«Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати, Коли є час, коли немає часу, І коли навіть ні про що писати», — так писала мудра Ліна Костенко. Моя співрозмовниця, як ніхто інший, знає про те, як важливо писати листи «далеким адресатам». Тернопільська перекладачка та активістка Олена Гамурар листується із українськими політв’язнями-бранцями Кремля. Для цього їй не шкода ні часу, ані грошей: допомозі тим, хто зараз у «рашистському полоні», вона присвячує увесь вільний час та кошти. Навіть свій гонорар від продажу перекладеної нею збірки китайської поезії «Мейхуа» пані Олена передає на потреби політв’язнів Кремля.

— Пані Олено, зізнаюся, коли вперше почула про вас, подумала: «Дякувати Богу, є людина, котрій не байдуже…»  З цієї небайдужості виростає  і ваше листування із нашими політв’язнями та допомога їм, і  одиничні пікети, котрі ви проводите,  і багато іншого… Загалом це почуття небайдужості мало б бути нормальною базовою опцією кожного громадянина,  проте,  на жаль, у багатьох наших співвітчизників і досі «хата скраю». Тому й доводиться питати вас, чому вам не байдуже?..

— Чому? Бажання допомогти нашим політв’язням та зацікавлення ними виникло в міру того, як зростала їх кількість у в’язницях Російської Федерації.  Коли цю тему почали серйозно порушувати на міжнародному рівні, я вирішила написати листа тим, котрі стали одними з перших в’язнів путінського режиму.   Спершу вагалася, чи варто:  зупиняло те, що не була знайома з цими людьми, не знала, як і про що буду їм писати. Свої перші два листи написала Надії Савченко – на обидва вона мені відповіла, я ці її листи донині зберігаю…  Пам’ятаю її слова: «Зустрінемося в Україні…»  Вона була першим українським політв’язнем, з ким я почала листуватися. Нині, коли її знову незаконно ув’язнили —  а я вірю, що це незаконно і не вірю, що вона терористка чи сепаратистка — я знову отримую від неї листи… У своєму листуванні ми навіть зачепили тему будівництва ГЕСів на Дністрі, — Надія виступає проти цього і вболіває за нашу природу та екологію. Це дуже талановита та неординарна людина.

Загалом,  я вірю, що бажання допомагати нашим політв’язням — і словом, і усім, чим зможу  —  у мене виникло не без причини, не просто так… Це Бог мені його поклав на серце.  А ще важливу роль зіграв той факт, що мій дід був репресованим і теж був політв’язнем — за те, що допомагав ОУН-УПА, його кинули за грати за політичною статтею  і вислали до Норильська на довгих 10 років.

— Ви — людина, котра працює зі словом. Як знайти правильні слова, коли пишете нашим політв’язням? Щоб не образити жалістю, а підтримати  і надихнути… 

— Я листуюся з політв’язнями Станіславом Клихом, Віктором Шуром, Миколою Карп’юком та іншими людьми.

Є політв’язні, котрі на слуху у всіх (як-от, скажімо, нині Олег Сенцов — йому я, до речі, теж писала, розповідала про акцію на підтримку його та інших політв’язнів, яку проводили у Тернополі спільно з «Автомайданом», про його п’єсу Burning Doors, яку поставив білоруський театр і яку теж пропонувала нашому Тернопільському драмтеатру – для них така постановка, на мою думку, була б занадто складна, та й наш театр так і не відповів нічого щодо цього; про фільм «Гамер»), а є такі, як Віктор Шур, про яких зовсім мало інформації, і я хочу розповісти про них загалу… Я брала участь у кампанії з написання звернень до уповноваженої з прав людини в РФ Москалькової, писала звернення до російського генпрокурора щодо Станіслава Клиха, якого піддавали тортурам. Надсилала лист до Юрія Солошенка —  нині уже, на жаль, покійного…  Він свого часу співпрацював із тернопільським заводом «Ватра» —  писав мені, що йому дуже сподобався мій опис весни. Намагаюся починати із нейтральних тем — про природу, погоду, про прочитані книги та побачені фільми… А натхнення приходить в процесі писання, як і апетит під час їжі… (Сміється, — авт.). Якщо знаєте, чим цікавиться людина, її вподобання та хобі, стає ще легше. А якщо не знаєте, про що писати, то просто побажайте цій людині добра та скорішого звільнення від тюремних пут. Ось що Біблія каже про допомогу ув’язненим: “Пам’ятайте про в’язнів, немов із ними були б ви пов’язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знаходитесь в тілі”. Це особливо стосується віруючих християн. Не будьмо байдужими та не закриваймося у свій власний кокон.

Я писала через тюремну систему відправки листів політв’язням «Россузник». Їхній сайт можна знайти в Інтернеті. Через цей же сайт отримувала листи від кремлівського політв’язня Миколи Карп’юка.  Коли пишеш паперовий лист, бажано вкласти туди чистий конверт і кілька аркушів чистого паперу — аби твій співрозмовник мав можливість тобі відповісти, бо, повірте, ці ніби найпростіші речі у них не завжди є.  Якщо ви захочете написати листа комусь із понад семи десятків наших політв’язнів, є сайт правозахисної організації «Let my people go» куди можна зайти та відкрити вкладку з адресами — сподіваюся, тимчасовими — усіх політв’язнів.

