Лариса пройшла тривале лікування і операцію. Хвороба відступила, але через п’ять років повернулася. А з онкологією прийшла і… вагітність.
— У 2011-ому, — згадує Лариса, — я звернулася до лікарів, коли помітила підозрілі виділення з молочної залози. Мене обстежували, зробили біопсію. Діагноз приголомшив — у молочній залозі дві пухлини. Я вирішила боротися за своє життя. Вдома мене чекали чоловік Сергій і двоє дітей — 21-річна Валерія і 14-річний Дмитро. Я пройшла опромінення, шість курсів хіміотерапії, мастектомію (видалення молочної залози, — ред.). На лікування у нас пішли всі заощадження, довелося навіть продати двох корів, коня, свиней… Але головне, що почала одужувати, навіть повернулася на роботу в магазин, де працюю продавцем. Хвороба ніяк не давала про себе знати. Коли ж у мене пропали критичні дні, я подумала, що настає клімакс.
У лікарні сказали, що причиною затримки може бути кіста в яєчнику, і направили на УЗД. Під час процедури виявилося, що це ніяка не кіста — на екрані було чітко видно дитячу долоньку. Я довго не могла зважитися розповісти дітям, що у них буде братик або сестричка. Чоловік взагалі був шокований від такої звістки! Після того, як я народила Леру, довго не могла завагітніти, але Бог дав нам ще і Діму. Обох дітей я виносила з великими труднощами, мене мучив страшний токсикоз, болі, кровотечі… А коли завагітніла втретє, нічого такого не було, навіть не нудило. Цікаво, що в цей час в будинку зацвіли всі кактуси. У нас їх з десяток, але жоден ніколи не цвів! А тут зацвіли всі одночасно! Діти дивувалися; «Це, напевно, якийсь знак», я ж тільки усміхалася: «Буде якась новина». І незабаром розповіла їм, що чекаю дитину.
Ще з перших тижнів вагітності Лариса відчувала біль у попереку, який з кожним днем ставав усе інтенсивнішим. В онкодиспансері припустили, що рак повернувся, однак повноцінно можна було пройти обстеження, щоб не нашкодити дитині, лише на 11-ому тижні вагітності. Коли ж стали відомі результати МРТ, жінка не могла в них повірити — в кістках тазу, хребта та основи черепа вже були метастази…
Медики стверджують, що під час вагітності рак протікає агресивніше. Тож усі лікарі відверто сказали жінці, що вона ризикує своїм життям, якщо не зробить аборт.
— Про аборт я навіть не думала, — каже Лариса. — Рішуче відмовилася його робити, і сім’я мене в цьому підтримала. Однак виникла інша проблема — жахливі болі. Спина у мене з кожним днем боліла все сильніше. Я не могла навіть встати, щоб піти у туалет. Мене залишили в лікарні. Від знеболюючих я відмовлялася — боялася нашкодити дитині. Терпіла біль ще більше двох тижнів, навіть почала втрачати зір. Лікарі запідозрили, що рак дістався до головного мозку. На щастя, це не підтвердилося. Незабаром Лариса пройшла курс хіміотерапії: їй назначили високодіючі препарати з мінімальним ризиком для дитинки. Жінка відразу ж відчула полегшення — біль відступив, повернувся зір.
— Один такий курс коштував 8,5 тисячі гривень, —розповідає Лариса. — А мені треба було пройти їх чотири! Грошей на «хімію» у нас не було: ми продали все, що тільки можна, ще в 2011-ому… І тут про нашу біду дізналися односельці. Люди стали приносити гроші — хто скільки міг. Якби не вони, ні мене, ні дитини нині не було б на світі.
4 жовтня на світ з’явилася абсолютно здорова дівчинка вагою 2600 грамів і зростом 48 сантиметрів. Коли обирали для неї ім’я, найперше, про що подумали, що вона соломинка — на ній тримається мамине життя. Назвали співзвучно — Соломійкою.
Наразі хвороба відступила, але після курсів хіміотерапії в Лариси ослаблений хребет. Їй потрібно продовжити лікування, а родинний бюджет жінка витрачає на дитяче харчування та памперси. «Знову економить на собі», — хитають головою медики.
Та в Лариси інше розуміння здоров’я.
— Люди хворіють через те, що думають про погане, — усміхається вона. — Донечка мені не дає думати ні про що — тільки про неї. Тому мені ніколи думати про хворобу. Так, лікар попередив, що рак повернеться, втім, неможливо спрогнозувати, коли саме. Швидше за все, доведеться ще лікуватися… Для мене ж головне, що я народила здорову дитину, можу піклуватися про неї, мрію побачити перші кроки і почути перші слова своєї Соломійки…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: аборт, вагітність, Тернопільщина