Так було у 1918-ому, коли на УНР навалилася більшовицька орда. Так є і сьогодні. З одного боку, нас нібито підтримують — дали безвіз і запроваджують проти Росії як країни-агресора санкції, а з иншого — обнімаються з Путіним і будують Північний потік-2.

Ну, а те, що відбулося на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи в ніч на 25 червня, не витримує жодної критики. Незважаючи на анексований в України Крим, неоголошену війну, яку Росія розв’язала проти України на Донбасі, збитий Боїнг з 298-ма людьми, в т. ч. дітьми, взагалі агресивну й цинічну політику, яку Кремль веде у світі, ПАРЄ на згаданому нічному засіданні 25 червня проголосувала більшістю голосів за повернення російської делегації до своїх лав (цього права вона була позбавлена з січня 2015-го року) і ускладнення процедури санкцій проти Росії.
Очевидно, ситим і меркантильним європейським політикам головне, що Росія заплатить великі внески. А за це вони готові закрити очі на зло і черговий раз здати Україну. То з ким і куди ми прагнемо? Пам’ятаймо нашого Олександра Олеся і робімо висновки.

Пам’ятай

Коли Україна за право життя

З катами боролась, жила

і вмирала,

І ждала, хотіла лише співчуття,

Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі

Вся сходила кров’ю і слізьми

 стікала

І дружної помочі ждала собі,

Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі

Робила на пана і в ранах орала,

Коли ворушились і скелі німі,

Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива

Зібравши для ката,

сама умирала

І з голоду навіть згубила слова,

Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла

І ціла могилою стала,

Як сльози котились

і в демона зла,

Європа мовчала.

Олександр Олесь,

1931р.