Підсудні Олександр Закутній і Станіслав Бабенко прибули до суду, а ось двоє інших — Максим Кондратенко і Олексій Цимбалюк — брали участь у засіданні за допомогою відеоконференції через погане самопочуття. У свою чергу Закутній подав клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, оскільки побоюється занедужати в СІЗО на коронавірус. «У зв’язку із катастрофічною ситуацією з коронавірусом, моє здоров’я і життя — під загрозою», — наголосив. Його клопотання суд розглянув наприкінці засідання, проте вирішив, що наразі нема підстав відпускати обвинувачуваного із СІЗО.

На засіданні мали заслухати двох останніх свідків, але вони не прибули. Перший, який побажав залишитися анонімним у матеріалах справи — під вигаданим прізвищем, відмовився брати повістку, а другого правоохоронцям взагалі не вдалося знайти.
— Свідок зі зміненими даними не захотів отримати повістку і відмовився прибути на засідання через нинішню епідемію, — повідомив прокурор Леонід Бучковський. — Не можемо накласти на нього стягнення, ані здійснити привід. Щодо іншого свідка, то оперативні працівники вжили усіх заходів щодо його розшуку, надано рапорт. Місце його перебування невідоме, опитано родичів, сусідів. Не можливо забезпечити його прибуття до суду. Враховуючи вище наведене, прошу суд виключити їх зі списку свідків.
Підсудні та їхні захисники були проти виключення свідків зі списку для допиту, наголошуючи, що їхні покази — важливі, однак суд прислухався до думки прокурора.
Поставлена крапка у допиті свідків. Нарешті покази дала вдова вбитого активіста Наталія Ващенко.
— За три дні до трагедії я була на лікуванні в Тернопільській університетській лікарні. Після оперативного втручання чоловік приїхав із товаришем і забрати мене додому, — розповіла пані Наталя. — Віталій був стривожений, заклопотаний. У день вбивства, 26 травня, прокинувся дуже рано. Був страшенно знервований. Я запитувала, що сталося. Не казав. Поїхав на наше друге обійстя. Невдовзі зателефонував і сказав, що має іти в прокуратуру, в суд. Того дня приїжджав телеканал ZIK, щоб зняти викривальний репортаж про земельні питання. Я просила Віталія бути обережним, бо знала, чим він займався — у нього були компроментуючі матеріали на багатьох посадовців. Йому неодноразово погрожували. Протягом дня ми кілька разів зідзвонювалися. Під вечір чоловік зателефонував і сказав, що один кременчанин попередив його про небезпеку. Зізнався, що біля нашого другого будинку крутяться невідомі особи. Після зустріч із журналістами, відвідин прокуратури, Віталій пішов до друга і однопартійця Олександра Гринюка. Опрацьовували якусь інформацію. Мені було дуже зле, відчувала, що щось станеться… Просила чоловіка повертатись додому. Сподівалася, що його хтось проведе. Але Віталій був сміливим — пішов сам. «Скоро буду. Не хвилюйся!» — сказав. Через п’ять хвилин я знову зателефонувала до нього. Казав, що все спокійно, нікого не видно біля нашого обійстя. І пішов… А вони (вказує на підсудних, — авт.) чекали його… Потім я ще багато разів телефонувала, але слухавку вже ніхто не піднімав. Набрала до Гринюка, попросила піти глянути. Врешті слухавку підняв лікар-травматолог. «Хто для вас цей мужчина? Приїжджайте, він увесь побитий…» — сказав. У мене був шок… Поїхала з двоюрідною сестрою і її чоловіком до лікарні. Застала жахливу картину… Мого чоловіка не можливо було впізнати. Лікарі старалися зашити рани. Обличчя Віталія було чорне. На ньому не було живого місця… Викликали реаніматолога, прийшов окуліст, невролог, хірург. Чоловіка перевели у відділення інтенсивної терапії. Невролог попросила мене вийти. Я зрозуміла, що це вже все… Не знала, що могло статися. Віталій був настільки сильним і мужнім, міг би захиститися. Нападники, вочевидь, підійшли ззаду і вдарили по голові, щоб вивести з рівноваги. Інакше ніхто не може повірити, що оце нещастя (вказує на підсудних, — авт.) могло завалити Ващенка… Чоловік викривав злочинні дії посадовців. Казав, що має матеріал-«бомбу». Через якийсь час після вбивства я знайшла той матеріал, передала все слідчому. Як і передала маленький аркуш паперу жовтого кольору, який знайшла на столі у веранді. На ньому Віталій записав номерний знак автомобіля і дані про власника. Згодом поліція з’ясувала, що це номер автомобіля, на якому вбивці мого чоловіка приїхали до Кременця…