Про своє перше кохання я розповідала усім багато разів. Про те, як гуляли під грозовим дощем, слухали Кріса де Бурга і дивилися «Леді-яструб». Він вчив мене проявляти чорно-білу плівку, відрізняти справжню лисичку від її двійника, а канон від акафісту. Розпізнавати у храмі відьом (у тих схрещені руки і ліва завжди на правій) і євреїв. Розповідав про мандри Мойсея і битву за Єрихон. Пояснював чому погані речі трапляються з хорошими людьми і наводив як приклад Іова багатостраждального. Забороняв запалювати свічки від сусідніх і пригощав вершковим морозивом, солодкою водичкою «Тархун» і жуйками «Love is». Так сталося, що ми розійшлися, не попрощавшись. Без останнього «дякую» і «вибач». Посеред такту. Між дев’ятою і десятою годинами. Тому наше кохання тривалий час бовталося невідспіваною душею. Незавершеним гештальтом. Як якийсь привид, примара, дух, і постійно здавалося, що всі наступні стосунки навіть близько не стояли. Що тоді були ніжніші губи, тепліші руки, швидші кроки і серця. Через 18 років ми несподівано зідзвонилися, і в процесі розмови з’ясувалося, що нас, колишніх, більше немає. Він уже не той безтурботний юнак з модною стрижкою, і я давно не та п’ятнадцятирічна дівчинка, яка маскує підліткові вугрі маминою пудрою. Колишній цитував Біблію, я – «Самотність у мережі». Він прямував в один бік, а я в протилежний.
З появою сайту «Однокласники» всередині 2000-их розпалося багато сімей. Жінки, не дуже щасливі у законних стосунках, знаходили своїх Сергійків, Іванків, Ігорків і… втрачали голови. Їм здавалося, що якщо повернути колишнє, то повернеться молодість, енергія, нерозсудливість, Ace of Base з касетного магнітофона, залакований чубчик і хлопчик з букетиком крадених з клумби тюльпанів. Вони не враховували лише маленьке «але»: те, що, крім почуттів, тоді нічого більше не мало значення. Ні з якої сім’ї обранець, ні його мета в житті, ні віросповідання, ні ставлення до політики. Крім того, з цим хлопчиком вони не наймали маленьку двокімнатну «хрущовку», не проходили випробування безгрошів’ям і народженням дитини. Не клеїли в чотири руки шпалери, не копали город в селі чи на дачі, не сварилися через його нав’язливих родичів, не шукали ночами по всьому місту кішку, яка зникла, і ще тисячу всього іншого не зробили, не прожили, не пройшли. Та й сам хлопчик з ледь помітними вусиками, який повторював «ніштяк» і «кльово», вже давно інший. Він відпустив бороду, хрустить пальцями, бурчить, слухаючи президентські дебати, хропе, як бегемот, страждає від гіпертонії і більше не вважає Happy Nation класною темою.
Хтось припустив, що чим дурнішим було перше кохання, тим більше залишає після себе чудових спогадів. Тільки, що б там не було, його треба завершувати. Як лактацію, урок, семирічний цикл. Як вечерю, ремонт, телефонну розмову. Адже якщо вірити Вознесенському, колишніх коханих на світі немає.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: стосунки