Днями старша донька Ольги Фреймут, 12-річна Злата Мітчелл, відвідала прем’єру анімаційної комедії «Монстри на канікулах’3» в Києві. На кіновечірку юна зірка «Інстаграму» прийшла зі своєю тіткою Юлією та двоюрідною сестричкою Габріель. На фото із заходу Злата має вигляд не за роками дорослої і серйозної дівчини – практично на рівні зі своєю 25-річною тіткою.
Нагадаємо, Злата Мітчелл — перша дитина телеведучої Ольги Фреймут. Батько Злати — англієць Ніл Мітчелл, з яким Ольга мала стосунки, коли стажувалася в Лондоні на BBC. Вони розійшлися, коли вона була на четвертому місяці вагітності. Зі Златою, як зізнається сама Фреймут, вона була не дуже зразковою мамою.

— Я дуже хотіла працювати, будувати кар’єру. Поки сиділа вдома перші чотири місяці, ненавиділа звук, з яким закривалися двері ліфта в під’їзді: хтось їхав на роботу, а я залишалася вдома, – пригадує Ольга. – На дитячому майданчику тікала від матусь з колясками, щоб не чути про печива і прикорм. Потім, коли я вийшла на роботу, Злата подорожувала між Львовом і Києвом — від мене до мами і назад. До трьох років я мало брала участь в її вихованні, багато пропустила. Мене вона сприймала, як подружку, а мою сестру Юлю (вона на десять років молодша за мене) — як маму. Коли Злата народилася, я сильно хворіла, лежала з температурою і галюцинаціями в лікарні. А Юля, якій тоді було чотирнадцять, залишилася зі Златою. Вони прикипіли одна до одної. Нині Юля — номер один для неї, тільки з нею Злата, наприклад, купує одяг.

Якось у Відні я купила доньці пальто Dior, то вона заявила, що це рожеве пальтечко підійшло б її прабабусі. Злата воліє всі ці хіпстерські H&M, TopShop та інше, я навіть не можу вимовити назви брендів. Мені б хотілося, щоб дочка була леді, а їй некомфортно бути леді. Думаю, вона і на прийомі у королеви не дотрималася б протоколу. Якось ми з нею були у Лондоні і вона попросила: «Повези мене до палацу». Ми приїхали до Букінгемського палацу, дочка вперлася чолом у закриті ворота і каже сердито: «Ну чому королева не відчиняє двері, вона ж у будинку, он прапор на даху!» Я відповіла: «Злата, ти обов’язково прославишся, зробиш щось важливе для світу, і тоді королева запросить тебе на чай. І можливо, ти станеш Леді».
Це тепер, з Валерієм, я справді мама-мама. Син росте по режиму, знає, коли прокидатися, купатися, лягати, слухати казку на ніч. Ми навіть піжаму, здається, одягаємо по годинах, у нас все строго. А з донькою я знала тільки те, що її треба любити. Ми з нею могли просидіти біля телевізора до перших півнів.

Злата може робити уроки до другої ночі: я вже сплю, а вона сидить. Вона дуже цілеспрямована. Відмінниця. Займається танцями. Це справа її життя, вона знає, що буде танцівницею, власницею танцювальної школи. Джаз-фанк, хіп-хоп, vogue… У своїй загальноосвітній школі вона робить хореографічні постановки до свят. І самостійно ходить на телевізійні кастинги. Я пишаюся донькою, але й побоююсь її незалежності.
Що мені подобається в Златі — вона нікому не заздрить. Захоплюється своїми однокласницями абсолютно щиро: «Мама, Юля у нас така гарна! Юра в неї закохався». А я пам’ятаю, що сама в її віці хотіла, щоб всі, до останнього двієчника, любили тільки мене! Злата з відкритою душею переживає за подружок, поради їм дає. Коли люди здатні радіти досягненням інших, це ознака успішності.

Правда, з народженням брата Злата почала більш уважно ставитися до наших стосунків, спостерігає. Раніше я належала тільки їй, і тут раптом відразу дві новини: у мене є велика любов і у мене друга дитина. Свого смутку вона явно не висловлювала, але почала закриватися, віддалятися від мене. Кажу їй: «Злато, ти зі мною вже була десять років, коли цей малюк тільки з’явився, я його на десять років менше люблю». Це їй трохи допомагає. Для мене самої нове материнство стало якоюсь мірою сюрпризом. Я не знала точно, чи будуть у мене ще діти. І тепер у мене повний комплект — дівчинка і хлопчик. Бути мамою хлопчика — зовсім інша справа. Мені здається, Валерій навіть нині може мене захистити. Захисник, сильна натура. Валерій спокійніший, ніж була Злата, майже не плаче, як ніби йому соромно плакати. І кричить якось впевнено. Це приголомшливе відчуття, що тепер у мене є персональний чоловік, який ніколи мене не залишить, я для нього завжди буду найріднішою, найкращою.

Вважається, що народження дитини оновлює, повертає молодість… Ні, навпаки, я почуваюся старшою, тому що, коли кладу поруч зі своєю рукою ручку Валерія, відразу видно різницю. Раніше я дуже переживала про те, як буду старіти. Я наївно вважала, що від того, як ти виглядаєш, скільки у тебе зморщок на обличчі, залежить твій успіх. Нині я переконана, що успіх справді залежить від зовнішності, а точніше, від ваги. Зайва вага — це проблема і ознака недоглянутості. А зморшки — це мудрість, нехай будуть. Я користуюся хорошими кремами, але уколи не роблю принципово. Моя ікона стилю — королева Єлизавета. Можете уявити собі 90-річну королеву на балконі, як вона махає рукою підданим, а обличчя у неї нерухоме від ботоксу? Аристократи собі такого не можуть дозволити. Мені здається, зморшки — це красиво. Коли красива людина прожила хороше життя, її міміка зафіксувала все хороше, що з нею відбувалося. Обличчя — це документ, його підробляти не можна.

Так що зморшки і вік мене не лякають. Я просто не хочу, щоб життя закінчувалося. Я обожнюю кожен ранок і запах кави. Я люблю роботу, цікавих людей… Я так люблю жити, що навіть спати не люблю: шкода часу, боюся щось пропустити! Я тепер точно знаю, що в кожному віці можна знайти свою принадність. Свою старість вже спланувала: хочу провести її в швейцарському будинку для літніх людей. Сестра каже: «Уявляєш, якою ти будеш класною старенькою? З дулькою волосся на голові, в діамантах, будуть тебе служниці возити в кріселку…» Я хочу старіти у Швейцарії.