Олег Барна був активним громадсько-політичним діячем, починаючи від студентського голодування у 1990 році під назвою “Революція на граніті” до Революції Гідності, де, власне, отримав поранення під час обстрілів 18 лютого 2014 року. А вже в липні 2014-го пішов добровольцем у зону АТО. Коли ж ворог вторгся до нашої країни з новою силою у 2022-ому, знову пішов її захищати. Спершу служив у складі 44-ої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, потім – у 68-ій окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Виконував бойові завдання на донецькому напрямку оборони…

“Олега Барну усі знають як великого патріота своєї країни, який завжди відстоював її інтереси та прагнув, щоб ми жили у вільній, сильній, європейській державі! За це він боровся до останнього подиху… 17 квітня зв’язок з ним обірвався… У Героя залишилися дружина та двоє синів. Вічна пам’ять, вічна, Герою. Щирі співчуття рідним і сили пережити це горе”, – висловили співчуття на сторінці “Європейська Солідарність – Тернопільщина”.

“Молилися, щоб це була помилка. Що Олег поранений, але живий. На жаль… Сьогодні підтвердили. Загинув. Західна частина Павлівки. 68 ОЄБр. Другий бат. Довго просився в штурмову групу. Тому йшов на штурм один із перших. Вів вогонь з дистанції один-три метра. Кульове поранення в шию. Командир сказав про нього: «Йшов як доброволець, відчайдушно, загинув героїчно». Ми пам’ятатимемо завжди твій подвиг, мій дорогий друже… Нам тебе дуже не вистачає. Справжнього українця, справжнього патріота, справжнього друга. Вічна слава Герою”, – висловив співчуття екс-президент Петро Порошенко.

“Олег Барна був безкомпромісним у своїй правоті і у своїх помилках. Він був учителем фізики та математики і ,ставши політиком, все розкладав на дві полиці – українську і ворожу.
Олег був класичним, без будь якої домішки чи користі, бандерівцем.
І ніщо і ніхто не міг зсунути цю людину-камінь з його позиції. Саме такі люди в усі віки боронили Україну.
Він був цільний у своїх переконаннях і діях. Йому взагалі було байдуже, що навколо нього. Він боровся проти Кучми в 90-х, він був поранений на Майдані 2014, пішов у першому загоні добровольців на АТО, де знову був поранений. Депутатство він по-моєму й не помітив, залишився таким же чорно-білим, радикальним і впертим.
Він приносив багато проблем для коаліції, але на нього не можна було сердитися. Його щирість, безпосередність і безкорислива любов до України робила всі претензії неадекватними.
Те, що Олег після усіх травм пішов воювати – не дивувало. Він, який ще в січні 2015 у залі Верховної Ради назвав Путіна ху@лом, лишався собою – не на словах, а в окопі.
Ми інколи переписувалися. Він жодного дня цієї страшної війни не сумнівався в Перемозі.
Сьогодні мав бути його день народження. Смертію смерть поправ. А ще він малював образи… Спи вічним сном, Друже Олег, наш Брате і Герою. Живий, поки пам’ятаємо”, – написав Юрій Луценко.