75 ляльок-мотанок — на мапі України. До творення цього мистецького проєкту під назвою «Обійми» долучилися 58 майстринь з усіх регіонів України. Натхненники задуму — подружжя переселенців із міста Ясинувата Донецької області Оксана та Олекса Муравльови, які нині мешкають у Бережанах. Презентували унікальну мапу на території замку Синявських із нагоди Дня Незалежності, нині вона мандрує Україною. Карта з ляльками-мотанками потрапила до Книги рекордів України. «НОВА…» поспілкувалась із Оксаною Муравльовою, яка є засновницею «Українського розмовного клубу «Файно» і керівницею донецького осередку ВГО «Союз українок».

— «Обійми» — символічна мапа-пазл, у якій поєднано творчу енергію майстринь із різних куточків України. Чому саме мотанки стали втіленням єдності українців?

— У час війни нам бракує єднання. Багато переселенців намагаються знайти себе на нових місцях. Скільки б не казали про нашу однаковість, але у мешканців різних регіонів свої характери. Саме через назву «ОбІймИ» (наголос можна варіювати) хочемо взяти в обійми тих, хто поруч, та разом іти до перемоги. Цією картою ми ніби огортаємо всю Україну, щоб ніякий ворог не зміг нас подолати. Ідея об’єднати через мотанку всю Україну виникла в розмові з керівником ГО «Креативний ХАБ «Бережани» Віктором Груб’яком. Спершу думали створити велику мотанку або декілька ляльок, які би трималися за руки. Про задум я розповіла друзям із Костянтинівки — підприємцям Наталії і Дмитрові Поколенкам. Упродовж п’яти років ми спільно втілювали різні ідеї. Для мапи бережанці виготовили дерев’яний пазл розміром 2 на 3 метри, щоб її можна було легко транспортувати. Вже тоді зрозуміли, що однієї чи двох ляльок бракуватиме. Через Фейсбук я звернулася до майстринь із проханням долучитися до нашого проєкту.
Мотанка — це оберіг, історія, філософія. Ляльки з тканини виникли на Надніпрянщині. У Західній Україні мотанок не знали, тут були дерев’яні та солом’яні іграшки. Для мапи ми використали авторські ляльки. На мій клич відгукнулися 58 майстринь з усієї України. Передали 160 унікальних мотанок. В одній із посилок було 50 маленьких, як мізинчик, ляльок. Авторка хотіла, щоб ми розмістили їх по межі Дніпропетровщини. Але мапа ламка, тому не могли зробити стільки дірочок. Лялечок ми розклали в руки мотанкам з інших областей. Це перегукується з тим, як частина України нині прийняли дітей з окупованої території та із зони бойових дій.

— Кожна мотанка несе особливий зміст. Розкажіть їх історії…

— Півтора місяця майстрині надсилали мені ляльки. З кожною з них я спілкувалася. На кожній мотанці є елемент певного регіону. Серед ляльок — мотанки-жінки, мотанки-чоловіки і мотанки-немовлята. Луганську мотанку авторка назвала «Журба», виконала її в чорному кольорі. Для мене вона особлива — уособлення промислової Луганщини. Родом я із Алчевська, де простягався завод на 16 км, впираючись у небо 64 трубами, де валив червоний дим. Нині там окупована територія. Не можу провідати рідних… Мотанка Соледара і Бахмута тримає у руках сіль. У ній — біль і надія на повернення. Херсонська мотанка — з кавуном. Одеську ляльку виготовили у підвалі. Росіяни обстрілювали місто, а майстриня з дітьми у сховищі робила мотаночки — відганяли хвилювання. Лялькарка з Дніпра проводила майстер-клас, а в той час у її будинок влучила ракета… Мотанка врятувала. Ляльку «Тернопільчанку» створила вчителька з Миколаївщини Ольга Аббасова.

— Мапа «Обійми» ще й рекордсменка!

— Так, занесена до Книги рекордів України. Коли я побачила, що наш проєкт зацікавив багатьох людей, то вирішила подати заявку. До створення мапи долучилися близько 70 осіб. Серед найактивніших — координаторка Фейсбук-групи майстрів України «Авторська лялька-мотанка» Тетяна Золочевська, бережанські волонтери і благодійники Руслан Запоточний, Андрій Якимів, Олена Тройнікова, Іван Івашків, Віталій Кавчак, а також — Державний історико-архітектурний заповідник м. Бережани, БФ «Карітас — Бережани». Допомогли нам виготовити підставку для карти, банер, встановити сцену. Я пошила великий синьо-жовтий прапор. «Карітас — Бережани» роздрукував описи до мотанок. Працівники заповідника організували презентацію мапи на території замку, невеличкий фестиваль із майстер-класами. Мій чоловік приготував куліш по-донецьки — частував присутніх. Після Бережан мапу представили у Броварах, далі — в місті Українка. Вже маємо запрошення від центральної бібліотеки Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського. Хочемо, щоб якомога більше людей побачили мапу, відчули подих єднання. А коли Україна буде звільнена від окупантів, розмістимо карту в музеї у Донецьку.

— Через російських окупантів вашій сім’ї довелося покинути рідну домівку. Як ви потрапили у Бережани? Маєте тут друзів чи родину?

— Мій чоловік із Краматорська, але з 90-их років ми мешкали в Ясинуватій. Я викладала українську мову і літературу в місцевому будівельному технікумі та в коледжі від Університету управління. Але в 2014-ому місто окупували росіяни. Довелося виїхати, поселились у Краматорську. У 2016-ому я заснувала «Український розмовний клуб «Файно», а в 2017-ому мені довірили очолити донецький осередок «Союзу українок». У Краматорську ми активно займалися волонтерством зі спільнотою «Разом до перемоги». Голова ГО «Бережанський майдан» Галина Проців часто навідувалася до нас дорогою до захисників. Власне вона і запропонувала торік приїхати в Бережани. На Тернопільщині ми також долучаємось до волонтерства. Від початку війни я самотужки пошила 2226 прапорів. Знайомі допомагають із тканиною. Стяги відправляю нашим воїнам на передову. З моїми прапорами заходили в Херсон! Два роки тому я пошила великі стяги, які запустили на окуповані території Криму, Донеччини, Луганщини. Віримо в перемогу! Хочеться вийти в поле на Донеччині, побачити рідну домівку. Нині у нашій хаті живуть російські військові… Але ми обов’язково повернемо все наше рідне!