П’ятниця, 12 квітня 2024
• Дубову алею на спомин про загиблих Героїв висадили у Тернополі • Велосипедист збив дитину на дамбі в Тернополі • Резонансні справи, гучні розслідування, фінансові питання: Сергій Зюбаненко зустрівся із журналістами • У Тернополі презентували книгу історика, загиблого захисника Любомира Крупи • На плечі – тату троянди. На Підгаєччині виявили мертвого чоловіка • Аграрії Тернопільщини завершили посів ранніх зернових культур • За ніч обікрав чотири магазини в Ланівцях • Народила донечку вдома. Медики допомогли породіллі з Теребовлянщини • У Тернополі з новою програмою виступить CHEEV • Хотів “приземлити”. Пригрозив односельчанину, який відмовився донатити на безпілотник • У Києві прощаються з Сергієм Коновалом і Тарасом Петришиним з Тернопільщини • Четверо бандюків із Тернополя вимагали в чоловіка 8 тисяч доларів “боргу” • Купував “Mavic” у… шахрая. Тернополянин втратив 60 тисяч гривень • Вистава для підтримки ЗСУ. В Шумську відновив роботу аматорський театр • Колишній директор кінотеатру з Бучача передав власне авто захисникам • “Стали на захист України разом і покинули нас разом”. На війні загинули два побратими із Тернополя • “Обливається кров’ю серце…” На Донеччині загинув захисник із Тернопільщини • 10 метрів між автомобілями: запроваджують обмеження руху через міст біля політехнічного університету • Підліток хотів стрибнути з моста: на Тернопільщині запобігли нещастю • Злодій викрав телефон в дитини у приміщенні школи в Тернополі
Не лише помер для України, а жив для України

Автор: Опубліковано: 2 Квітня о 14:31 148


Вшанували пам’ять захисника і депутата Тернопільської обласної ради Любомира Крупи.


23 березня в Тернополі зібралося багато краян, щоб вшанувати пам’ять загиблого на війні захисника — громадського діяча, історика, депутата Тернопільської обласної ради Любомира Крупи. В Архикатедральному соборі Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці відслужили поминальну Літургію, а на Микулинецькому кладовищі — панахиду за полеглих воїнів.

Любомир Крупа пішов добровольцем у ЗСУ в перший день масштабного вторгнення росії в Україну. Ніс службу в 105-ій окремій бригаді територіальної оборони. Поліг у бою на Харківщині 23 березня 2023-го року. Факт смерті Любомира визнано судом через рік після його зникнення безвісти на основі свідчень побратимів. Героя досі не поховали…

Фото: Іванни Гошій.

«Любив мене, але більше — Україну і наш народ»

— Любомир загинув на полі бою. Пам’ять про нього буде вічно жити у наших серцях. Святе Письмо каже, що найбільшу любов має той, хто віддає своє життя за друзів. Любомир віддав життя за нас, за Україну, яку так любив, за своїх рідних. Один син продовжує його справу на фронті. Молимося за наших воїнів і за Україну», — зазначив у проповіді архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк.

— Торік ми зустрілися з Любомиром. Це було незадовго до його загибелі. Розмовляли про війну, про Україну. Глянувши в його очі, я побачив великий біль. Не фізичний, а духовний — за наш народ, через випробування, які проходимо. Водночас його сповнювала велика відвага. Не боявся взяти у руки зброю й стати перед ворогом, щоб захистити нас із вами. Звідки він черпав цю незламність? Любомир є не лише сином українського народу, а й сином Христової церкви. Віра і любов Господня спонукали його до цього героїзму. Молимося нині за Любомира на символічному місці, бо, на жаль, поки що не маємо можливості прийти до його місця поховання. Просимо у Бога сили для подальшої боротьби. Ця боротьба потребує великих жертв і великих зусиль. Потребує нашої гідності й згуртованості, потребує нашої віри, — промовив до присутніх під час панахиди отець Євген Кобильник.

