше багатство, — переконана Надія Павлівна, — в його дітях, онуках і правнуках. Хіба це не багатство зібрати на святвечір за столом 13 онуків, 26 правнуків і 3 праправнуки? Хіба це не багатство — виховати своїх дітей так, щоб вони піклувались про батьків? Адже завдяки дітям батько побував в Єгипті, Італії, Болгарії. Але не все життя було у них раєм. Працюючи у млині, чоловік отримав профзахворювання, що змусило змінити професію. Був продавцем, комірником, будівельником. 23 будинки звів своїми руками. На жаль, горе навідувалось у його домівку не один раз: поховав дружину, двох синів, онука. Сила духу та віра в завтрашній день, підтримка родини навчили його не впадати у відчай і дякувати Всевишньому за подаровані дні життя».
Не могли працівники Фонду оминути й оселю Марії Григорівни Давосир, яка наприкінці серпня готується до свого 87-ліття. Жінка живе у с. Сади під Теребовлею. Замолоду, коли потрібно було давати дітям лад, бралася за будь-яку роботу. Працюючи на скиртуванні соломи, впала з машини. Важка травма прикувала її до ліжка. Але бажання жити, ставити на ноги дітей зробили справжнє диво. Вона зрозуміла, що є два способи прожити життя: можна жити так, ніби чудес не буває, і можна жити так, ніби все в цьому світі є дивом. Пані Марія почала одужувати. Радіє жінка, що дочекалася правнуків, які живуть у незалежній державі.
Такими спогадами хотілося б нагадати, як важливо жити з надією та вірою, не втрачати оптимізму навіть у найтяжчі моменти. Кожен з цих людей на схилі літ виокремив для себе головні здобутки життя: радість у дітях та внуках, подяка Богові за кожен прожитий день та можливість жити в незалежній державі. Хотілося б, щоб так підсумовував життя кожен з нас…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Гусятинщина, День Незалежності України, Теребовлянщина, Фонд соціального страхування