Проте в тваринницькій продукції та сировині бувають речовини, які можуть завдати шкоди здоров’ю і навіть життю людини, бо є ряд захворювань, спільних для тварин і людей, які можуть передаватись через продукцію. Збудниками захворювань найчастіше бувають різні хвороботворні бактерії та віруси. Тому сьогодні розповім про деякі паразитарні захворювання, які можуть передаватись людям – потенційним споживачам тваринницької продукції, і зосереджу увагу на двох найбільш небезпечних — цистицеркозі і трихінельозі.

Збудник цистицеркозу існує у двох формах – личинковій та статевозрілій. Основним хазяїном збудника є хвора людина, в організмі якої знаходиться статевозріла форма – гельмінт, який може сягати 10 і більше метрів завдовжки. А зараження людей відбувається від споживання непровареного м’яса, яке містило личинкову форму збудника (фіноз). Фінки локалізовуються у м’язовій тканині хворої тварини (ВРХ, свиней), проте під час ветеринарно-санітарної експертизи спеціаліст їх легко помітить і дасть вказівки щодо подальших дій.

Значно небезпечнішим є трихінельоз, на який можуть хворіти не лише свині, а й собаки, лисиці, нутрії, ведмеді (всього близько 100 видів тварин), а також людина, і який є смертельно небезпечним захворюванням. На Тернопільщині останній випадок був зареєстрований у 1999-ому році, коли спеціалісти лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи виявили поражену тушу свині на Бучацькому ринку. Належним чином тоді спрацювала  ветслужба району і з того часу хворобу в області не реєстрували.

Та трапляється інше. Наведу приклад із розповіді знайомих, які свого часу працювали на Забайкаллі. Місцевий мисливець, добувши на полюванні ведмедя, щедро поділився трофеєм майже з усіма мешканцями невеликого населеного пункту. Минуло небагато часу, і в поселенні почали масово хворіти люди.  Майже у всіх хворих спостерігались опухання голови, нестерпний біль у м’язах та інші симптоми. До районного медичного закладу  було 250 кілометрів і далеко не кожен хворий був у змозі туди потрапити. Та навіть для тих, хто звертався, назначене лікування було малоефективним. Проблема набула широкого розголосу, і в далеке бурятське поселення прибула спеціальна комісія із Москви, яка провела розслідування і встановила діагноз: «трихінельоз». У всіх оселях було проведено обшуки і в багатьох мешканців (у тому числі й моїх знайомих) вилучено з морозильних камер ще не використану ведмежатину, яка була інтенсивно поражена личинками трихінел. Не знаю продовження тієї історії і чи були при цьому летальні наслідки, проте вважаю, що всьому можна було б запобігти, якби місцеві мешканці були обізнані з тим, яку загрозу несе споживання неперевіреного і недостатньо провареного м’яса,  особливо диких тварин.

Однак повернемось до сьогодення. Ведмеді у нас не водяться, зате полювання на дикого кабана і споживання його м’яса цілком звичне. А враховуючи ту обставину, що дикі свині також можуть хворіти на трихінельоз, є чималий ступінь ризику для потенційних споживачів дичини. Навіть експрес-метод  дослідження на трихінельоз, який часто застосовують мисливці, не може гарантувати відсутність хвороби, оскільки його ефективність не  більше 70-80%. І чи завжди в м’ясі дичини, спеченому в польових умовах, може бути забезпечена належна температура для знищення потенційного збудника? Дехто вважає, що споживаючи при цьому алкоголь, можна вберегтися від зараження. Версія ніби обгрунтована, проте  доведено, що для нейтралізації личинок, які в шлунку людини вийшли з капсул, необхідна доза горілки, яка може бути небезпечною  для людського організму. Тож загроза трихінельозу існує постійно.

Наближаються Великодні свята. У цю пору проводиться масовий подвірний забій свиней як для реалізації на ринках, так і для власного використання. І якщо тварини, забиті для продажу, де продукти забою будуть піддаватись ветеринарно-санітарній експертизі із обов’язковою трихінелоскопією, то при виявленні пораження м’ясо не надійде у продаж, а буде вилучене і піддане утилізації. Забій же для власного споживання  викликає занепокоєння, бо не є таємницею, що у тих випадках мало хто з власників кличе ветеринарного спеціаліста для проведення передзабійного клінічного огляду та проведення ветсанекспертизи продуктів забою. А це тому, що не у всіх утримувачів тварин є усвідомлення вищевказаних та інших загроз і потенційних наслідків. Тому вважаю не зайвим нагадати індивідуальним господарям, що забійна тварина обов’язково має бути піддана клінічному огляду, а продукти забою – ветеринарно-санітарній експертизі. Щоправда, не на кожній дільничній ветустанові є прилад для трихінелоскопії, а  побачити трихінелу неозброєним оком неможливо.  Звісно, що не всі відгукнуться на заклик доставляти в найближчу лабораторію ветсанекспертизи тушу свині, що «йде» для домашнього споживання. Та наголошу, що будь-яке вудження (коптіння), навіть гаряче, не може знищити в м’ясі личинку трихінельозу. Тому наполегливо рекомендую всім, хто займається виготовленням ковбас і копченостей в домашніх умовах, обов’язково піддавати їх після вудження ще й проварюванню. Саме це є одним з технологічних моментів при виготовленні напівкопчених  ковбасних виробів, і таким чином можна запобігти хворобі.

Не можу обминути й такого ганебного явища, як стихійна торгівля, яка все ще має місце в області, а в передсвяткові дні активізовується ще більше, і закликаю всіх ніколи і нічого не купувати на таких  «ринках», бо це небезпечно для вашого здоров’я і життя!

Володимир  Марків, начальник відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління
Держпродспоживслужби  в Тернопільській області