— З першого дня нашого з Любомиром знайомства я знала, що він буде любити мене, але більше любитиме Україну й український народ. Своїм життям він це неодноразово доводив. Любомир не лише помер для України, він жив для України, — поділилася думками дружина Героя Ірина Крупа. — На кожному робочому місці він передусім думав про людей. Думав про те, що зробити для майбутнього нашої нації. Великі зусилля докладав для того, щоб наша молодь розвивала свої таланти, була щаслива в своїй країні.
Коли почалося масштабне вторгнення, я поїхала на роботу, а чоловік — до військкомату. Згодом і наш старший син пішов воювати. Не просто було тримати тил для двох бійців — шукала необхідні речі, відправляла посилки, не кажучи про моральний стан. Якось у відчаї сказала Любомирові: «Ти мав три броні — як науковець, як директор школи, як депутат…»

Чоловік глянув, примружив око й усміхнувся: «Ірочко, ну ти б за такого не вийшла заміж». Ця фраза мене обеззброїла. Жодні дискусії вже не потрібні були. Я знала, що так буде. Любомир знав, що так буде. Ці речі в нашій сім’ї — очевидні. За це я безмежно любила Любомира і люблю… Настільки жертовної й багатогранної людини більше не зустрічала. Так, як вмів любити він, не вмів ніхто. Зігрівав своїм промінням усіх і кожного, хто був поруч. Не вимагав взамін любові. На портреті Любомир — із кошеням. Його позивний — «Кіт».
Ми щоранку переписувались із чоловіком. «Усе добре», — повторював. Хоча потім побратими розказали, що не все було добре. Точилися важкі бої… Любомир із побратимами вийшов на допомогу іншому підрозділу. Не мали ні їжі, ні води. Але чоловік все одно написав, що все гаразд. «Цілую. Іду спати», — його останні слова в нашому чаті. Любомир був дуже витривалим: і фізично, і морально. Це все — від Бога. Господь посилає нам таких людей, щоб захистили нас. Боротимемося далі, щоб наші жертви не були марними.

Любомир з дружиною Іриною.

“Перший спохопився і почав давати відсіч російським ворогам”

Теплими спогадами про Любомира Крупу поділився його побратим Юрій Трохименко («Жмеринка»).
— Ми познайомились у березні 2022-го. Любомира призначили кулеметником у нашому підрозділі, — розповів Юрій. — У перші дні для згуртування підрозділу ми організували вечір патріотичної пісні. Любомир знав дуже багато партизанських і стрілецьких пісень, тож заводив, а ми підспівували. Він був інтелектуалом, надзвичайно мужнім та ініціативним. На нього можна було покластися. Я знав, що він ніколи не підведе. Таких людей дуже мало серед нас.

Фото зі сторінки Любомира у Фейсбуці.

В останньому нашому бою в селі Гряниківка на Харківщині Любомир перший спохопився, почав відстрілюватися, а ми — за ним. Москалі тоді рушили зненацька. Двоє наших побратимів пішли прикривати щілину. А нас п’ятеро — Костянтин із розвідки, “Ангел”, “Гарбуз”, Любомир і я — тримали позицію. Костянтина менше зачепило, бо він нижчого зросту. Інші побратими — високі, тож уламки міни полетіли їм в голови і посікли… На жаль, не всі вижили… Мені пощастило, бо розвернувся до вибуху обличчям. Якби стояв боком, то теж би загинув. Прийшовши до тями, я побачив непритомного “Ангела”, а також тіло Любомира… Гряниківка наразі окупована москалями. Вірю, що звільнимо Україну. За це віддали життя наші побратими…

“Мав відвагу бути в політиці і не йшов на компроміс із совістю”

У важкі хвилини родину Любомира підтримав і досі підтримує його товариш, також військовослужбовець — Тарас Пастух, який втратив на фронті кінцівку. Приятелювали вони з 90-их років, дружили сім’ями. Разом брали активну участь в громадському житті краю, разом були в політиці.

— Багато років ми з Любомиром приятелювали, часто зустрічалися. Його дружина Ірина — хресна моєї старшої доньки, — розповів Тарас. — Свого часу я знав батька Любомира — пана Левка. Згодом познайомився з його матір’ю — пані Марією. Неодноразово навідувався в його батьківську оселю. Разом із Любомиром ми пройшли шлях у політиці. Він був депутатом Тернопільської обласної ради від «Самопомочі», заступником голови обласної ради. Очолював департамент освіти і науки Тернопільської ОДА.
Любомир був виважений, а водночас — доволі емоційний. Ніколи не підвищував голос, стримував емоції, разом із тим його завжди сповнювала бурхлива енергія щодо питань державності, патріотизму, справедливості. У 90-их роках ми у складі молодіжних організацій протистояли компартійній владі, яка на той час ще була доволі сильною. Любомир ініціював чимало патріотичних заходів. Завжди активно долучався до Майданів. Прийшов час боротьби на полі бою і Любомир героїчно віддав за Україну своє життя… Але він ще за життя заслужив звання героя України. Не просто думками, а своїми конструктивними діями.

