Щороку на початку серпня тут звучать щемливі пісні із незвичними для нашого вуха «кед» та «лем», смачно пахне варянкою та смаженими бандурками (а вгадайте-но, що це таке? Нізащо не вгадаєте: борщ і смажена картопля!) Щороку до так званого Лемківського села, що біля Монастириська, злітаються, з’їжджаються і сходяться представники лемківської громади зі всього світу, здалека і зблизька, аби доземно вклонитися один одному і сказати, що «лемко був, є і буде». На фестивалі «Дзвони Лемківщини» (а мова йде, як ви уже здогадалися, саме про нього) сплітаються воєдино сльози і сміх, радість і туга, минуле і сьогодення, ностальгія і погляд у майбутнє… Понад сім десятків літ минуло від тої страшної депортації, виросли нові покоління, а люди не перестають тужити за силоміць відібраним у них рідним краєм. «Цне ми ся за тобом, мій лемківский краю», — зізнаються розкидані по усьому світу лемки. Цю тугу скрашують ось такі фестивалі, коли з різних куточків України та з-за кордону приїжджають лемки, щоб зустрітися, обійнятися, поспілкуватися, наспіватися своїх пісень, скуштувати страв лемківської кухні…
Цьогоріч цілих три дні — з 3 до 5 серпня — уся Монастирищина слухала, як дзвонять «Дзвони Лемківщини». Цьогорічний фестиваль — дев’ятнадцятий, «передювілейний». Уже вдев’ятнадцяте розмаїто розцвіло велике дерево життя лемків.
— Цей фестиваль був і є для нас найбільшим святом, — зазначає голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович. Він як вірний син Лемківщини робить усе для того, щоб лемки гуртувалися і відчували себе єдиною родиною, щоб відроджували свою говірку, культуру і духовність. — Для лемків такі заходи є особливо важливими, бо ж ми розпорошені по світу через нелюдську депортацію 1944-1946 років. 74 роки тому ми були насильно вигнані з рідних українських земель, майже півстоліття замовчувалися знущання, яких ми зазнали під час вигнання. Але нині ми маємо мету – об’єднуватися, гуртуватися, щоб лемківська культура не зникла, а тільки примножилася… Тому кожен захід, який ми проводимо, для нас надзвичайно дорогий. І головне — це дух, який живе в людях! Він є рушійною силою, тому ідея фестивалю себе не вичерпує, а тільки примножується! Вкрай важливим є зберегти саму ідентичність лемків як етнографічної групи українського народу. І вважаю, що за усі дев’ятнадцять років фестивалю нам це добре вдається.
— Олександре Івановичу, чим цьогоріч запам’яталися «Дзвони Лемківщини»?
— Вперше він тривав цілих три дні. Ми вирішили спробувати новий формат, і він нам вдався. Усі три дні було ду-у-же багато людей, так що навіть палили аж дві ватри: традиційну велику в день урочистого відкриття фестивалю та маленьку ватрочку. Ми переживали, щоб погода витримала. Проте цьогоріч чи не вперше за багато років «небесна канцелярія» жодного разу не скропила фестивальників дощем… Небо більше не плакало — це добрий знак.
Є така приказка, що «гуцул добре трембітає, бойко добре грає, а лемко неповторно співає». У її правдивості цьогоріч переконалися усі гості нашого фестивалю! Лемківська пісня таки неповторна. Недаремно нині їх співають усі найяскравіші зірки української естради: і Джамала свого часу перемогла в Юрмалі саме з лемківською піснею «Ой верше, мій верше», і Святослав Вакарчук, у якого теж є лемківські корені в родині, і Христина Соловій (котра уже не раз виступала у нас на фестивалі, і, сподіваюся, виступатиме ще) теж запам’яталася виконанням саме лемківських пісень, і тернопільська «Тріода» їх чудово виконує, а також наша землячка Леся Мацьків-Горлицька, Надія Кулик, квартет «Голоси Ангелів».
Цьогорічні «Дзвони Лемківщини» знову відбувалися під акомпанемент, без перебільшення, національної легенди: виступ Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г. Г. Верьовки із новою концертною програмою. Замість запланованої однієї години хористи відспівали понад дві, і публіка все ще не хотіла відпускати їх зі сцени! А загалом у фестивалі брали участь близько 90 мистецьких колективів з різних куточків України (загалом понад тисячу двісті артистів!) і ще понад сотня іноземних гостей. Ми раді були вітати двох видатних діячів, двох «стовпів» лемківської культури — академіка Миколу Мушинку та доктора наук Мирослава Сополигу.
