Кожен вік прекрасний по-своєму, а людині стільки років, на скільки себе почуває — ці істини засвідчують відвідувачі відділення денного перебування при Тернопільському міському територіальному центрі. Попри поважний вік, вони сповнені енергії, беруть участь у різних заходах, мандрують, займаються спортом, здобувають нові знання, насолоджуються спілкуванням, полюбляють фотосесії. Живуть сповна! І заряджають усіх довкола позитивом і оптимізмом, щедро діляться з молоддю життєвою мудрістю. Про роботу міського територіального центру «НОВІЙ…» розповіла завідувачка відділення денного перебування Світлана Чайківська.

— Поважний вік — не привід погрузнути у домашніх клопотах та перегляді одноманітних серіалів. Життя триває й часто саме в такий період у людей з’являється нагода пожити для себе. І ми допомагаємо у цьому! Тернопільський міський територіальний центр діє давно, а відділення денного перебування — десять років. У нас на обслуговуванні нині близько 1400 осіб із Тернополя та сіл громади. Щоразу долучаються нові відвідувачі — це люди пенсійного віку та повнолітні особи з інвалідністю. Організовуємо для них дозвілля і відпочинок. Щопонеділка пропонуємо графік заходів — кожен може обрати те, що йому до вподоби. Наші відвідувачі активно долучаються до культурно-мистецьких та оздоровчих заходів, відвідують басейн, боулінг, займаються тенісом, гімнастикою, велоспортом та ін. Минулого тижня люди золотого віку милувалися розкішним лавандовим полем у Зарубинцях Збаразької громади. Літо в розпалі, тож хочемо ще показати їм лавандове поле в обласному центрі, покатати на катамаранах на Тернопільському ставі. Співпрацюємо із закладами громадського харчування Тернополя. Власники охоче запрошують людей золотого віку на чаювання. Облюбовані ними заклади — «Ковчег», «Старий млин», «Хутір», «Вогнем і ножем», «Максим», «Сапсан», «Барбареско» та інші.

— Ви означили вік відвідувачів як золотий. Їм так подобається?
— Золотий вік нагадує про життєве багатство. Натомість поважний чи літній вік — це про роки. А наші відвідувачі молоді душею, повні енергії та натхнення. Завжди мають багато ідей, які стараємось спільно втілити. Більшість наших відвідувачів були активними колись і тепер теж не можуть сидіти на місці. Дехто шукає у нас розраду від самотності. У нас вони знаходять друзів, своє коло спілкування, однодумців, навіть кохання.

— У кожного своя життєва історія. Діляться особистим?
— Усі відвідувачі цікаві! Пані Галина працювала лікаркою, переїхала до нашого міста, нині живе самотньо. Приходить до нас, ділиться досвідом, може зібрати групу людей, щоб обговорити певні питання. Пан Володимир свого часу був тренером збірної команди України, готував до олімпіад. Цього тижня він зголосився провести заняття з оздоровчої фізкультури. Активна наша відвідувачка пані Наталя викладала у коледжі ресторанного бізнесу. Отримуємо багато рекомендацій від неї. Пані Марія працювали у сфері громадського харчування, тож проводить для нас майстеркласи із сервірування стола, приготування страв. Жінка активно подорожує і ділиться враженнями. Пан Іван був військовим лікарем, дає поради, як дбати про свій організм, яким має бути здорове харчування. Коли був спалах ковіду, давав рекомендації, як побороти недугу і зміцнити імунітет. Так можна розповідати про усіх наших відвідувачів.

— Приділяєте увагу й освітньому розвитку. Розкажіть про програму «Університет третього віку».
— Упродовж п’яти років працює «Університет третього віку», на базі якого діють п’ять факультетів. Основні напрямки — психологія, англійська мова, ґаджетологія, польська мова та основи здорового способу життя. Навчання триває три місяці. Працівники нашого відділення — чудові фахівців у різних галузях, тож викладають для поважних студентів. Заняття з комп’ютерної грамотності відбуваються у бібліотеці. Після закінчення навчання — випускний бал. Міський голова вручає випускникам дипломи. У нас близько 250 випускників. Цьогоріч «Університет третього віку» мав розпочати роботу в березні, але через війну перенесли заняття на невизначений час.

— Ви допомагаєте наповнити радістю життя тернополян золотого віку…
— Стараємось урізноманітнити їхнє дозвілля, щоб не почувалися самотніми, щоб відчували зміст життя, працювали, мали широке коло спілкування, дбали про сім’ю, та минули роки, діти підросли, вони вийшли на пенсію — охоплює відчуття, що все закінчується. Але життя продовжується! Треба вчасно перезавантажитись на новий ритм. Наші відвідувачі запевняють, що почуваються щасливими, що кожен день дарує незабутні враженнями.
Раніше були стереотипи, що в пенсійному віці людина має не виходити з городу, тільки садити й копати. Фізична праця, безумовно, потрібна, але в будь-якому віці має бути духовне наповнення, розвиток особистості.
На базі нашого відділення діють два творчі колективи — «Золоті журавки» (керівниця Людмила Червінська) і театр пісні «Оберіг» (керівниця Ярослава Декалюк). Наші талановиті жінки гастролюють уже навіть за межами України. Торік до свята Івана Купала ми провели показ вишиванок, під час якого дефілювали наші відвідувачі. Цьогоріч до Дня вишиванки організували для них фотосесію «Вишивка, як ліки проти війни». До Міжнародного дня осіб похилого віку провели вісім різноманітних майстеркласів.

