Антонові Скрипкареві 38 років, його дружині Катерині — 32. Подружжя виховувало двох дітей – 12-річну доньку Маю і 9-річного сина Єлисея, а під час карантину пара стала батьками втретє. 22 квітня Катерина народила в домашніх умовах сина Ноеля. Та домашні пологи жодним чином не пов’язані з карантином. Батьки ретельно готувалися до третьої вагітності і вирішили, що в пологовий будинок категорично не підуть. Мама не ставала на облік, не здавала жодних аналізів і не проходила УЗД. Всі члени родини не вживають м’яса та молочних продуктів, дотримуються здебільшого сироїдіння та фрукторіанства.

Про нові харчові звички для всієї сім’ї, природні пологи вдома і про те, чому не віддають дітей до школи, чернівецьке подружжя розповіло виданню «Шпальта».

«У процесі пологів у палату заходили 14 студентів і дивилися мені між ноги»

Двох старших дітей Катерина народжувала у пологовому. Каже, ставлення медиків та неможливість обирати, як саме народжувати, її не влаштовують. До того ж, у лікарні пологи були дуже тривалими і з ускладненнями. Вдома ж без знеболювальних і втручань народила за три години і чудово почуваються обоє – і вона, і синочок.

– Звісно, не було так, що ми вмить вирішили народжувати вдома, – зізнається Катерина. – Це було виважене рішення, обдумане і до дрібниць заплановане. У мене взагалі нелюбов до медичних закладів. У наших лікарнях хочеться хворіти, а не народжувати. Наш попередній досвід із пологовими будинками, лікарями і ставленням до мам дав зрозуміти, що я так більше не хочу. Коли народили першу дитину, це був молодий досвід. Я стала мамою в 19 років. Ми дуже хотіли стати батьками, але про те, як народжувати і чи є альтернатива, ми навіть не думали, бо ж і дурневі зрозуміло, що «народжувати треба у пологовому будинку». Цей стереотип на той час нам видавався нормою, тож я народжувала у лікарні. Між першими і другими пологами – чотири роки. Другу дитину ми народжували у того ж лікаря, але досвід був дуже важкий. Пологи тривали 12 годин, у мене була жахлива кровотеча і розрив матки, а ще в процесі пологів у палату заходили
14 студентів і дивилися мені між ноги. Це так жахливо, відчуваєш себе у такі моменти ніким. Чоловік сидить осторонь і не може навіть підтримати, бо його не пускають лікарі. «Не заважайте, ми все зробимо». А потім ще викликають чужого лікаря, який із тебе дитину буквально видавлює. Це такий стрес. Після тих пологів нам натякнули, що більше дітей мені «не світить». Пологи справді були дуже важкі, і я зрозуміла, що більше через таке проходити не збираюся. Але це не означає, що ми не хочемо більше дітей.

«Від того, що ми їмо, справді залежить те, як працює тіло»

– Торік у нас з’явилося колосальне бажання народити ще одну дитину. Ми багато чого переусвідомили за цей час, змінили погляди на харчування і стиль життя. Зрозуміли, що від мого харчування, власне, і залежали пологи, і проблеми у процесі народження були лише наслідком неправильного харчування і стилю життя. Пробували не їсти ті чи інші продукти і дивилися, як на це реагує організм. Від м’яса ми відмовилися ще давно, приблизно десять років тому. Тільки періодами їли його і потім шкодували про це. До вагітності ми багато читали про правила здорового харчування, тож відмовилися від молочних продуктів, білого борошна, цукру. Такий стиль життя нам підійшов, і я зрозуміла, що від того, що ми їмо, справді залежить те, як працює тіло. У мене припинилися мігрені, у доньки — астма. В нас немає категоричних відмов від чогось, просто не хочеться вже їсти те, на що організм погано реагує.
Третя вагітність була зовсім інша: ми не проходили УЗД, бо це опромінення і шкідливо, тож я не знала статі дитини. Для чого проводять УЗД? Щоб знати, чи все добре з дитиною. Та чи не все одно, адже навіть при патологіях я не робила б аборт. Я не здавала також аналізів, не стояла на обліку. Єдине, що я купила для цих пологів, – м’яч і свічки.

Нас можуть засуджувати і не розуміти, але ми ж це все зробили не випадково. Спершу вивчили питання у відомих закордонних акушерів. Виявляється, в Європі повертаються до природних пологів. У цей час біля жінки повинно бути якомога менше чужих людей, а в Україні далі все якось по-дикому.