Під час фестивалю у нас було дуже багато цікавих майстер-класів, котрі стосувалися як одягу лемків, — скажімо, показували різні способи, як можна зав’язувати хустки, так і їх побуту: як косили, молотили, мололи жорнами… Усе це можна було і побачити, і спробувати власноруч. На фестивалі діяло ціле містечко народних промислів, де і гончарі глечики точили, і майстрині шили-вишивали, і мотанки мотали, проводили чимало тематичних конкурсів та розваг. До слова, перед «Дзвонами Лемківщини» ми провели в Монастириськах дуже цікаву наукову конференцію, в ході якої визначилися з тим, який вигляд мав автентичний лемківський стрій, тому тепер зможемо проконсультувати усіх, хто захоче відтворити собі вбрання за зразками наших прабабусь-прадідусів.
А який же фестиваль лемківської культури без лемківської кухні? Упродовж усіх фестивальних днів кожен міг скуштувати автентичні лемківські страви —варянку, бандуряники, киселицю, мастиво, — попри те, що назви незвичні, усе це дуже смачно та ситно. Цьогоріч із фестивалем пов’язано й кілька супровідних акцій: це і виставка світлин «Там, на Лемківщині», де представлені фото лемків Тернопілля, і репродукції картин лемка Никифора Дровняка, і ніч лемківського кіно.
Ще з особливостей цьогорічного фестивалю — польова експедиція «Спогад», локація, де проводили відео- та аудіозаписи спогадів тих, кому довелося пережити депортацію (а їх, на жаль, залишилося дуже мало…), або ж тих, хто зберіг від батьків яскраві перекази про лемківський край. У подальшому вони стануть основою документального фільму…
— «Дзвони Лемківщини» — це не лише насичена концертна програма, а передусім свято зустрічі лемків, які давно не бачились…
— Можливість збиратися на фестивалі «Дзвони Лемківщини» та аналогічних “лемківських ватрах” — для нас, лемків, це не просто можливість проявити свою пісню, говірку, особливості побуту. Це одна з першочергових потреб для того, аби наш етнос і далі жив… Нашу традиційну лемківську ватру цьогоріч запалили не мало-не багато — 30 тисяч (!) глядачів не лише з усієї України, а й з-за кордону. Цьогоріч до нас уже традиційно приїхали делегації з Канади, Польщі, Словаччини та Сербії. Мені приємно, що фестиваль з року в рік не втрачає актуальності і ми працюватимемо над тим, щоб наступний, XX фестиваль став міжнародним, бо він уже давно заслуговує на таке звання. Лемки нині розкидані по всьому світу, і фестивалі лемківської культури проводяться не лише в Україні чи в Польщі, а й в Америці, Канаді, традиційно до чотирьох лемківських фестивалів проводить Польща, нещодавно таке дійство вперше відбувалося в Іспанії…
В Україні свої етнофестивалі мають гуцули та бойки, проте оскільки на Тернопіллі «осіла» найбільша частина лемківського етносу в Україні, то наш фестиваль — наймасштабніший… Узагалі ж, нині «Дзвони Лемківщини» — найбільший фестиваль лемківської культури у світі.
— Наступного року в «Дзвонів Лемківщини» — ювілей…
— Так, ми уже нині займаємося приготуванням до ювілейного ХХ фестивалю, тим більше, що ювілеїв буде аж два, щоправда, один радісний, фестивальний, а другий — трагічний… Річ у тім, що у 2019 році відзначатимемо сумну дату — 75-річчя депортації лемків. Маємо неабиякі плани: за сприяння Тернопільської облдержадміністрації хочемо започаткувати справжню розбудову музейного комплексу «Лемківське село» на територію проведення фестивалю. Для цього маємо отримати
17 гектарів землі. Хочемо збудувати новий музейний комплекс із амфітеатром, реконструювати сцену. Облаштувати усю необхідну інфраструктуру. Звичайно ж, роботи тут більше, ніж на рік, проте вірю, що ювілейний фестиваль вдасться провести на належному рівні. У наших планах провести також дитячий фестиваль лемківської культури. Цьогоріч у червні ми організували такий перший, «пробний» фестиваль. Як на мене, «перший млинець» не був глевким… Дитячий фестиваль матиме свій особливий формат, свої «родзинки», проте не втратить лемківської автентики. Щоб встигнути втілити в життя усе заплановане, ми почали готуватися до ХХ «Дзвонів Лемківщини» уже. Так що фестиваль завершився — хай живе фестиваль!
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Дзвони Лемківщини, Монастирищина, фестиваль
