Не бажайте парапланеристам попутного вітру!
– За фахом я інженер лісового господарства, закінчив Львівський національний лісотехнічний університет, – розповідає Анатолій Лукащук. – У нас в родині ціла династія цією справою займалася, тому в мене і вибору особливого не було… (Сміється, – авт.)
А ще з дитинства – любов до неба та всього, що у ньому літає. Батько займався авіа- та ракетомоделюванням, певний час навіть був керівником гуртка в Кременці. У мене в кімнаті завжди була купа кордових моделей літачків, ми з татом будували планери і ходили їх запускати. Дитяче захоплення перейшло і в доросле життя: я захоплювався радіокерованим авіамоделюванням, знайшов у тернопільському осередку багато друзів, і в один момент, коли в колеги з’явився параплан, він запросив мене політати. Те перше захоплююче відчуття польоту пам’ятаю і донині… Так я знайшов справу, що окриляє – і в прямому, і переносному значенні! (Сміється, – авт.) Сконтактувався із осередком парапланеристів у Тернополі – ми списувалися, зідзвонювалися, їздили разом літати, так і пішло-поїхало…
Насправді польоти на параплані не є чимось архіскладним. Щоб бути пілотом, треба вміти добре керувати парапланом та відчувати його, розуміти погоду, рух повітряних мас…
Дуже важливо розуміти погоду – в який вітер можна їхати, а в який – ні… Є спеціальні сайти для парапланеристів, які показують напрям і силу вітру. Але бувало і таке, що їдеш 200 кілометрів, щоб політати, і можеш цілий день просто просидіти і повернутися ні з чим – бо прогноз погоди не підтвердився… Погода у даному випадку – ключове питання. До слова, парапланеристам не прийнято бажати попутного вітру і «щоб усе склалося» – бо навпаки, для того, аби стартувати і надути «крила», вітер потрібен зустрічний і, не дай Боже, щоб параплан склався… (Сміється, – авт.)

Літають усі!
— У парапланному спорті є люди різного віку: від 16-18-річних і до 75-річних навіть! Парапланеризм – не суто чоловіча прерогатива, літають і жінки, причому літають на рівні хлопців, а деколи можуть їх і перегнати! У кожного свої амбіції – хтось літає собі в задоволення, хтось зі спортивним азартом…
Щоби літати на параплані, не обов’язково бути атлетом, достатньо базової фізичної підготовки. А от що справді необхідно, то це вміти швидко аналізувати ситуацію: мало просто керувати клевантами (вони ж — брейки, ручки керування), треба прораховувати, як продовжити політ, не сісти на землю раніше запланованого часу. «Газу» ти ж не додаси – у параплані двигуна немає… У нас навіть є такий вислів: «Парапланеризм – це небесні шахи», і я з ним цілком згоден. Помилився «ходом» – і політ закінчено…
Параплан часто плутають з парашутом, але філософія парапланеризму зовсім інша. Не падати вниз, щоб потім плавно опуститися на землю, а спочатку розкласти купол на схилі вершини, потім наповнити його вітром і летіти… Мій особистий рекорд дальності польоту –
152 км. За п’ять годин долетів на параплані з Рівного до Житомира. Це непоганий результат, але світовий рекорд – 500 кілометрів, тож є чого прагнути… Бути п’ять годин у повітрі не важко: параплан якісний і надійний, а обладнання зручне.
Чи дороге задоволення параплан? Ціна залежить від класу і від виробника – ті, які шиють в Україні, доволі бюджетні, від європейського виробника – дорожчі… Від півтори тисячі євро за «крила» і до безконечності – залежно від виробника. За призначенням параплани розділяють на навчальні, для «пілотів вихідного дня», спортивні і професійні для учасників серйозних міжнародних змагань. Можна купити і недороге вживане обладнання – якщо ви просто літаєте «для душі». У нашій парапланеристській спільноті є найрізноманітніші люди: юристи, туристи, будівельники, але хобі у всіх одне – небо і польоти…

