Особливістю позиції глави уряду з приводу ситуації в НАК “Нафтогаз України” і контрактів з її топ-менеджментом було те, що вона завжди була прямою і відкритою.
Володимир Гройсман — у цьому випадку треба віддати йому належне — ніколи не намагався грати в якісь залаштункові ігри: коли в коментарях для ЗМІ говориться одне, а у “вузькому колі” — щось протилежне, і не змінював своїх оцінок залежно від політичної кон’юнктури чи того, який резонанс його слова й дії отримають серед самозваних “лідерів громадської думки”.

Позиція прем’єра і його команди зводилася до таких постулатів.

По-перше, контракт з керівником НАК “Нафтогаз України” повинен передбачати чіткі зобов’язання і плани. У чинному контракті (термін дії якого закінчується 23 березня 2019 року) не було жодної конкретної певної мети або цілі, яку повинен був досягти менеджмент. А отже, керівництву компанії легко було заявляти про свої “нечувані” успіхи, адже такими можна було назвати будь-які мінімальні позитивні результати роботи, навіть якщо вони фактично були істотно гіршими, ніж передбачалося формальними планами. Наприклад, у своїх звітах НАК “Нафтогаз” відзначав зростання видобутку вітчизняного газу, “забуваючи” при цьому вказати, що його темпи — істотно нижчі, ніж було закладено в програмі “20/20”. У ній, зокрема, сказано: “Укргазвидобування” збільшить середньорічний видобуток до 20 млрд. кубів до 2020 року, однак за підсумками 2018-го було видобуто лише 15,5 млрд.

По-друге, менеджменту компанії повинна бути встановлена ринкова зарплата на рівні, який існує в аналогічних зарубіжних компаніях. В останні роки, використовуючи різні хитрощі й маніпуляції, менеджменту НАК “Нафтогаз” виплачували зарплату в три-чотири рази більшу, ніж це практикується в державних енергетичних компаніях Європейського Союзу. Посилання на те, що ці виплати є справедливими “бонусами” за успішне завершення судових процесів з РАТ “Газпром”, не витримують жодної критики. Адже, з одного боку, ці суми премій були в рази вищими, ніж сумарні гонорари юристів, які реально вели справу в Стокгольмському арбітражі, а з іншого — “Газпром”, за результатами судових розглядів, ще взагалі нічого не заплатив Україні з “відсуджених” 2,6 млрд. дол.

По-третє, на чолі “Нафтогазу” повинен бути професіонал і патріот, який не бере участі в політичних протистояннях та інтригах, а зосереджений на якісному виконанні своїх прямих обов’язків. За період керівництва А. Коболєва НАК “Нафтогаз” намагався максимально вийти з-під контролю держави і уряду, які є власниками компанії. При цьому неодноразово декларував наявність у нього свого власного уявлення про таке складне і соціально чутливе питання, як підвищення цін на газ. І це “бачення” мало всі ознаки лобіювання інтересів не України, а певних міжнародних структур та груп.

Всі ці моменти знайшли відображення в позиції уряду з приводу контракту з керівником “Нафтогазу”. В. Гройсман твердо заявив, що не піде на поступки з жодної з позицій.

І, в результаті, новий контракт якщо і буде підписано, то на умовах, на яких спочатку наполягав прем’єр-міністр.

Серед іншого, в ньому будуть:

– чітко визначені завдання і календарні плани щодо їх вирішення. Зокрема, тепер керівництво НАК “Нафтогаз України” повинно буде вирішити проблему відділення газотранспортної системи, а також знайти міжнародного партнера на загальний транзит газу і продовження транзиту з 1 січня 2020 року;

– зафіксовано зобов’язання з приводу нарощування газу власного видобутку. “Нафтогаз” повинен кардинально збільшити видобуток українського газу, щоб відмовитися від імпорту і знизити ціни на газ;

– усунено можливості для необґрунтованого нарахування “премій” і “бонусів”. Зарплата керівника компанії не тільки буде меншою, ніж нинішні “захмарні” 2 млн. дол. на рік, а й безпосередньо прив’язана до успіхів у реалізації програми нарощування видобутку газу на українських родовищах.

Домігшись перегляду умов контракту з головою НАК “Нафтогаз”, прем’єр-міністр В. Гройсман показав, що його уряд не буде йти на компроміси в тих питаннях, де безпосередньо порушено інтереси держави.

Загалом же ця історія чітко продемонструвала, хто в Україні справді керується міркуваннями суспільної користі, а хто, використовуючи демагогічні словесні завіси, намагається вигадати щось особисто для себе.