Про зустріч із Наталею Земною, яка приїжджає до Тернополя і приймає людей у своїй здравниці «Зелена планета Земної» раз на місяць-півтора, я, звичайно, домовилася заздалегідь. Адже без попередньої домовленості зустрітися з Наталею Петрівною просто нереально, не кажучи уже про те, щоб нормально поспілкуватися. Скажімо, під час її останнього візиту до нашого міста, 16 травня,  на прийом до Земної прийшли понад двісті людей!

Цього разу я вирішила поговорити з відомою цілителькою не про трави та їх властивості, а про саму Наталю Петрівну. Втім, із запланованих запитань мені вдалося поставити тільки одне, бо далі наша розмова перейшла у зовсім інше русло, втім, стала від того тільки цікавішою.

— Наталіє Петрівно, я читала про дві різні ситуації із вашого життя, що підштовхнули вас до того, що ви серйозно вирішили зайнятися траволікуванням. Перша — коли захворів ваш маленький син, а друга — коли вам мали робити операцію на серці, від якої ви врешті відмовилися. То що ж насправді переконало вас звернутися за допомогою до рослин?

— І те, й інше. Коли синові було десь чотири рочки, він захворів. Прийшла медсестра і закапала йому носика «Нафтизіном». Здавалося б, що тут такого, правда? Але вона дуже багато залила, судини у дитини звузилися, вона перенесла шок і клінічну смерть. Я дитину виходила, а сама відходила від того дуже довго. Ще тоді подумала, що треба шукати якісь засоби, щоб лікувати дітей іншими способами.

А згодом мені уже самій треба було їхати до Москви на операцію.

— Вам скільки тоді років було?

— Молода, ще й 30-ти не було. Діти були ще маленькі. Мені запропонували поїхати до Москви зробити операцію — пальцеве розширення мітрального клапана, оскільки клапан відкривався і міг не закритися, або ж навпаки — закривався і міг не відкритися, тож це було загрозою для мого життя.  Але перед тією операцією треба було ще видалити гланди. Я це, на жаль, зробила і до сьогодні та операція дається мені взнаки, адже відкрилися ворота для усіх інфекцій. Взагалі, дуже важко цю операцію перенесла. Коли лежала в лікарні в Києві, там було дуже багато дітей. Я бачила, як ці бідні діти задихаються, як риба без води. Я їм співчувала, бо сама була в ще гіршому стані. Я це все побачила і сказала: не дозволю жодній дитині робити цю операцію — рвати мигдалики. Тим більше, що я знала: якщо хлопчикові до семи років вирвуть мигдалики, то він наполовину втратить чоловічу силу. Вже тоді мені було боляче, бо я бачила після таких операцій 5-річних, 6-річних хлопчиків.

— Невже лікарі про це не знають?

— Лікарі працюють за інструкцією, розумієте? Лікар — людина державна. Ось якщо він пише історію хвороби, то він її пише не для хворого, не для себе, а для прокурора. Тому лікарі не відступають від інструкції, вони працюють, суворо дотримуючись її. І хоча лікареві болить душа за цю хвору дитину, але він вчинити по-іншому ніяк не може. Це я в народній медицині, де дуже широкий діапазон використання природних засобів, маю де розвернутися, втім, я також беру відповідальність і за здоров’я дитини, і за здоров’я дорослого, які до мене звертаються. Тож тоді я зробила для себе остаточний висновок, що дітям робити таку операцію непотрібно. Почала інтенсивно працювати над тим, як допомогти їм завдяки травам.

— А як ваше серце? Зробили операцію?

— Дівчина, яка лежала зі мною в лікарні ім. Стражеска з таким же діагнозом, після операції померла у ліфті, коли її везли у реанімацію… Це сталося за два тижні до того, як мали робити операцію мені. Звичайно, я нікуди не поїхала. Знайшла на горищі бабину торбу і почала вишукувати, чим вона лікувала серце. Познаходила її записи, почала шукати трави. Насамперед знайшла ту рослину, яка не використовується ні в офіційній медицині, ні в народній. Це був зюзьник — вовконіг європейський, що заспокоює нервову систему і лікує серце. Відомо також, що серцю допомагають валеріана, конвалія, глуха кропива, яку називають собачою кропивою. Я жила на дачі на березі Дніпра, щодня ходила на луки, збирала трави, вживала їх для того, щоб зміцнити своє серце. Коли я через рік прийшла у лікарню ім. Стражеска, лікарі не могли повірити — жодної операції мені вже не треба було. І тоді я вирішила остаточно, що треба допомагати людям і дітям особливо.