— Під час війни такі зустрічі для ваших відвідувачів, мабуть, особливо цінні…
— У перші дні війни ми активно спілкувалися онлайн із нашими відвідувачами, кожен ділився своїми переживаннями, підтримували одні одних. Чекали, коли вже можна буде зустрічатися на локаціях. Завдяки мужнім українським захисникам маємо таку можливість. Наші відвідувачі теж вносять свою лепту для підтримки ЗСУ — плетуть сітки у педагогічному університеті, ліплять вареники, випікають смаколики на передову. Усі ми вже стали за роки великою дружньою родиною! Запрошуємо й інших тернополян долучатися до нашої спільноти.

Своїми враження від зустрічей поділилися відвідувачі відділення денного перебування при Тернопільському міському територіальному центрі.

Любов Салова: «Уже вісім років із задоволенням відвідую терцентр. Зараз мені 64 роки. Свого часу я працювала інженером-будівельником, була підприємицею на ринку. Тепер активно відпочиваю (усміхається, — авт.), а не просто сиджу і лузаю на лавці соняшник. Щаслива, що долучилася до компанії позитивних людей. На початках нас було близько 40 осіб. Займалися спортивними вправами, йогою, вчилися стежити за пульсом під час тренувань. Тепер маємо різноманітні заходи. Не можу дочекатися понеділка, коли надсилають графік занять. Кожен із нас старається кудись записатися. Терцентр — другий наш дім. Працівники турбуються про нас, стараються наповнити наше життя чимось цікавим. У час війни допомагають трішки відволіктися від реалій. Коли людина чимось зайнята, вона не акцентує увагу на власних проблемах. Ми вже не молоді, здоров’я не ідеальне, але після зустрічей прибуває енергія. Ще, слава Богу, живі мої батьки. Попри домашні справи стараюся бути у вирі подій міста. Два роки тому брала участь у конкурсі краси, у фотосесії «Антиейджизм». Рух — це життя. Катаюся на електричному самокаті, займаюся йогою. Цього тижня маємо велоподорож від Надставної церкви до ресторану «Хутір». Кожен день дарує щось нове!»

Ярослав Процько: «У терцентрі я від грудня минулого року. Дуже подобається! Потрапив випадково: прийшов у соціальну перукарню, а мене запросили долучитися до заходів. Зацікавило, бо перед тим пішов на пенсію. 51 рік я працював на заводі «Ватра», був головним технологом, менеджером. Дружина пішла на Небеса, я залишився сам… Добре, що донька провідує щоразу. Найцінніше у терцентрі — можливість спілкуватися з багатьма людьми. На заводі я працював від ранку до ночі без відпочинку, зате тепер у мене багато вільного часу. Та я не звик сидіти вдома, тому шукаю заняття. Відвідую всі заходи, які тільки можу. Мешкаю у приватному будинку в Тернополі, вирощую на грядці огірки, помідори, картоплю, цибулю, маю кущі малини, клумбу з квітами. Люблю господарювати! На жаль, війна багато чого змінила в нашому житті, але маємо бути сильними стійкими. Борони, Боже, боятися своїх років, піддаватися відчаю чи опускати руки».

Олена Стручок: «Протягом двох років долучаюся до роботи відділення денного перебування. Прийшла сюди за порадою подруги і щаслива, що знайшла тут себе. По житті я завжди була активною, але не мала часу на дозвілля, бо зажди — робота, сім’я, дача, город. Але треба і собі час приділяти! Рідні підтримують моє захоплення цією спільнотою. Ми відвідуємо театр, філармонію, різні курси. Організовуємо велопрогулянки, спортивні заходи. Люблю активності, вмію кататися на роликах, хочу ще навчитися на ковзанах. Захопили мене уроки малювання від талановитого художника Рустама Давлетова. Співаю в хорі «Золоті журавки». Дуже цікавою і корисною була програма «Університету третього віку». Психологію у нас викладала Наталія Жученко. Я сподівалася ще який курс пройти, але почалися ковід, війна… Важко, болить душа за українців на передовій, але не можна жити у постійному стресі. Треба бути корисним, допомагати, що в наших силах. Ми з подругами ліпили вареники, плели маскувальні сітки, збирали гуманітарну допомогу. Для самотніх людей зустрічі в терцентрі — розрада. Надзвичайно важливу справу роблять соціальні працівниці».

Валентина Журавель: «У Територіальному центрі я по-новому глянула на Тернопіль. Мешкаю у місті понад 70 років, добре знаю його, завдяки роботі знайома з багатьма людьми. Працювала в облспоживспілці, в органах місцевого самоврядування, двічі була депутаткою міської ради, 15 років обіймала посаду начальниці обласного управління у справах захисту прав споживачів, була віце-президенткою Тернопільської торгово-промислової палати. Все це вимагало відповідальності. Рано помер мій чоловік, пережила непрості події… Лише тепер поринула в спокійне життя, в неповторну атмосферу нашого міста, пізнала багато нового. Приємно, що людей золотого віку залучають до різних заходів. Я ніби помолоділа! Театр, танці в парку, лавандове поле, власноруч намальована картина з маками, яка надихає мене на щось світле і радісне! Всього не перелічити. У терцентрі уважні до кожного. Пам’ятною була зустріч із молоддю з іншого міста, яка завітала до Тернополя. Нас запросили розповісти їм про минуле нашого міста. Слухали з цікавістю. Потім ми зробили спільну світлину, пішли всі на піцу. Єднання поколінь — велика сила. Час жити!»