«Європа, Африка, Індія, Китай, Таїланд, — був усюди, крім Америки та Нової Зеландії», — сміється чоловік. А намандрувавшись та заробивши стартовий капітал, повернувся до рідного Кременця і відкрив там власне кафе, а з часом аж два! Про свій «круїзний» та бізнесовий досвід пан Олег розповів «НОВІЙ…».

Працював у казино на круїзному лайнері
— Перша освіта у мене технічна — я закінчив Кременецький лісотехнічний коледж. Після цього жив у Німеччині: поїхав по програмі обміну вчити мову, їхав на рік, а так склалося, що затримався на три: мені там сподобалося, я швидко обріс друзями, знайшов роботу… І оскільки зі «шпрехен зі дойч» все було гаразд, по поверненні з Німеччини вступив до Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного університету ім. Тараса Шевченка (нині це вже академія) на факультет англійської та німецької філології. А по завершенні навчання знову постало питання пошуку роботи…
Місто Гамбург, в якому я жив у свій «німецький» період, недаремно називають портовим містом. Місцевий порт другий за розміром у Європі, і я часто бачив великі круїзні лайнери, які там зупинялися. Мені було постійно цікаво, як це – працювати на таких… Щоправда, тоді я мав зовсім іншу роботу і до лайнерів так справа і не дійшла. Але повернувся в Україну, довчився і коли потрібно було рухатися далі й шукати роботу — от тоді я і згадав, як задивлявся на круїзні лайнери… Почав гуглити, шукати різну інформацію і натрапив на дуже хорошу агенцію в Одесі, яка готує персонал для круїзних лайнерів. Я їм написав, вони мені відповіли, відіслав своє резюме, пройшов інтерв’ю з безпосереднім працедавцем і пішло-поїхало, чи то пак, поплило… (Сміється, — авт.) Мене взяли на роботу (чималим «плюсом» виявилося те, що я добре знаю англійську та німецьку мови) і таким чином я потрапив на круїзний лайнер, на якому пропрацював чотири роки і об’їздив аж 45 країн!
Чи важка це робота? Залежить все від того, куди саме людина потрапляє. Є різні типи лайнерів – середнього розміру і величезні, немов ціле місто! Усе залежить від ваших умінь та кваліфікації – на лайнерах є, наприклад, відділ фотографів, які знимкують гостей і займаються редагуванням та видруковуванням фотографій, є працівники ресторанного бізнесу — кухарі, офіціанти… Я працював у казино – це окремий світ зі своїми, особливими умовами праці, зарплатою та робочими годинами. Якщо офіціант може починати працювати з самого ранку, то ми, наприклад, ставали до роботи тільки увечері, коли відкривалося казино. Можна сказати, мені пощастило: день у мене завжди був вільний, можна було піти десь погуляти, відпочити, подивитися на нові міста. На лайнері я плавав-мандрував і у Середземному морі, і біля берегів Африки, Китаю, Індії, Таїланду… Був усюди, крім Америки та Нової Зеландії.

Бачив і «міста майбутнього» у Китаї та Сінгапурі, і вражаючу бідність Африки та Індії
— Важко сказати, що з побаченого вразило найбільше — у кожній країні є свої «родзинки», культура, колорит, неповторна атмосфера, свої собливості, свій кайф… Мені дуже сподобався Шанхай — китайський мегаполіс, в якому усе, немов «інопланетне»: і архітектура незвична, і люди інші, і культура цілком особлива… Таке враження, що потрапив в інший світ. Ми там були три дні, тож мали трохи часу, аби детальніше походити містом. Вражень було море!
Окремо хочеться згадати Сінгапур – мегарозвинуте місто! Коли вперше зійшли там із трапу корабля, здавалося, що потрапили в майбутнє! (Сміється, — авт.) Безліч висоток, багато різних технічних «примочок», про які ми на той час і не чули. Наприклад, коли у нас ще ніхто не знав, що таке гіроскутери, у Сінгапурі на них усі вже каталися.
Ще на мене величезне враження справили острова Кабо-Верде біля узбережжя Африки – попри те, що живуть там люди дуже бідно, місцевий колорит відчутно у всьому, і кожен острів має свій власний характер. Щось схоже відчув, коли ми були в місті Мумбаї в Індії і нас катали на лодці по місцевій річці, яка називається BlackWater (у перекладі з англійської — Чорна Вода). Вода у ній була направду чорною – але це не якийсь природній феномен, а просто страшне забруднення. Ми пропливали довгим каналом, по обидва боки якого були будиночки – дуже бідні, зліплені з чого попало, деякі навіть без даху, просто чотири стіни… І люди живуть в таких умовах, і купаються, і перуть одяг у тій бруднющій річці…
Робота на круїзному лайнері – це величезний досвід, а також можливість побачити світ, познайомитися з різними країнами і дізнатися, як там живуть люди. З тим, хто хоче спробувати себе на цій роботі, я охоче поділюся досвідом – я знаю, як важливо, щоб хтось тобі розповів з власного досвіду, бо ж шукав усю інформацію самотужки і в мене такого порадника, на жаль, не було…

Якщо кафе — то «Welldone»!
— Я відпрацював на лайнері чотири роки, а тоді вирішив повернутися додому. Що мене спонукало? Було кілька факторів, один із найважливіших –те, що я ніколи не хотів бути найманим працівником, а хотів створити щось своє. Так, усі побачені країни були дуже красиві, але і нам в Україні вистачає краси – у нас є на що подивитися і куди поїхати, то чому жити десь за кордоном, нехтуючи своєю Батьківщиною? Тим більше, що куди б ти не поїхав, для того, аби заробити на гідне життя, доведеться важко працювати. Я жив у Німеччині і бачив, як там люди працюють зранку до ночі – нічого саме не зробиться, потрібно працювати. Якщо працювати, то можна добре жити і в Україні – незважаючи на усі наші проблеми.
Разом із другом, який також працював на лайнері, ми вирішили зайнятися бізнесом. Подумали, що почнемо з відкриття у Кременці кафе – такого, як ми бачили у європейських країнах. Ця ніша у Кременці поки що не була зайнята, а попит на неї був. З часом товариш відійшов від справ – почав працювати стюардом, а я продовжив справу. Нині у Кременці кафе «Welldone» є уже у двох локаціях. У нас смачна кава і різноманітні десерти до кави – смачні ягідні тарти, чизкейки, еклери, є і«важка артилерія» – бургери, паніні, хотдоги, лаваші – все для швидкого, проте смачного перекусу. Стежте за нами в Інстаграм @streetfood_welldone: у нас завжди цікаво та яскраво! Я радий, що повернувся додому і відкрив свою справу. З часом хотів би здобути відповідну освіту і зайнятися ще якимось бізнесом – проєкти та ідеї уже є…