Партія і її лідер Анатолій Гриценко неодноразово демонстрували найвищі результати на різноманітних виборах саме у Тернополі, тут партії безперечно симпатизують і вона має постійну підтримку виборців. Усе менше часу залишається до чергових президентських виборів та офіційного старту кампанії, де Анатолій Гриценко знову серед лідерів і, безперечно, сподівається на прихильність Тернопілля. Забезпечити позитивну «політичну погоду» на теренах нашого краю Анатолію Степановичу допомагає незмінний керівник обласного осередку «Громадянської позиції» і член Всеукраїнської ради партії Петро Ландяк. З ним ми й обговорили хід виборчої кампанії та найцікавіші її моменти.

— Петре Дмитровичу, нині Анатолій Гриценко за результатами передвиборчих соцопитувань ділить третє місце з діючим Президентом Петром Порошенком. Однак ще влітку, видавалося, у нього великі перспективи для значно динамічнішого прогресу. Чи не вважаєте, що виборча кампанія Анатолія Степановича відбувається дещо пасивно?

— Гадаю, що від літа, коли фактично стартувала передвиборча кампанія, і до березня наступного року мине досить тривалий період часу. Якщо порівнювати виборчий процес з легкоатлетичним забігом, то це така собі стаєрська дистанція, яку неможливо пройти постійно у високому темпі. Та й доцільності у цьому немає. А ось нині кампанія Анатолія Степановича почала набирати оберти, на вулицях з’явилися рекламні борди, він постійно проводить зустрічі з виборцями у різних областях України.

З іншого боку — пасивна, то з ким порівнювати. Ось Петро Порошенко вже кілька місяців буквально засипає всю Україну бордами. Ми бачимо, що часом на відстані 10-15 метрів встановлені три борди на підтримку президента. Такого в нашій історії ще не було. Очевидно, що мобілізовані величезні ресурси, які у наш нелегкий час, напевно, варто було би використати раціональніше. Звісно, що така активність, як і тема Томосу, дають свій результат. Але, гадаю, в Петра Олексійовича дуже обмежений потенціал, і вже незабаром він впреться у власний антирейтинг, який, за даними соцопитувань, складає приблизно 75%.

Якщо ж відтворювати виборчу картину, яку нині нам малюють соцопитування, то попереду Юлія Тимошенко з результатом близько 14%, далі Володимир Зеленський, а третє місце з сімома відсотками ділять Анатолій Гриценко, Петро Порошенко і Юрій Бойко з «Опоблоку». Різниця між ними близько 0,1%. Ми не думаємо, що Зеленський піде на вибори, адже є адекватною і розсудливою людиною. Тобто фактично Анатолій Степанович на другому місці з перспективою однозначної перемоги над будь-яким з опонентів у другому турі.

Повертаючись до вашого запитання щодо пасивності кампанії, відзначу, що ми ще й застосовували дуже обережну тактику. За кілька останніх місяців на Анатолія Гриценка вилили стільки бруду, що вистачило б на кілька виборчих кампаній, тому треба було діяти дуже виважено. Мені приємно констатувати, що часи змінилися, наше суспільство виросло, і той негатив не відіграв жодної ролі. Рейтинг Гриценка не знизився, а його прихильники не відійшли. А далі ми, однозначно, посилимо кампанію і все стане на свої місця.

— Днями Юлія Тимошенко заявила про бажання об’єднатися з Анатолієм Гриценком, Андрієм Садовим і Святославом Вакарчуком. Вважаєте, що це щирі прагнення?

— На відміну від Андрія Садового, я вважаю, що ці заклики абсолютно щирі. Інша справа — якою є їх ціна? Ми вже маємо практику об’єднання з партією Юлії Тимошенко у 2012 році, коли при рейтингу близько 3% «Громадянській позиції» віддали лише три місця в прохідному списку БЮТ. Тобто нас тоді фактично використали.

Що маємо нині? Очевидно, що Юлія Володимирівна насамперед хоче бачити в своєму таборі Анатолія Степановича.  Ділитися з іншими, знаючи жорсткий характер Тимошенко, вона не дуже прагне. Про повноцінне об’єднання, звісно, можна і не мріяти — вона просто хоче використати рейтинги інших політиків. Однак сам факт, що Юлія Тимошенко декларує об’єднання, гадаю, багато про що говорить.

