Допомагаємо ЗСУ, долучаємося до волонтерства, а водночас знаходимо час на відпочинок, на спілкування. Навіть коли ми втрачаємо всі звичні сенси життя, коли саме життя щоденно піддається загрозам, нерідко єдине, що можемо контролювати, — це наш внутрішній світ. Навіть у таких складних реаліях треба дбати про себе, рідних і близьких. Поміж повітряними тривогами і польотами над нашими головами російських ракет, треба усміхатися, помічати красу, шукати позитив. На Тернопільщині відносно спокійно, тож у вільний час можна оглянути мальовничі місця, відвідати замки і фортеці, зробити чудові світлини на пам’ять.

Заліщики — українське Середземномор’я

Красень Дністер в’ється змійкою між Буковиною і Тернопіллям, створюючи між ними природний кордон. В одному місці він вигинається майже на 360 градусів, утворюючи трикілометровий меандр, посеред якого лежать Заліщики. Це єдине місто в Західній Україні з лагідним середземноморським кліматом. Там рано достигають овочі й городина, пишно буяють виноградники і баштани. Понад сто років тому місто було одним із найвідоміших європейських курортів — золотим дитям «Польської Рів’єри». Береги Дністра рясніли ошатними віллами та пансіонатами: Neapol, Warshawa, Riviera, Grand — лише назви чого варті! Там були облаштовані два великі піщані пляжі — «Сонячний» і «Тінистий» і один неофіційний — нудистський. До міста навіть ходив прямий швидкісний потяг із Варшави, а його набережну порівнювали з ялтинською.

Заліщики оживали в теплу пору року й затихали взимку. Його прекрасними вуличками гуляли чимало відомих людей — оперна співачка Соломія Крушельницька, письменники Юрій Федькович і Василь Стефаник, перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський та інші. Історію курортного містечка назавжди змінила велика дністровська повінь, яка знищила всю інфраструктуру. За радянських часів її так і не відновили. Тож нині про славні часи Заліщиків мало хто пам’ятає навіть із місцевих. Нагадують про них хіба що спогади старшого покоління та давні фотографії. Проте край має величезний курортний потенціал — там можна не лише відпочити, а й підлікуватися.

Що відвідати у Заліщиках?
• костел святого Станіслава XVIIІ ст.
• церкву Покрови Пресвятої Богородиці ХІХ ст.
• палац баронів Бруніцьких (перебудований у 1831-ому році з мисливського палацу; нині — відділення лікарні);
• палац цісарсько-королівської військової казарми (XVIIІ ст., зараз — приміщення ПТУ);
• будинок староства і суду (нині — готель «Старі Заліщики»);
• «Народний дім» (1908, нині — пошта);
• будинок польського товариства «Сокіл» (1903, тепер — кінотеатр);
• парк, який налічує понад 40 видів унікальних дерев.
У місті є чимало пам’ятників — Осипу Маковею, Івану Франку, Олегу Кандибі-Ольжичу, Тарасу Шевченку, Степану Бандері та іншим.

Скельний храм у селі Монастирок

За 50 кілометрів від Заліщиків, у селі Монастирок Більче-Золотецької громади, є стародавня пам’ятка — скельний монастир. Попри те, що дістатися туди нелегко по бездоріжжю, туристів не бракує, адже там можна не лише познайомитися зі стародавньою сакральною архітектурою, а й насолодитися неймовірними краєвидами долини річки Серет.
Скельний монастир у Монастирку заснували у ІХ ст. Монахи поселились і вели служіння у гроті під назвою «Язичеський», яка вказує на те, що раніше на тому місці розташовувалось язичницьке капище. Поруч зі скельним монастирем у XVI ст. Станіслав Потоцький збудував Свято-Воздвиженський василіанський монастир та келії для монахів. Мурований храм після цього ще кілька разів руйнували та відбудовували, востаннє — у 2001-ому.

Від церкви Воздвиження Чесного Хреста в Монастирку до скельного монастиря веде хресна дорога. 12 хрестів на свято Воздвиження Чесного Хреста, 27 вересня, коли у селі храмовий празник, прикрашають квітами, які, за словами місцевих, мають цілющу силу. Печера розташована на висоті 80 м над рівнем моря, перед нею — руїни колишніх келій монахів. Розмір язичницької печери — 9,4 м на 4,8 м, але навіть на такій невеликій площі помістилися притвор, нава та вівтар. Зверху печера накрита шестиметровим кам’яним навісом, який підтримують три кам’яні опори. Природні опори замінили на ці у ХІХ ст. У гроті розташована утворена природним шляхом чудодійна ікона, яку помітили монахи через гру світла та форми каменю.

Згодом стіну розмалювали за формою кам’яного зображення, та, за легендою, фарби постійно зникали. У 2011-ому малюнок нанесли знову й поки що він не зник. На іконі зображений Ісус Христос із заплющеними очима. Кажуть, син Божий заплющив очі, бо не міг дивитись на злочини, які коїли люди. Нині тут просять прощення за найтяжчі гріхи. Біля гроту стоїть великий камінь на трьох кам’яних опорах. Вочевидь, раніше його використовували як жертовник, адже на ньому вирізьблений хрест та жолоб, який, ймовірно, служив кровостоком. За переказами, жертовний камінь приніс сюди в одній руці народний месник Олекса Довбуш. Біля каменю є невеличкий білий хрест, до якого приходять просити про пару неодружені, а ті, хто вже має сім’ю, просять покращення стосунків у родині.