Парапланеризм в Азії та Європі: літаєш вище хмар, а ціни – не «захмарні»
— В Україні є різні місця, де найкраще літати на параплані – і на Дністрі, і в Карпатах та Закарпатті. Парапланеристи – легкі на підйом люди, ми з друзями-знайомими можемо буквально за кілька годин зорганізуватися і «підірватися» у поїздку: вирушити учотирьох автомобілем в Європу чи купити квитки на літак… Їздили і в Польщу, і в Німеччину, літали у Франції, в Італії та Словенії, Туреччині, Індії та Непалі.
У світі є так звані «топові» місця для парапланеризму. В Європі це, звичайно, Альпи. Італійські Доломіти (гірський масив на північному сході Італії) – дуже красиві місця! У Словенії є місто Толмін – «рідний брат» нашого Кременця: там так само гора посеред міста і замок на ній. А які неймовірні враження, коли літаєш над морськими затоками – як це було у нас в Туреччині у селищі Олюденіз. Там не лише надзвичайної краси Блакитна лагуна — національний заповідник Туреччини, а й чудові гори, найвища з яких – Бабадаг (у перекладі «батько-гора»). Ці місця – справжня «Мекка» для парапланеристів! Але справжній рай для «нашого брата» – це, звичайно, Індія та Непал! Сюди, у найвищі гори світу, з’їжджаються любителі політати з «крилами» з усіх усюд! Так, оскільки це високо, то і доволі небезпечно, але краса така, що дух перехоплює! Щоправда, для польотів у Гімалях потрібно придбати спеціальний дозвіл – перміт, який доволі недешевий. Та й узагалі, місцеві мешканці люблять заробляти на туристах – вважають, що якщо вже ти знайшов гроші на недешевий переліт сюди (витрати на переліт – до 80 відсотків вартості поїздки), то і тут можеш розкошелитися… Попри те, ціни у тій місцевості загалом невисокі – не вищі, а подекуди і нижчі, ніж в Україні: кілька років тому готель коштував 6 доларів, сніданок — 3). А ще краєвиди – просто неймовірні, плюс колосальна льотна практика. За два тижні там я налітав стільки, як в Україні за пів року! У таких умовах ростеш як пілот, літаєш дедалі професійніше. Це як із водінням авто: чим більше їздиш, тим краще їздиш… Я літав на параплані і в Індії – це теж дуже цікавий досвід і неймовірні враження, а ціни, знову ж таки, окрім перельоту і візи, не дуже «б’ють» по кишені.
Європа теж не скажу, що захмарно дорога – тиждень у Доломітах обійшовся мені із ще трьома друзями-парапланеристами, з якими мандрували однією автівкою, в 150 євро з особи – і це вже включно з оплатою підйомників на гору, які становили левову частку витрат. А двотижнева мандрівка Європою, під час якої ми відвідали і Францію, і Німеччину, і навіть побували на славнозвісному Октоберфесті в Мюнхені, «потягла» на 200-250 євро з людини. Ми проїхали п’ять тисяч кілометрів, зупинялися у кемпінгах – кемпінги в Європі дуже зручні, облаштовані усім необхідним: душ, туалет, кухня, зарядки для техніки. Знайомі їздять літати в Південну Америку – Бразилію і в Перу… Гір на світі ще дуже багато, аби часу та грошей на все вистачило… (Сміється, – авт.)

Політати з парапланом – на Соколиній горі у Кременці!
Цьогоріч наш земляк здобув перше місце на змаганнях із точності приземлення «Х Відкритий Кубок Боржави», які відбувалися у селі Пилипець Міжгірського району на Закарпатті.
– Через карантинні обмеження цього року налітав, на жаль, небагато, – розповідає чоловік, – та й за кордон не було змоги поїхати. Проте і в нас, в Україні, є чудові місця для польотів, і Боржава – одне з них! На змаганнях міжнародного рівня тут збирається до сотні пілотів – і коли усі ці кольорові «крила» кружляють над гірськими вершинами – це фантастичне видовище! Кременеччина також має сприятливі умови для парапланеризму – тут і гірські кряжі, і рівнини, тож потенціал чималий! На Соколиній горі біля Кременця ми уже проводимо змагання на точність приземлення – етапи Кубка України, хотілося б ще провести цікаві і дуже видовищні маршрутні змагання. Але їх організація – непроста і доволі затратна річ, особливо, якщо врахувати, що все це ми робимо на власному ентузіазмі. А загалом, неймовірні відчуття від польоту на параплані доступні кожному: на Соколиній горі літати можна як самостійно, так і в тандемі з досвідченим інструктором. Детальніше про це тут: https://www.facebook.com/sokolynagora, https://www.instagram.com/sokolynagora/. Усі мої рідні літали з парапланом – і дружина, і батько, і брат… Синочок ще трохи замалий – йому 4 роки, але він уже каже, що коли підросте, обов’язково літатиме, як тато!