Жарти-жартами, а цьогоріч початку навчання з нетерпінням чекали всі: і батьки, і школярі, навіть найзатятіші двієчники встигли скучити за «старою-доброю» офлайновою школою. Перший дзвоник пролунав, проте з карантинними поправками: святкові лінійки цьогоріч проводили лише для першачків та одинадцятикласників, і то далеко не у всіх школах. А далі що? А далі ще «веселіше»: у когось навчання через день, у когось узагалі — «школа в чаті». Як бути батькам і дітям у нових невідомих умовах навчання «по-карантинному», дізнавалася «НОВА…».

«Карантин відкрив простір для нових ідей»

— У зв’язку із карантинними обмеженнями освітній процес зазнав змін. Але у школу йдемо! — не втрачає оптимізму директор Тернопільського НВК “Школа-ліцей №6 ім. Н. Яремчука” Олександр Остапчук. — Навчання у нашій школі відбуватиметься за змішаною структурою: класи, в яких понад 20 учнів, діляться на групи. Одного дня за розкладом навчається перша половина класу, а друга – вдома, дистанційно. Наступного дня за розкладом дня навчається друга половина класу, а перша – вдома, дистанційно. Таке рішення, знаю, прийняли більшість тернопільських шкіл. Така структура навчання спонукатиме до, так би мовити, ущільнення навчального матеріалу, проте нічого поганого у цьому немає. Навпаки, вчителі матимуть нагоду підвищити свою педагогічну майстерність і викладати те, що вкрай необхідне дітям, а не просто на загал. Уроки триватимуть 45 хвилин, вчителі пояснюють новий матеріал, дають домашнє завдання і наступного дня діти його удома готують — самостійно, а при потребі – за допомогою вчителів. Дистанційним навчанням це не назвеш, бо дистанційне навчання зовсім інше, це, швидше за все, таке гібридне навчання. (Сміється, — авт.) Але на перших порах це нормально, головне, щоб не хворіли діти і вчителі. Маскового режиму в школі дотримуватимуться таким чином: 1-4 класи можуть маски не носити, для старших діток вони обов’язкові на перервах, для вчителів ми замовили захисні щитки.

Найбільші труднощі, яких завдав нам карантин, — не фінансові чи організаційні, а насамперед моральні: це усвідомлення того, що ми не маємо можливості повноцінно спілкуватися з дітьми, і ще принаймні деякий час не будемо мати можливості проводити загальношкільні дійства, якими славиться наша школа і які так люблять наші учні… Але у нас є свої проєктні плани, як розвиватись у такій ситуації, щоб діти отримували повноцінні і знання, і соціалізацію у нашому навчальному закладі. Карантин не тільки змінив наше життя, а й відкрив простір для втілення нових ідей. У нинішніх умовах дуже вагомою стає робота різноманітних гуртків та секцій, яких у нас в школі дуже багато – і спортивних, і мистецьких, й інтелектуальних. Вони працюватимуть у повному обсязі щодня, і діти можуть відвідувати їх щодня, навіть у вихідні. Як довго триватиме таке змішане навчання, наразі ніхто не може сказати. Все залежить від епідеміологічної ситуації.

Якщо Тернопіль опиниться у «зеленій зоні», то учні ходитимуть до школи, як звичайно – тільки з певними профілактичними обмеженнями, а якщо, не дай Боже, у «червоній» – усі школи переходять виключно на дистанційне навчання. Буде або краще, або гірше, але все так не буде…

«У дітей забрали право на повноцінну освіту…»

Проте є в області заклади, де навчальний рік розпочався виключно онлайн. Це школи у населених пунктах, які віднесли до так званої «червоної» зони карантину: наразі це Бережани та Бережанський район і Чортків.

— Коли буквально за кілька днів до початку навчання стало відомо, що наш район у «червоній зоні», ми були просто шоковані! — не стримує емоцій директорка Потуторської ЗОШ І-ІІІ ст. Бережанського району Ольга Поляк. — Було дуже образливо: у нас у Потуторах тільки один хворий на СOVID-19, у сусідній Жонівці (ми — опорна школа і маємо там свою філію) узагалі немає хворих. Ми готувалися до того, що будемо у «помаранчевій зоні», виконали усі постанови та рекомендації МОНу і МОЗу, забезпечили школу усім необхідним…

Нині ми докладаємо максимум зусиль для того, аби організувати дистанційне навчання, але є фактори, які нам, на жаль, не підвладні. Так, наші учителі попередньо провели анкетування, аби дізнатися, який доступ до інтернету мають наші учні. Результати невтішні: приблизно 30 відсотків учнів не мають удома стаціонарного інтернету. Як у таких умовах облаштувати дистанційне навчання для них? Про це урядовці чомусь мовчать…

Наші педагоги готові працювати на онлайн-платформах ZOOM та Googlemeet, вони пройшли спеціальне навчання. Але як у такому форматі працювати з першокласниками, коли зрозуміло, що разом із ними за комп’ютерами мають сидіти ще й їхні батьки? А таку змогу мають далеко не всі, бо ж у цей час на роботі… Згідно з освітньою програмою, перші два місяці нового навчального року передбачене повторення того, що навесні вивчали дистанційно. А як бути нам: виходить, що наші учні дистанційно повторюватимуть те, що вчили дистанційно? У наших нинішніх реаліях дистанційна освіта не замінить класно-урочної системи, вона може чудово її доповнити, але живого спілкування, контакту вчитель-учень не замінить ніщо.

Ми були готові працювати, дотримуючись усіх заходів безпеки, але у нас цю можливість і це право забрали. Ми все передбачили, усе приготували: у приміщенні школи є три виходи, у кабінетах діти сидять по одному за партою, найбільша кількість учнів у класі – 17, першачків у нас узагалі лише шестеро, тож про переповнені класи говорити не доводиться.

Наша центральна влада не має комплексного, системного підходу до вирішення ситуації з навчанням в умовах карантину (хоча часу на підготовку було більш ніж достатньо!), а перекладає вирішення проблеми на місцеві органи влади, директорів закладів і батьків.

Як на мене, ситуація, яку маємо нині, це просто порушення прав людини. У дітей забрали право на повноцінну освіту. Навіть Конституційний суд визнав неконституційними встановлені урядовою постановою №392 так звані карантинні обмеження. Звичайно, у містах і селах зі складною епідеміологічною ситуацією школи обов’язково потрібно переводити на дистанційне навчання, але навіщо це робити там, де небезпеки немає? Не можна «гребти всіх під одну гребінку», масово закриваючи школи, слід розглядати ситуацію у кожному окремо взятому населеному пункті, кожному селі та місті. Це нічого, що у нашій школі навчаються лише 106 дітей. Для нас це аж 106 дітей! Це їхнє навчання, їхнє і наше майбутнє…