Не всі проходять випробування владою, посадами. Проте це не про Любомира. У будь-яких ситуаціях він був стійким, вірний своїм принципам, не зраджував своїм цінностям, проявляв безкомпромісність. «Самопоміч» не потрапила в нинішнє скликання Тернопільської обласної ради, тож Любомир зайшов з іншою політичною силою. Утім його принципи не змінилися. Любомир мав відвагу бути в політиці. Часто люди, які можуть успішно реалізуватися в професійній кар’єрі чи в бізнесі, не хочуть іти в політику, яку асоціюють із брудом, із компромісами з совістю. Але якщо ти декларуєш, що хочеш змінити країну, хочеш, щоб твої діти не поневірялися по світах, щоб не допускати ситуацій, які ми мали з Майданами, з війнами, то потрібно жертвувати собою. Потрібно бути активним і брати відповідальність.

Любомир присвятив себе справі державотворення. Пішов у політику, зрікся кар’єрних перспектив. Він міг би реалізуватися в науковій сфері, в освіті, міг би чудово провадити якусь власну справу, натомість приніс себе в жертву політиці. Але не «згорів» у ній. У нього було багато енергії, дуже багато сил, якими ділився з оточуючими. Навіть надихав позитивом опонентів. Політика для Любомира була не самоціллю, а інструментом розбудови країни, втілення ідей, заради яких жив.
25 лютого 2022-го ми з Любомиром зустрілися у військкоматі. В перший день масштабного вторгнення він зголосився у територіальну оборону. А я пішов у бригаду, в складі якої служив у 2014-2015-их роках. На фронті не було часу на довгі розмови, але ми іноді телефонували один до одного. Влітку 2022-го я отримав важке поранення. Любомир підтримав мене. Можливості зустрітися вживу в нас після того вже, на жаль, не було…

Вірю, що Україна здобуде перемогу. Інших варіантів нема, навіть якщо це буде через пів року чи через півтора. Росія веде цю війну не заради території чи ресурсів, а заради знищення українства. Україна бореться за свою свободу, за незалежність. Ми показуємо приклад іншим країнам, які вийшли з СРСР. Росія сприймає нас, як найбільшого ворога. Якщо ми не переможемо, то нас будуть і далі знищувати. Українцям потрібно гуртуватися і думати, що буде після перемоги. Не все залежить від президентів, прем’єрів, депутатів, а також — від кожного з нас. Чи ми усвідомимо ціну нашої перемоги? Чи будемо відповідальні й чесні, чи готові змінюватись і змінювати суспільство? Якщо переосмислимо нашу історію, нинішні страшні воєнні події, то станемо ще більше непохитними і незламними. Тоді Україна буде сильною нацією.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Нещодавно опубліковане

Тернопільський благодійний фонд "Карітас" спільно з родинами загиблих Героїв, волонтерами, внутрішньо-переміщеними особами та парафіями Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, які беруть участь у проєкті «Розвиток соціального служіння у громадах», висадили в нашому обласному центрі «Алею пам’яті»...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:17


Дитина раптово вибігла на дорогу і потрапила під колеса велосипедиста. Аварія трапилася у Тернополі 11 квітня близько 13:00...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:15


Нерозкритих злочинів стає менше, а показники із розкриття правопорушень від початку року зросли на більш як сімдесят відсотків...


Рубрика: , Опубліковано: о 15:33


Сьогодні у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В.Гнатюка презентували книгу історика, загиблого захисника Любомира Крупи «Вплив Митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця XIX – першої половини XX століття»...


Рубрика: , Опубліковано: о 20:52


Співробітники відділення поліції №1 (м. Бережани) встановлюють особу чоловіка, бездиханне тіло якого виявили у полі неподалік села Білокриниця Підгаєцької громади Тернопільського району...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:24



Теми дня
12 Квітня
11 Квітня
10 Квітня