— Анатолій Гриценко також неодноразово заявляв про бажання об’єднання з Андрієм Садовим та іншими опозиційними політиками. Натомість цього не відбувається, а навпаки, Дмитро Добродомов, який працював разом з Гриценком, нещодавно заявив, що йтиме на вибори самостійно. У чому річ?

— У процесах об’єднання відіграють свою роль дуже багато чинників. Всередині політсил, які ведуть перемовини, є і прихильники таких форматів, але є й противники. Ми аналізували, що залучення до Анатолія Степановича названих політиків дуже серйозно підсилювало його позиції, а це, звісно, подобається далеко не всім.

На початку літа опитування відразу кількох соціологічних центрів демонстрували повну перевагу Анатолія Степановича в другому турі над всіма імовірними конкурентами, тому там його не хотіли бачити ані Юлія Тимошенко, ані Петро Порошенко. Звідси й тонни бруду, які на нього виливалися і ллються. А паралельно запускаються процеси, що значно ускладнюють його об’єднання з Андрієм Садовим та іншими політиками.

Ми лише можемо здогадуватися про характер впливу на цих політиків, але вважаю, що одним з їх наслідків і стала зміна позиції Дмитра Добродомова. Офіційно він нібито не згідний з розглядом кандидатури Віктора Балоги на посаду керівника штабу Анатолія Гриценка, та, гадаю, це лише привід, а справжні причини значно глибші і мають зовнішнє коріння. Гадаю, Добродомов чудово усвідомлює, що на цих виборах йому ніщо «не світить», навряд чи він набере більше 1%, а тому його вчинок, на моє переконання, результат зовнішніх впливів.

Щодо Андрія Садового, то тут зовсім інша ситуація. У нього вищий рейтинг (хоч і не набагато, адже рівень симпатій значно знизився після сміттєвої кризи), а також є структурована і розгалужена партійна інфраструктура. А найголовніше — у Садового є фракція у парламенті, яка, гадаю, насамперед заважає його об’єднанню з Анатолієм Гриценком. Поки що у лідера «Самопомочі» рейтинг, звісно, нижчий, але не настільки, щоб він позбувся власних політичних амбіцій. Тут усе буде залежати від того, до якого часу Андрій Садовий буде переконаний, що залишається претендентом на друге місце у президентських перегонах.

Зазначу лише, що двері об’єднання завжди відчинені. Анатолію Степановичу, звісно, було б вигідніше, якби Садовий вже нині його підтримав, але цього наразі не відбувається. Та я хочу сподіватися, що у випадку, коли нинішній розрив у рейтингу між Гриценком і Садовим збережеться бодай у січні, то лідер «Самопомочі» підтримає Анатолія Степановича.

Однак не будемо забувати, що в світі немає нічого постійного. І якщо ситуація кардинально зміниться, а рейтинг Андрія Садового виросте й перевищить рейтинг Гриценка, тоді вже Анатолій Степанович підтримає Садового. Він таку можливість декларував раніше і не відступить від своїх переконань.

— Ви зачепили тему Віктора Балоги. Нещодавно на прес-конференції у Тернополі Анатолій Гриценко заявив, що Балога не буде керівником його виборчого штабу. Але перемовини з ним велися?

— Справді, певний час тривали перемовини з Віктором Балогою, але я не бачу в цьому жодного негативу. Насамперед зазначу, що не вважаю його людиною Медведчука. Гадаю, що конкуренти Анатолія Степановича, коли дізналися, що він домовляється з Балогою, зрозуміли, що він може значно підсилити позиції. Тому Балогу вирішили прив’язати до Медведчука, згадавши вибори 1998 р. Тоді Віктор Балога справді був у списку СДПУ(о), адже завдяки йому ця партія мала значну підтримку в Закарпатській області і пройшла до Верховної Ради. Тобто Балога привів цю партію до парламенту, саме він зробив їй основу, а не навпаки. Хоча тоді в першій п’ятірці були й Леонід Кравчук, і Євген Марчук, і той же Медведчук.

