Україна продовжує дивувати цивілізований світ поєднанням дикості і культури, анархії і правопорядку, слабкості і незламності. Перша реакція іноземців на прорив державного кордону в Шегині – в Україні ось-ось почнеться справжня громадянська війна. Оглядач російської ліберальної газети «Коммерсант» навіть написав про слабкість української влади. Втім, постріли так і не пролунали. Попри вигуки відверто кримінального вигляду осіб, які провокативно кидалися на поліцію, жоден автомат прикордонника не був знятий із запобіжника. Кордон охороняли бійці, які пройшли Дебальцеве, тож ні Саакашвілі, ні його підручні їх не лякали і не виводили з рівноваги.

Усвідомлюючи свою силу і правоту, прикордонники і поліція без пострілів пропустили порушників через кордон, пам’ятаючи, що справжні вороги на Донбасі, а не тут. А далі вступила в силу 332 стаття Кримінального кодексу про сприяння незаконному перетину держкордону для Саакашвілі та ще цілий «букет» точно вивірених звинувачень для тих, хто кидався на прикордонників.

Екс-президенту Грузії дали зробити те, що він хотів, – влаштувати шоу. Зате він змінив свій статус з опозиціонера на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, а для політика — це дошкульна помилка. Втім, за кілька останніх років Саакашвілі зробив цілу серію таких помилок. Приїхавши в Україну і кидаючись в політичну гущу подій, Міхеїл майже одразу дав формальний привід для позбавлення громадянства – підписав заяву, де вказав, що проти нього не порушено кримінальних справ і не ведеться розслідувань. Поки генеральна прокуратура Грузії не передала офіційний лист, на це закривали очі, однак пізніше державна машина розпочала неминучий процес перевірки відомостей і позбавлення громадянства. Неправда у заяві була першою помилкою Саакашвілі.

Друга помилка була менеджерська – катастрофічна поразка з управлінням у Одеській області. Лише удвічі менший за Грузію український регіон з великими надіями зустрічав красномовного екс-президента. Для роботи Саакашвілі отримав все: свого обласного прокурора, свого начальника міліції, свою начальницю митниці, сприяння Президента. Для успішного «губернаторства» навіть схвалили спеціальний закон, що дозволяв брати половину надлишків з митниці на будівництво доріг. Однак виявилось, що говорити про реформи — це одне, а організовувати їх в Україні — набагато складніше завдання.

Третя помилка розтяглася в часі на півтора місяця. Після указу про позбавлення громадянства Саакашвілі мав добиватися його скасування юридично, через Вищий адміністративний суд. Але, як відомо, позов він так і не подав, обравши незаконні дії, замість законних, що реально могло б допомогти йому повернутися у легальну українську політику.

Четверта помилка — дружня вечеря з Ігорем Коломойським. Олігарх, якого Саакашвілі називав пережитком минулого, радісно погодився допомогти і вже наступного дня про їхню зустріч стало відомо «Українській правді». Подія викликала шок у прихильників Саакашвілі, півдня спростування не було, мабуть, тому, що там просто не розуміли, як реагувати, але зрештою спростували. Хоча олігарх змовчав і, схоже, й не збирається заперечувати.

П’ята помилка сталася 10 вересня, коли Саакашвілі перетворив себе з опозиціонера і апатрида на порушника кордону і нелегала, якого в Україні тепер буде лякати кожен зустрічний поліцейський патруль. Ховаючись під захистом Семена Семенченка у Львові, Саакашвілі пообіцяв всеукраїнський тур з виступами перед людьми. Втім, навіть це оголошення він зробив не особисто, а через Юлію Тимошенко.

До слова, лідер «Батьківщини» мала б повернутися до Києва ображена і розстроєна. В ключовий момент, незважаючи на її особисту підтримку, натовп співучасників Саакашвілі, який порушував державний кордон, несподівано заволав ритмічне гасло «Юлю – геть!» Нічого дивного, адже союз Тимошенко і Саакашвілі може бути або нерівним, або нетривалим. Прикладом поглинань може слугувати сумна доля кількох відомих українських партій, що їх «розчинила» і «перетравила» Юлія Володимирівна. Наразі про це пам’ятають хіба історики, але партійні бренди ПРП та УСДП закінчили своє існування у надрах БЮТ. У нерівних боях з Тимошенко майже розчинилася СПУ Олександра Мороза. Після об’єднання з Тимошенко закрився «Фронт змін» Арсенія Яценюка, і лише у 2014 році йому вдалося відновити «Народний фронт».

Молодий і невпевнений політичний проект — Рух Нових Сил Саакашвілі чекає трагічна доля попередників, якщо він піде на об’єднання з «Батьківщиною» Тимошенко, його електоральним конкурентом. Якщо Саакашвілі зважиться на таке, — це буде його остання політична помилка.

Віктор Уколов