«Батьки вважають, що нам просто пощастило»

– В обід я сказала дитині: «Нумо сьогодні народжуватися!» Я була на 38-ому тижні і відчувала, що ми вже скоро зустрінемося. І справді, вночі у мене відійшли води. Я розбудила чоловіка і старших дітей, щоб вони прибрали в квартирі.

Вдома все по-іншому. Я довіряла своєму тілу і партнерові. Все, що мені потрібно було, — тепла вода, приглушене світло і масаж попереку. На потуги я зайшла у ванну і сама зловила голівку дитини. Тоді відчула себе героїнею. Це фантастика. Ти відчуваєш, що народила сама. Не якийсь дядько чужий у гумових рукавицях дитя дістав, а я. Дитина не кричала, як навіжена, як це часто буває у пологових, а подала голос і показала, що вона з нами. Але не було того істеричного крику. Потім син цілий день був із пуповиною, поки вона не відпульсувала.

У лікарні пологи тривали дванадцять годин і з ускладненнями, вдома все відбулося за три і це справді в кайф. І я, і дитина прекрасно почувалися. Після пологів ми цілий день вдома відновлювали сили і насолоджувалися моментом. Тож, оскільки маю з чим порівняти, можу впевнено сказати, що екстрим – це народжувати в лікарні, а не вдома.

Подружжя розповідає, що рідні не знали про їхні плани народжувати вдома. Батько Катерини – лікар-анестезіолог. Він не у захваті від вибору доньки, проте родина змирилася з їхнім стилем життя.

– Батьки вважають, що нам просто пощастило, що все пройшло добре. Та навіть якщо їм не подобається наш вибір, вони нічого не можуть сказати. Ми – дорослі люди і нам не просто пощастило, а ми були готові до таких пологів. До того ж, батьки зрозуміли, що з нами не посперечаєшся ще після того, як ми забрали доньку зі школи на домашнє навчання, – каже Катерина.

«Після роботи вчителя дитину треба знову вчити…»

– Мая провчилася в спеціалізованій школі з вивченням єврейського етнокультурного компоненту три роки, потім ми перевели її у приватну школу, – розповідає Антон. – Єлисея взагалі не віддавали до школи. Ми розчарувалися не лише в медичній, а й в освітній системі. Ми бачили, як дитині подають уже застарілу інформацію, яка у світі нині не актуальна. Бачили, що після роботи вчителя дитину треба знову вчити. А планку піднімати треба, бо світ розвивається.

Коли я хотів забрати дитину зі школи, то почав вивчати закон про освіту. І для себе знайшов відповіді. Отже, знову ж таки, закон дозволяє і альтернативне навчання, і навчання у рамках державної програми. Але при цьому забрати дитину зі школи не так просто. Довелося довго ходити по державних органах і доводити свою правду. Я їм читав уривок закону, на підставі якого можу це зробити, а вони не тямили, про що я.

Нині діти не ходять до школи, вони навчаються самі. Ми їм склали програму, зробили акцент на тих предметах, які їм знадобляться в житті, які стануть інструментом для розвитку. Це іноземні мови, каліграфія і читання. Вони конспектують все чорнилом — це більше естетичний момент, жодних ручок. Поки що ми відмовилися від непотрібних предметів. Та діти самі собі шукають, що їм цікаво, і додають цікаві предмети до програми. Знайшли цікаві відеоуроки в інтернеті, читаємо різну літературу. Ми їх вчимо насамперед уміти розбирати поетапно проблему і вирішувати її у будь-якій галузі. А щодо майбутнього і вищої освіти, навіть не знаю, чи нам це потрібно буде. Загалом є безліч професій, які не потребують «папірчика». Я 20 років стрижу людей, це основне моє ремесло і творчість. Катерина шила одяг, теж досить успішно і без повної спеціальної освіти. Було б бажання – а навчитися є де.

У нас безліч знайомих, які закінчили юридичний чи економічний університети, а тепер клеють нігті. Ми вважаємо, що життя надто коротке, аби витрачати його на бюрократію. Вища освіта дає спілкування, загальний розвиток і вміння вирішувати якісь проблеми, а не професію. Ми нікого не агітуємо за свій стиль життя, ми просто живемо за своїми правилами і пріоритетами.
Всім хейтерам можу сказати, що ми не так проти системи, як проти того, що не можемо скористатися своїми правами. Навіть на рівні закону ж є альтернатива, чому нам про це не кажуть, чому інша, не така позиція, як у всіх, – погана? Ми відповідаємо за своїх дітей і робимо так, як для них найкраще.

Читайте також: «Все добре, що з нами має відбутися, все одно відбудеться. Бо це залежить від нас!»