До Віктора Балоги, звісно, є певні претензії, як, зрештою, і до будь-якого іншого політика, але вважаю, що він самостійна фігура і безперечно посилив би позиції Анатолія Степановича, але поки що його немає в нашій команді.

— А наскільки нині потужна команда «Громадянської позиції»?

— Наша партія вже давно на політичному полі, і ми, звісно, маємо осередки в усіх областях та великих містах, а в багатьох регіонах, як, наприклад, на Тернопіллі, маємо представництва і в усіх районах. Однак процес розбудови триває, ми в жодному разі не ставимо собі за мету штучно «роздувати» партійні осередки, як то кажуть, для кількості. Такі дії часто призводять до різного роду розколів і ми бачили таке нещодавно на прикладі значно потужнішої обласної організації «Батьківщини», коли чотири роки тому, після внутріпартійного скандалу, її лави залишили приблизно 50% партійців. Тому ми діємо за принципом краще менше, але краще.

Наведу вам ще один приклад, також пов’язаний з «Батьківщиною». Коли лідера цієї партії Юлію Тимошенко кинули за грати, на той час у радах різних рівнів було близько 15 тисяч депутатів від «Батьківщини», а біля СІЗО на підтримку Юлії Володимирівни збиралися одна-дві тисячі людей, більша частина з яких була проплачена. Отож, можна зробити висновки, наскільки ця сила монолітна й потужна.

Загалом політична культура в Україні все ще на початковому рівні. Я озвучу, можливо, не популярні моменти, про які не прийнято говорити, але я в них цілком переконаний. Нині прийти до влади і змінити країну в законний спосіб можна лише через політичні партії. Яка ж виборча система нам підходить найкраще? Ту модель, яка нині діє, я вважаю найгіршою, адже вона вже формує в парламенті протиріччя. Частина депутатів, які обираються на мажоритарних округах, приходять до парламенту зі своїми завданнями та прагненнями. У депутатів, обраних за партійними списками, інші мета і пріоритети. Створюється своєрідний дисонанс, і, щоб його не було, потрібно обирати парламент за однією системою.

За якою саме? Мажоритарна система, як усі вже переконалися, неправильна і нам не підходить. Потрібно обирати за партійною системою, і, як ви вважаєте, — для розбудови партій буде кращою система за відкритими списками чи закритими?

— Для партій, однозначно, за закритими, але щодо виборців — не впевнений…

— А тепер уявіть, що в нас з’явилися справді сильні партії і вже незабаром конкуренція відфільтрує їх кількість. Ми пам’ятаємо, що в нас вже діяла чисто партійна виборча система. Були, звісно, перегини, коли до списків брали водіїв, масажистів, коханок і охоронців. Однак у той же час була внутріпартійна дисципліна і діяла відповідальність перед партійним керівництвом. При відкритих списках ця дисципліна буде значно нижчою і партія не зможе нормально розвиватися. Ми й далі залишатимемося на найнижчому рівні політичної культури. Тому вважаю, що нам ще, як мінімум, на два-три виборчі раунди варто повернутися до системи за закритими списками.

— Застосувати її як перехідну модель?

— Саме так. Критика суспільства змусить партійне керівництво само очиститися, позбутися вищеназваних перегинів, і в той же час політична структура крок за кроком набере цивілізованих обрисів. От ми кажемо, що готові до відкритих списків. Тоді уявімо, що ми проводимо вибори за ними — за кого голосуватимуть люди? У нас відбувається голосування за ідеологічною складовою? Гадаю, що ні. Будуть голосувати за того, хто зробив тротуари і дороги, дав кошти на церкви, садочки, школи і т.д. Хто це зможе зробити?

— Однозначно, що олігархи або їх ставленики…

— Погоджуюся з вами. І про це, повторюся, відкрито нині не говорять, але від того, що ми будемо замовчувати, картина не зміниться. Легко сказати, що закриті списки — це погано і пройдений етап, але відкриті регіональні списки, переконаний, на даному етапі, принесуть не кращі результати. І нам потрібно це усвідомити.