Навіщо перекроїли області?
За офіційною версією, укрупнення районів — це продовження реформи децентралізації, в рамках якої вже створюються укрупнені об’єднані територіальні громади (ЗТВ).
Мінекономрозвитку в травні цього року відзвітувало про завершення першого етапу реформи і повідомило, що під час наступного етапу повинні бути сформовані нові районні центри об’єднаних громад.
У проєкті, який спочатку представило міністерство, було 118 нових районів замість 490, тобто їх кількість запропонували скоротити більш ніж у чотири рази.
Укрупнення пояснили тим, що через різні розміри і кількість населення районів навантаження на місцеві органи влади різна, а це, мовляв, несправедливо. Тому райони запропонували перекроїти так, щоб вони включали мінімум 150 тисяч населення. Райцентрами зібралися визначити населені пункти з населенням не менше 50 тисяч осіб. При цьому найдальші села повинні бути розташовані на відстані не більше 60 км від райцентру, повідомляє «Країна».
Правда, відстані в підсумку вийшли куди більшими (про що нижче).
Кабмін ще в червні оголосив про укрупнення районів в Україні. Прозвучала цифра 129 замість заявлених раніше 118. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль пояснив, що існуючий поділ було утворено ще в СРСР і він більше не відповідає “сучасним стандартам адміністративно-територіального поділу”. Пізніше кількість районів збільшили до 136.
17 липня депутати проголосували за проєкт постанови про перекроювання районів, він був прийнятий за основу і в цілому.
Як перекроїли Україну?
Новий розкрій може принести масу незручностей на місцях. Багатьом мешканцям районів для отримання соціальних та адміністративних послуг доведеться тепер їздити за тридев’ять земель. Крім того, скорочення кількості районів означає масове скорочення різних служб і бюджетників, починаючи з поліції і закінчуючи лікарями. А самі держпослуги стануть менш доступними географічно.
У цьому, мабуть, і була головна мета укрупнення територіальних одиниць. Адже статус райцентру давав місту асигнування на, наприклад, районні лікарні, школи або об’єкти соціальної сфери. І чим менше стало районів — тим менше, відповідно, тих же лікарень (на чому, до речі, побудований і нинішній варіант медреформи). Якщо, звичайно, населені пункти, які втратили статус райцентрів, десь самі не знайдуть кошти для підтримки соціальної інфраструктури.
Також влада починає економити на держапараті загалом. Однак це лише звучить добре, на ділі ж за будь-якою довідкою або соціальною послугою (освітою, лікуванням) тепер доведеться їздити істотно далі. При цьому влади у нових районів стане набагато більше — за територією і населенням, що за фактом свідчить радше про централізацію. Тим більше, що у Зе плекають мрії про призначення в області та райони своїх префектів, які будуть по суті керувати місцевим самоврядуванням, а отже, і елітами на місцях. І нинішня реформа районів лише готує грунт під ці зміни.
Укрупнення районів і вибори
Парламент прийняв проєкт постанови №3809 “Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році” на пленарному засіданні 15 липня. Доля перекроювання районів тоді ще не була відома. Але без постанови №3650 ЦВК не змогла б оголосити вибори в районах і тергромадах.
Політолог Вадим Карасьов раніше коментував “Країні”, що нарізку районів недарма поспішили провести перед місцевими виборами: “На місцевих виборах владу найбільше цікавлять облради і великі міста. З районами ситуація інша. Нарізати їх так, щоб виграти вибори, цій владі неможливо, але хаос внести можна. Всі будуть бігати і домовлятися. Крім того, в цій історії ще стирчить слід МВФ щодо оптимізації бюджету. Економія ресурсів. Ну, а потім вже все перейде під контроль префектів”.
Отож, сенс один — чим менше районів, тим менше поліклінік, лікарень, освітніх установ, різноманітних установ сфери соціального забезпечення і послуг, які в обов’язковому порядку закріплені за кожною районною структурою. І тим менше коштів виділятиме на їх забезпечення держава. Природно, від цього постраждають мешканці української периферії. Безліч людей будуть списані і звільнені, а місцевим мешканцям доведеться їхати за будь-якої потреби на величезні для сільської бабусі відстані. Така децентралізація матиме катастрофічні соціальні наслідки, що в перспективі загрожує масовими протестами.