Довічне позбавлення волі — такий суворий вирок для тернополянина Андрія Горбатюка за вбивство 27-річної тату-майстрині Тетяни Підвашецької. Колегія суддів Тернопільського міськрайонного суду проявила рішучість у даній справі. Вбивство сталося у ніч на 16 квітня 2019-го року. Упродовж року справу слухали в суді. Прокуратура просила покарати підсудного на 15 років позбавлення волі, рідні загиблої вимагали для нього довічного ув’язнення. Вочевидь, вирок ще пройде оцінку судів вищих інстанцій, але беззаперечні докази, жорстокість злочину, невизнання вини підсудним і небажання розкаятися практично не залишають шансу на пом’якшення. Андрій Горбатюк нервував під час виголошення вироку, ледве дослухав до кінця — сів на лавку, опустив руки. З тривогою ловила кожне слово судді через онлайнтрансляцію мати вбитої Світлана Храпко, яка живе у Новій Зеландії. Після засідання жінка поспілкувалася з журналістами «НОВОЇ…».

— Пані Світлано, ви слухали вирок онлайн. Чи очікували, що Горбатюка засудять до довічного ув’язнення?
— Вірила, що його засудять. Просила Бога, щоб вирок був справедливий. Убивця моєї доньки має понести довічну кару. В Україні нема смертної кари, але для нього було б залегко просто померти. Мусить відбути такі муки, яких зазнала Таня. Один Бог знає, що той нелюд чинив… Дві з половиною години проколював її тіло ножем і викручував на 90 градусів, цідив кров… Із матеріалів справи відомо про майже сто ножових ударів. Але йдеться лише про глибокі рани, а скільки ще було менших. Тільки на шиї — з пів сотні… Ще, здається, чимось заливав рани… Я не могла це слухати під час судових засідань. У Тані було два коти, один пропав тієї ночі. Хтозна, що він зробив із котом. Людина не може таке чинити, це щось диявольське. Але за що? Відповіді досі нема…
— До поїздки за кордон ви ходили на судові засідання. Якось підійшли до клітки і прямо запитали про це підсудного. Що він відповів?
— «За що?» — запитала я і взялася знімати його на телефон. Єхидно посміхнувся. Не відповів. Таня не зробила йому нічого поганого. Навпаки, була надто доброю до нього. В якийсь період навіть дозволила йому пожити з дівчиною у себе в квартирі. Андрій був другом чоловіка Тані Руслана. Останній заливав Горбатюку очі чорною фарбою, робив тату. Про це була телепередача, яка шокувала всю країну. Таня лише вводила йому антибіотики. Але це було за кілька років до трагедії. Якось ми спілкувалися з донькою і вона обмовилась, що приходив Андрій, стукав у двері, але вона не відчинила. «То гнила людина», — сказала про нього. Таня не схвалювала його захоплення наркотиками. Завжди відверто говорила йому про це, хотіла достукатися до нього, просила подумати про своїх рідних.
— Того вечора Тетяна впустила Горбатюка до квартири…
— Не знаю, як точно все було, але, скоріш за все, вона могла забути відчинені двері, тож легко зайшов. Виганяти не стала. Він мав справи до Руслана. Таня на той час уже була розлучена з чоловіком. Руслан жив у себе вдома. Горбатюк зателефонував до нього від Тетяни. Поки вони спілкувалися, донька складала речі, бо наступного дня мала їхати до Москви на зустріч із хлопцем. Як згадував Руслан, в Андрія тоді «плавали очі», щось говорив несусвітнє, розмірковував про Бога. Мабуть, був під дією наркоти…
— Хто вам повідомив вранці про страшне?
— «Таня померла», — зателефонувала моя мама. Ледве промовила, зайшлася плачем і перервала розмову. «Як померла?» — не повірила я. Набрала до своєї подруги, яка часто навідувалася до Тані, знала про наші сімейні справи. Почуте мене шокувало… Я передчувала щось недобре. Між Україною і Новою Зеландією велика різниця в часі. Тут була ніч, а там — день. Телефоную того дня до Тані, не піднімає слухавку. Почали огортати важкі думки, мені стало дуже погано і раптом в одну мить ніби щось обірвалося всередині…
— Тетяну знайшов майстер, який робив у вас ремонт. Що розповідав?
— Напередодні майстер завершив у нас ремонт, але залишив інструменти, мав прийти зранку і забрати. Обіцяв Тані ще поміняти кран і розкласти ліжко. Я просила свою хорошу подругу піти з ним і глянути, як усе зроблено в квартирі, зняти мені на відео. Майстер зателефонував вранці до Тані — не відповідала. Зустрілася моя подруга з майстром, піднялися ліфтом, зайшли у загальний коридор. Натиснули дзвінок до квартири — ніхто не вийшов. Майстер торкнув клямку дверей — не замкнено. Зайшов, а за мить вийшов наляканий… Не передати словами, що вони пережили. Викликали швидку. У квартирі була страшна картина. Можливо, вбивця ще якийсь ритуал проводив, бо всюди були розсипані карти, рис, біля закривавленого тіла — цукор… Експертиза довела, що нелюд вбивав свідомо. Мені розповідали, що він не раз імітував над людьми розправу ножем. У своїх темних думках він давно вбивав… Отримував від того задоволення. «Не міг подумати, що в людини стільки крові», — розповідав він після вбивства. Можливо, Таня подобалася йому, можливо, хотів з нею зустрічатися, а вона відмовилася…
— Ви тоді негайно прилетіли з-за кордону…
— До Нової Зеландії я подалася, коли Тані був 21 рік. За два місяці перед трагедією я була вдома, тоді ми востаннє бачились з донькою. Але ми майже щодня спілкувались. Почувши страшне, я кинулася шукати квитки на літак. Дорога далека, майже п’ять днів я добиралася. Таня лежала в моргу. Вбивцю вже затримали на той час. Ми з чоловіком прилетіли до Львова, зупинилися в готелі. Серед ночі в номері впав карниз, а потім я побачила… силует доньки. Мені перехопило подих… «Таню, дитино!» — промовила я. Зникла. І це непоодинокі її знаки. З батьком Тані ми давно розлучені. Нині він служить при церкві, веде духовне життя. Ще до дев’ятого дня донька з’явилася йому і бабусі. Батько впав на коліна в молитві. Моя мама теж бачила силует Тані в себе вдома, була вражена. Не кожен повірить у це, але потойбіччя близьке…
— Чи мама Горбатюка шукала можливості поспілкуватися з вами?
— Абсолютно ні. Вона не приходила на судові засідання, взяла двох адвокатів, щоб врятувати сина від кари. На жаль, його душу не рятує. Не знаю, як нас розсудить колись Бог, але нехай би вбивця спокутував на землі цей тяжкий гріх. Мені здалося, що Горбатюк ще не усвідомив, що накоїв, не розуміє, яка це болюча втрата для нас. Якби усвідомив, то покаявся б, просив прощення, авін ще хоче подавати на апеляцію…
— Скоріш за все, ви вже не побачитесь із Горбатюком. Чи хотіли б, щоб він колись зателефонував до вас і попросив пробачення?
— Нехай спершу звернеться щиро до Бога, покличе священника і посповідається. Якщо отець скаже, що він справді духовно очистився, тоді я готова з ним поговорити. Горбатюк убив мою єдину доньку, мою надію. Безпричинно замордував її. Він експериментував над своїм тілом, чіпляв собі роги, експериментував і над внутрішнім світом. Зло опанувало ним. Він небезпечний для суспільства. Довічне ув’язнення — справедливе.