— Почали, напевно, зі своїх рідних?

— Так, передусім почала лікувати усіх своїх вдома. Моя мама ходила зігнута. Ми пережили війну, німецькі концтабори. Коли повернулися в Україну, було дуже багато тяжкої роботи — колгосп, вдома четверо дітей, і господарка, і город… Мама підірвалася, коли мочила і витіпувала коноплі. Захворіла, ходила зігнута. Мені було дуже соромно: як це я не можу мамі допомогти? Тоді я почала збирати траву нечуйвітер волохатенький і давала, щоб мама пила. Десь через чотири місяці чи півроку мама розігнулася, стала стрункою. Вона прожила 89 з половиною років, а моя бабуся прожила 99 з половиною років!

— Як дійшли до створення власного підприємства та аптеки?

— У мене з’явилася величезна зацікавленість допомагати людям. Було дуже боляче, що на землі росте стільки трав, а люди нічого про них не знають! На той час я працювала в бібліотеці КПРС, мала доступ до різної літератури, тож вишукувала у стародавніх книжках усю рецептуру, досвід народної медицини. Саме там зустрілася з Данилом Никифоровичем Зубицьким. Він прийшов у бібліотеку, ми розговорилися, він здивувався, що я знаю так багато про трави. Словом, прийшов у бібліотеку по книжку, а запропонував мені руку і серце. Ми одружилися, почали працювати разом. 20 років я прожила із Зубицьким і, звичайно, дуже багато ми зробили за цей час. Вишукуючи досвід народної медицини, об’їхали майже усю Україну, де були народні цілителі. Мені хотілося зібрати їх усіх докупи, щоб у нас було таке братство народних цілителів. Воно й було створене у 1981 році й існувало до 1998 року. Поступово до нас приєдналися багато лікарів з офіційної медицини, так у 2000 році ми стали Товариством природолікування «Зелена планета», згодом створили підприємство, мережу аптек «Зелена планета Земної». Нині вона у нас дуже велика — майже 60 точок в Україні. Люди приходять до нас, щоб їх тут проконсультували, продіагностували, запропонували фітокомпозиції, підказали, які трави ще можна приймати, якої дієти дотримуватися, який спосіб життя треба вести при тому чи іншому захворюванні. Дуже багато я також читаю лекцій, коли приходять люди, щоб розповісти їм, як не допустити того чи іншого захворювання.  Ось сьогодні у вас в Тернополі розповідала про кліщів.

— Чому саме про кліщів?

— Щоб ніхто не постраждав, так, як я. Торік я збирала трави у Карпатах. Дуже стомилася і пішла на турбазу відпочити. Крізь сон відчула, як мене щось вкусило. Кліща не побачила, але побачила червону пляму. Потім ця пляма збільшувалася і збільшувалася, стала дуже твердою, а потім, коли з’явився лімфозастій, я зрозуміла, що це. Приймала ліки два місяці, потім поїхала за кордон. Повернувшись, лікування не продовжила, бо мене нічого не турбувало. А коли минув час, я раптом почала втрачати свідомість, дуже паморочилося у голові.
Уже потім з’ясувалося, що у мене був гострий бореліозний енцефаліт — через укус кліща. Я втратила слух, зір, мала дуже високий тиск. Мені ставили багато діагнозів, але так в офіційній медицині і не знайшли причину. Написали, що у мене кіста судин головного мозку, що у мене інсульт,  пухлина головного мозку і що мені негайно треба робити операцію. Я покликала своїх лікарів. За краплиною крові за допомогою спеціального апарата вони нарешті визначили, що кліщ заніс мені борелію. Зібравши лікарів «Зеленої планети», я сказала, що якщо не вилікуюсь, то сором буде усім вам і мені. У такому випадку жодного права лікувати людей далі у нас не буде і «Зелена планета» зникне. Я розпочала лікування своїми фітоліками. Окрім того, треба було добре очистити кров, щоб не дійти до хронічного енцефаліту. Ми вирішили, що це можуть зробити п’явки.

— Як ви тепер почуваєтеся? У вас все відновилося?

— Ну ви ж мене бачите чи ні? Я ж з вами розмовляю. Але все насправді було дуже сумно. У мене були такі сильні запаморочення, що я не могла вдома дійти з кімнати до кухні. Пила свої ліки дуже інтенсивно — щогодини, навіть уночі вставала. І завдяки Богові, завдяки природі, яку Бог створив, я врятувалася.