Чи не тому розмова із нашою землячкою, народною артисткою України Оксаною Пекун затяглася… аж на два номери «НОВОЇ…»! А уже незабаром тернополяни зможуть пані Оксану не лише читати, а й… послухати вживу! 21 листопада співачка запрошує усіх шанувальників своєї творчості (а у нашому місті її знають та люблять, безперечно, всі!) на великий сольний концерт у ПК «Березіль».

(Продовження. Початок тут: http://nova.te.ua/statti/oksana-pekun-zhovta-presa-ne-tsikavytsya-mnoyu-bo-ne-ogolyuyusya-i-ne-kruchu-romaniv/)

— Пані Оксано, попри 20-річний «стаж» життя у столиці, ви часто повторюєте: «До Тернополя — як додому»…

—  Ну бо ж як інакше?  Тернопіль – важлива віха мого життя! Це моя пуповина, моє натхнення, місто, де пройшло моє дитинство, місто, яке щоразу додає мені сили…. Тернопіль — це моя душа…  А скільки друзів тут у мене — не злічити…  Цьогоріч виповнюється 25 років з початку моєї творчої діяльності, і питання про те, з якого міста розпочинати мій ювілейний концертний тур Україною, було однозначно вирішеним: тільки з Тернополя, по-іншому і бути не може! Кому, як не тернополянам, мені заспівати як найпопулярніші хіти останніх років, так і каверверсії творів, з якими я розпочинала свій творчий шлях до омріяного «музичного Олімпу»…

— На вашу думку, ви досягли усього, чого хотіли?

— Ой, не можна цього казати, тому що відразу Господь усе забере. Я  реалізувала себе як співачка, як ведуча, як мама і як жінка і просто хочу реалізовувати себе і далі. Як кажуть, «триматися на хвилі», і то міцно! Хочу побажати собі попутного вітру в мої вітрила… Хочу й далі творити і дарувати людям радість від того, що я роблю.

— На жаль, у бочці меду — не без ложки дьогтю: це я про закриття програми “Фольк-music” на UA:Першому, для якої ви були «мамою» і незмінною ведучою упродовж багатьох років…

— Понад 10 років мого життя і життя мого чоловіка, Володимира Коваленка,  пішло на цей проєкт… Це були неповторні роки мого життя. А ще це була єдина програма в телепросторі України, яка передає одне із найважливіших надбань — народну пісню. За 10 років разом з командою ми куди тільки не заїжджали, об’їздили різні куточки України, де жива пісня, віднаходили тих носіїв традицій, котрих ніхто не знає, відкрили їх Україні… Скільки поїздок, стільки історій… Пригадую, як нас просила приїхати жіночка із Черкащини, котра  збирає пісні. Ми приїхали і побачили неймовірні емоції: жінка була настільки щаслива, що не змогла стримати сліз… Розплакалася і я – адже вона так на нас чекала! Вона дивиться кожну нашу програму, і для неї приїзд Оксани Пекун, яка говорить про українську пісню, в той час як вона збирає такі пісні, — справжнє свято. Наш проєкт любила і дивилася багатомільйонна аудиторія. Мені донині боляче це згадувати… Я не хочу вдаватися у подробиці, чому  зараз немає цього проєкту — прийшло нове керівництво каналу і вирішило зробити по-своєму… Але, знаєте, мабуть, треба було, щоб так сталося, аби я відчула таку неймовірну підтримку людей! Вони писали не лише до нас, але й у найвищі інстанції, телефонували, підходили після концертів і просили: «Оксаночко, поверніться…» А ще це дало змогу побачити, хто насправді друг, а хто ні…

 — А  у шоу-бізнесі дружба узагалі можлива, чи ваше референтне коло поза музичною «тусовкою»?

— Близьких друзів — таких, щоб кожен день зідзвонюватися, у шоубізнесі у мене немає.  Але ті, хто заявлені в афіші мого тернопільського концерту, — це мої справжні, щирі друзі, з якими ми постійно в контакті: актор театру і кіно, телеведучий і шоумен, народний артист України Анатолій Гнатюк, “золотий” саксофон України, заслужений артист України Ігор Рудий, театр пісні «Dzerela», балет «Atlantic» — ми з ними постійно на зв’язку. І, звісно ж, найголовніші і набільш важливі мої люди —  це моя сім’я: чоловік, який постійно підтримує і надихає, мама, доня…   У Тернополі є прекрасні друзі – кума і авторка багатьох моїх пісень Олена Лайко, Оксана Яциковська…

— Ваші пісні  «Вперше», «Квіти в дарунок», «Відлітаю, прощай» п’ять років поспіль ставали шлягерами року. А відома пісня «Зелен клен» в оновленому варіанті, яку написали метри української естради Ігор Поклад і Юрій Рибчинський, була названа шлягером ХХ століття… Нині, на жаль, не так багато є співачок, яким важить те, що вони співають. Виявляється, що хітом може стати і «Віскі, кола, каралєва танцпола»…   

— Я така людина, що  для мене текст пісні, її змістове та емоційне наповнення, є дуже важливим. Для когось нова пісня — це просто «наклепали», я ж до кожної ставлюся, як до дорогоцінної коштовності, як до ще однієї дитини в сім’ї… А коли чую, що виспівують деякі наші артисти, зле стає…  «Віскі, кола, каралєва танцпола», ви серйозно? Жах… Скоро будемо співати  «сємки, пиво, пакєт АТБ»… Такою пластмасовою музикою, яка вбиває бажання думати, аналізувати, тягнутися до чогось, націю ведуть до деградації…