Олег Степанович сам кермував автівкою, їхав до готелю, де мешкає, але з необачності не надав переваги трамваю й спричинив зіткнення. Удар був такої сили, що трамвай зійшов з рейок, у ньому повилітали шибки. Депутата госпіталізували до однієї з київських лікарень. Минулого вівторка, 20 червня, «НОВА…» зателефонувала до нього, щоб розпитати про здоров’я та подробиці ДТП.

— У мене все нормально. Поки що в лікарні. Дякую тим, хто надавав мені першу допомогу. Неподалік місця аварії проходили учасники АТО, тож кинулися рятувати мене, потім приїхали парамедики. Я не втрачав свідомості, сам вийшов з автомобіля. У мене розбите обличчя, переломи вилиць. Після аварії я телефонував до водія трамвая, з ним усе гаразд.

— За даними поліції, ви — винуватець ДТП. Що стало причиною аварії?

— Мабуть, перевтома. Того дня я їздив селами свого округу, не встиг на потяг, отож їхав до столиці автомобілем. Вранці мав бути на засіданні комітетів, на зустрічі в міністерстві. Добрався до Києва, і раптом на площі Перемоги переді мною вискочило авто і різко пригальмувало, а я вивернув кермо вбік…

— Ви досвідчений водій?

— За кермом вже багато років, свого часу переганяв автівки з Німеччини — різне бувало в дорозі, виходив з дуже складних ситуацій.  Проте це перша аварія з моєї вини. Помітив чи не помітив я збоку трамвай, — не дає мені виправдання. Добре, що ніхто через мене не постраждав. Я попросив вибачення у водія трамвая, у проїжджих — за те, що створив затор.

— Вам доведеться компенсувати збитки?

— Маю страховий поліс, то сподіваюся, що страхова компанія погасить збитки.  Якщо не вистачатиме — доплачу з власних коштів. Своє авто доведеться ремонтувати самотужки. Наразі тривають слідчі дії,  встановлюється розмір матеріальних збитків.  Побилися два «чехи»: трамвай чеського виробництва 1980 року випуску і моє авто — теж зроблене чехами.

— У соцмережах писали, що ви сіли за кермо напідпитку. Прокоментуйте це.

— Гидко, коли якийсь негідник у Фейсбуці виливає бруд, не знаючи правди. Ось один дорікав мені як депутату, що люди змушені їхати за кордон на заробітки, бо, мовляв, в Україні нема роботи. Як нема роботи? Гектари землі пустують — бери сапу і до роботи. Поки люди не зрозуміють своєї участі в усьому, що відбувається в країні, порядку не буде. Стосовно алкоголю, то є висновки офіційної експертизи. Відразу після ДТП я підписав усі папери на згоду здати кров. Мені нема що приховувати. До того ж я ніколи не зловживав алкоголем, лише іноді при святі дозволяю собі трохи домашнього вина. До такої «алкогольної» дисципліни мене привчив свого часу тренер з біатлону.

— Хто вас провідує у лікарні?

— Приїжджала дружина. Телефонували прем’єр-міністр, міністри, провідують народні депутати. Були у мене й тернопільські друзі. Після лікарні доведеться пройти реабілітацію, скоріш за все, вдома буду доліковуватися.

— Дивлячись на фото з місця аварії, на зім’яте авто, думаю, що у вас дуже пильний ангел-охоронець…

— Чесно кажучи, я й сам дивуюся, що все так обійшлося. Це третій випадок за моє життя, коли я реально дивився у вічі смерті. У 2007 році, коли я був сільським головою, дорогою із Чорткова до Білобожниці мені назустріч вискочив автомобіль. Намагаючись уникнути зіткнення, я звернув у посадку. Тоді добряче постраждав: у мене було чотири переломи тазу, але став на ноги, ходжу. 18 лютого 2014 року мене поранили в голову на Майдані. Лікарі затягли непритомного до Будинку офіцерів. Якби не кинулись мені на допомогу, то «тітушки», мабуть, добили б. Береже мене Бог, отже, я ще потрібен на цій землі. Але, безперечно, на дорозі потрібно бути уважним, не поспішати.

— Автомобіль «Шкода», на якому ви потрапили в ДТП в Києві, зареєстрований на вас?

— Ні, це авто мого брата Степана. Я його «конфіскував». Майже рік автівка стояла розкомплектована в гаражі в Тернополі. Брат користується службовим авто. «Віддай мені цю тарадайку!» — попросив. Друзі привезли мені з Німеччини для неї двигун за 600 доларів, встановив газову установку. Так дав десятирічній «Шкоді» нове життя. Думаю, і нині її відремонтую. На мене зареєстроване авто, яке я продав за дорученням ще у 2000-ому, але мушу вносити його в декларацію. Були у мене ще два буси, та в 2015-ому продав їх за 26 тисяч доларів, усе це вказав у декларації. Нині власного авта не маю. Чекаю прийняття закону про зниження акцизу на купівлю автомобілів для учасників АТО. Зрештою, у Києві мені не дуже й потрібне авто, на ефіри їжджу службовим, а між столицею і Тернополем найкраще сполучення — залізничне.

— У вас бадьорий голос, жартуєте, отже, готові до роботи…

— «Сєпери» та їм подібні вороги України не дочекаються! Міг би приступати до праці, єдине — фейс у мене нині такий, що без візи хіба до Китаю могли б пустити (сміється — авт.).