Листи — це моральна підтримка нашим політв’язням. А ще хочеться вірити, що навіть їхні тюремні наглядачі, прочитавши ці листи, стануть добрішими та м’якшими…

— Чий лист у відповідь був для вас найбільше знаковим, особливо вразив та зворушив?

— Я не вірю в прикмети, але помітила, що якраз перед тим, як мені має прийти лист від когось із наших політв’язнів, прилітають  голуби і  сідають на вікно… Таке теж було перед звільненням Надії Савченко із російської тюрми, коли відправила їй листа: голуб прилетів, сів на вікно і навіть постукав дзьобом у шибку, що було дивно. Кожен лист, котрий приходить мені у відповідь, по-своєму вражаючий та зворушливий.  Наприклад, Станіслав Клих написав телефон своїх родичів — мені, незнайомій для нього людині, — і попросив передзвонити його батькам. Дуже легко було спілкуватися з Надією Савченко — вона дякувала за фотографії природи зі сплавів Дністром та Черемошем, які я їй висилала. Писала: «Прочитала і ніби сама там побувала». Віктор Шур пише, що сподівається на підтримку української та світової спільноти і чекає на своє дострокове звільнення. Уявляєте: людину засудили до 12 років колонії суворого режиму за те, що він нібито займався в Брянській області розвідувальною діяльністю,  а саме збиранням відомостей про режимний об’єкт міноборони Росії.  Знаєте, що було насправді? Він просто сфотографував заросле бур’янами поле, яке виявилося занедбаним аеродромом і «стратегічним об’єктом». Віктор Шур — це один із політв’язнів, про якого дуже мало інформації… А тим часом він цікава неординарна людина. Він ювелір, син відомого українського колекціонера рідкісних ікон та речей, художник-
оформлювач, реставрує предмети старовини… Був в Китаї, цікавиться тамтешнім мистецтвом. Під час листування у нас з ним виявилося багато спільного.

Я намагаюся підтримати наших в’язнів і матеріально: нещодавно, у січні, у тернопільській книгарні «Ярослав Мудрий» була проведена презентація збірки віршів «Мейхуа» у моєму перекладі з китайської на українську. Книга вартує 100 гривень і кошти від гонорару йдуть на потреби українських політв’язнів.

— А чому вирішили самотужки освоїти таку екзотичну для нас китайську мову, ще й вірші, написані нею, перекладати?

— Я — фахівець з германських мов, перекладала з англійської та німецької. Захоплення китайською почалося із того, що я зацікавилася китайською гімнастикою, і, переглядаючи відеоуроки, почула живу китайську мову, яка мені сподобалася. Мені подобається так зване «ушу мейхуа» — ушу на стовпах, яке тренувала у домашніх умовах, щоправда, без стовпів… (Сміється,  — авт.) Мейхуа  — так називають дику сливу, один із символів Китаю. Дика слива цвіте в морози, коли ще лежить сніг, коли зима, як вважають китайці, закінчилася, а весна почалася. Мейхуа  витримує холодну погоду та сильні морози. Інші дерева починають цвісти вже після неї. Це символ волі, стійкості, витривалості та людської гідності.   Вивчення мови зайняло у мене десь 3-5 років. Я просто налаштовувала себе на те, що мені треба вивчити китайську і наполегливо працювала над цим.

До збірки увійшли ліричні та історичні вірші таких відомих авторів, як Лі Бо, Ду Фу, Юань Чжень, Лу Ю, Лю Бан, Е Шаовень… Там дуже багато символізму — наприклад, коли йдеться про червоний абрикос, то це означає жінку, котра зрадила своєму чоловікові. Є у китайців така приказка: «Краще оженитися на повії, ніж на червоному абрикосі». Це треба «розшифрувати», тому у збірці майже до кожного вірша є зноски-пояснення. Ці вірші легко читаються, але водночас вони є дуже глибокодумними…

Я використовувала багато довідкового матеріалу, аби краще зрозуміти, про що йдеться.  Тільки уявіть:  у китайській мові є понад 40 тисяч ієрогліфів за одними даними, а за іншими — удвічі більше!  Окрім того, є і традиційні системи ієрогліфів, і спрощені:  традиційні важче запам’ятати, вони складніші у написанні. Я придбала собі набір для каліграфії та пишу ієрогліфи — це дуже розслабляє та надихає…   Спершу ідея видати книжку віршів, перекладених з китайської, була для мене просто мрією, причому я побоювалася, що вже й нездійсненною… Проте на допомогу прийшло видавництво «Підручники і посібники», яке погодилося на мою пропозицію.  Нині я перекладаю збірку віршів Ду Фу — загалом є кілька томів, у кожному томі по п’ять книг. Ду Фу писав про війну, він і сам побував у військовому полоні, так що для мене, і думаю, для багатьох наших співвітчизників його поезія буде актуальною… Якщо люди зацікавляться темою китайської поезії та допомоги політв’язням Кремля,  буде продовження.