Україна відзначила День Незалежності. З одного боку, альтернативну ходу ветеранів війни з Росією кияни зустрічали оплесками, а з іншого, окремі вищі державні посадовці виявили цілковиту зневагу до державних символів і загалом перетворили цей священний для кожного українця день у перверзне телевізійне шоу, де Україна, її традиції, історія та державні символи мали лише відігравати роль “шароварних декорацій”.
Зеленський в образі Кім Чен Ина?
Українцям обіцяли “новий формат” святкування Дня Незалежності. Він мав стати “більш людяним” і «менш пафосним”. Натомість офіційні святкування перетворилися з державного свята відзначення Незалежності, де головний акцент робився на героях України, волонтерах та українській армії, у “свято культу особистості”. Президент не побажав дочекатися багатотисячної ходи ветеранів, яким аплодували кияни. Саме ж шоу було побудовано таким чином, щоб у центрі уваги завжди був сам Володимир Зеленський. Саме йому було присвячена левова частка ефіру. Місцями дійство багато в чому нагадувало бравурні святкування у Північній Кореї з акцентом на “лідерові нації”. Форма, звичайно, була іншою, але суть залишалася тією ж. Сценарними методами з армії і свята України акцент було зміщено на особу президента. Складається враження, що такою увагою намагаються пом’якшити якісь особисті комплекси глави держави.
Виступ у стилі Януковича
Любителі символізму відзначили, що сам виступ президента був “миротворчим”. Спічрайтери дбайливо прибрали з нього будь-які згадки про московську агресію. Йшлося просто “про захисників загалом”. Забрали незручні історичні теми, зокрема, роль Української Народної Республіки та УПА у становленні ідеї Незалежності. Президент закликав об’єднуватися навколо “майбутнього”. Знову нагадав, що “всі ми різні”, але “єдині”. У стилі телевізійних шоу запропонував об’єднатися навколо футбольних матчів, жартів. Можливо, що в новій реальності такі речі важливі, але в історії нема прикладів успішних націй, які не пам’ятають свого минулого і своїх героїв. Саме тому кожен окупант найперше намагається переписати історію. Загалом же у багатьох склалося враження, що нам намагалися підсунути трохи підрихтовану модель “радянської України”, де “всє ми братья”, а війна є лише поганим сном. Для цього, ймовірно, і було зміщено акценти з війни проти московського агресора на просто незрозумілий конфлікт. Режисери дійства пішли далі — завбачливо викинули з Гімну України “незручний» куплет:
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Замість нього Україна почула реп у виконанні Аліни Паш, яка символічно називає себе “космополіткою”. Крім того, реперка активно подорожує по окупованому Криму, дає концерти в Росії і вважає свою діяльність цілком нормальною.
Напівголі дівчата, прикриті прапором
Найбільше ж «відзначився» глава Офісу президента Андрій Богдан, який поїхав святкувати весілля свого друга у Сен-Тропе (найдорожчий курорт на південному березі Франції). І тут обурює навіть не те, що державний високопосадовець, якого у мережі відкрито називають “тінню президента”, вирішив провести вихідні на французькій Рів’єрі, як сам Богдан написав у своїй сторінці у Фейсбуці. Обурює те, що на цьому святкуванні Гімн України і Державний Прапор, за який гинули наші хлопці, перетворився на декорацію для виходу на сцену оголених дівчат з шампанським. Чи можемо ми собі уявити таке, наприклад, у поводженні з державними символами США чи Великої Британії? Очевидно, що національні лідери країн, котрі поважають себе, такого не допустять, адже з поваги до символів держави її ж громадян починається повага до держави з боку іноземців.
Куди йдеш, Україно?
Очевидно, що багато українців голосували за президента Зеленського і його команду, бо хотіли змін. Проте цьогорічне відзначення великого державного свята засвідчило, що замість змін нас намагаються розвернути “назад в минуле”, де замість українця, котрий поважає себе і має національну гідність, є такий собі “радянський креол” без історії, якому все одно, де жити і ким бути. Можливо, так і потрібно? Можливо, цього хоче частина українців? Якщо це так, тоді у нас все добре. Проте чомусь хочеться вірити, що українці інші. Їм потрібна українська Україна, за яку боролися їхні пращури і віддають життя сьогодні наші герої, для них важливо відчувати повагу до себе і до своєї країни. Вони розуміють, що таке національна Гідність і їх не влаштовує перероблена “радянська жуйка”, вони хочуть справді незалежної України. Тоді варто замислитися, що буде, якщо на чолі держави опиняються космополіти, для яких неважливо, де жити і ким бути.
Тарас Мальський
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: День Незалежності України