Того дня у сесійній залі парламенту було спекотно – вигуки «ганьба!», блокування президії і трибуни, істерики, взаємні образи… Але «зелена» монобільшість голосування все-таки «протиснула».
Попри обурення пікетувальників біля будівлі Верховної Ради, більшість українців, здається, ще не збагнула, якого масштабу подія відбулась і яким чином її наслідки можуть торкнутись кожного… Про це, а також про інші питання, пов’язані із запровадженням в Україні ринку вільного обігу землі, розмовляємо з депутатом Тернопільської міської ради, головою громадської організації «Українська народна варта» Петром Ландяком.

— Мимоволі згадується відомий вислів: «В історію можна увійти, а можна й вляпатись»… Яким чином, на Вашу думку, потраплять до історії автори і «зелені» нардепи — прихильники даного земельного законопроєкту?

— Знаєте, я більше переживаю за український народ, а не за партію «Слуга народу». Але динаміка їх перших кроків свідчить про те, що певним чином вони вже вляпались… Складається враження, що деякі нинішні міністри і народні депутати правлячої партії далекі від сприйняття кращого світового досвіду і сьогоднішньої реальності. Можна навіть залишити осторонь численні, майже щоденні, фракційні скандали «слуг», пов’язані з корупційними підозрами, перевірками на поліграфі, викликом повій, судимістю за зґвалтування… Очевидно, будуть і нові політичні курйози. Але «слуги» справді серйозно вляпались передусім саме прийняттям земельного законопроєкту. Гадаю, вони почали не з того, не тоді і не так, як мало би бути…

— І як мало би бути? З чого і як треба було починати земельну реформу?

— Однозначно — починати треба було ще до голосування у першому читанні. Наведу простий, але абсолютно життєвий приклад: як можна входити у ринок землі, коли тепер в Україні переважну більшість спірних земельних ситуацій вирішують озброєні «тітушки», а не правоохоронці? Влада, у першу чергу маю на увазі Президента, мала би спочатку забезпечити в державі безумовне верховенство права і зробити так, щоб люди у це справді повірили. Потрібно було професійно проаналізувати законодавство і внести до нього зміни на предмет різночитання, коли норми законів трактуються на будь-який смак, а крапки у суперечках «хто правий?» розставляє виключно корупційна складова. І розставляються ці крапки якраз на користь махінаторів, а не доброчесних громадян. Неозброєним оком видно, що у діючому законодавстві часто одна норма суперечить іншій, є багато «білих плям», що не дає законно реалізувати ті чи інші дії без, так би мовити, ручного нажиму, а подекуди — відвертого і зухвалого владного тиску. Жити і ефективно працювати в таких антиправових умовах неприпустимо і неможливо. Тому, наголошую, треба проінвентаризувати наше законодавство, внести зміни, щоб надалі були справедливість, об’єктивність і користь для широкого загалу, а не тільки для обраних високопосадовців і олігархів, як є тепер. Тільки за таких умов можна цивілізовано і ефективно впроваджувати різні новації. У тому числі – і земельні. Наголошую: реформи в нинішній Україні не можна розпочинати з ринку землі. На першому місці мають бути правові зміни.

— Чи можете навести конкретний приклад по землі, який би свідчив, що нинішній український правовий простір не дає, як Ви стверджуєте, прозоро і чесно працювати?

— Можу. І навіть не один приклад наведу… Знаєте, як сьогодні відбувається? Угоди оренди землі масово фальсифікують. Навіть при тому, що їх не завіряють нотаріуси, їх шахрайським способом узаконюють в Єдиному державному реєстрі речових прав. Це нонсенс! Ще приклад: добросовісна аграрна фірма офіційно приймає на роботу людей, а фірми, які перебувають під прикриттям влади, плодять працівників-нелегалів. Контролюючі органи закривають на це очі, а державний бюджет втрачає податкові надходження… Повсюдно просто «процвітає» корупція. Скажімо, у конкурсах державних закупівель часто перемагає не той сільгоспвиробник, який пропонує меншу ціну і кращі умови, а той, хто на коротку ногу з владою, хто хабарі носить… Тому спочатку в нашій країні має запрацювати Закон, а вже потім інші реформи, в тому числі і  земельна. Зрозуміло, скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі неминуче, але не тепер і не в такий спосіб.

— Чому ж тоді, на Ваш погляд, так поспіхом, в такому алярмовому режимі монобільшість Верховної Ради проголосувала за перше читання законопроєкту?

— Причин можна припустити багато, але більше схиляюсь до однієї конкретної версії. Кого цим законопроєктом хочуть ощасливити «слуги народу»? Вони ж чудово знають, що переважна більшість, а саме 70 відсотків (!) українців проти продажу землі, що практично всі фермерські спілки і асоціації – теж проти. Водночас керівники Зе-партії і фракції добре усвідомлюють складність і резонансність питання, а також спротив, який воно може викликати. І тут вони просто користуються моментом — поки ще не зникла народна довіра до нової влади, поки люди ще не розібрались досконально в усіх небезпеках земельного закону і поки ще немає масових акцій протесту, то треба поспішати. Думаю, що і з ухваленням законопроєкту у другому читанні вони теж зволікати не збираються…

— Але перед розглядом законопроєкту в другому читанні українцям обіцяють ще й референдум щодо продажу землі громадянам інших держав. Як вважаєте, можна нашу землю продавати іноземцям?

— Я категоричний противник продажу землі іноземцям. Тим паче – аж по 200 тисяч гектарів в одні руки. Якщо референдум відбудеться, сумніваюсь, що люди з такою схемою погодяться. Адже всі розуміють: українські фермери конкурувати з величезними іноземними капіталами не зможуть і в результаті взагалі без землі залишаться. І їхнє право — нібито першочергового викупу землі — тут не допоможе. Давайте ще й з іншого боку поглянемо на проблему, яку влада створила цим законопроєктом, – для чого влаштовувати такі «качелі», розхитувати ситуацію, збурювати народ, виводити з рівноваги економіку, яка і без того ледве дихає? Є інформація, що наші аграрії, передчуваючи недобре, вже починають підстраховуватись, скажімо, накопичують кошти, вирізаючи худобу, якої і так вже мало залишилось.

Уряд, якому, на мій погляд, до справжнього професіоналізму дуже далеко, міністра Мілованова і деяких його колег треба просто зупинити. Друге читання має відбутись тільки через кілька років. Жодна нормальна держава не дозволить собі ось так поспішно розбазарити свою землю. Тим більше — іноземцям.  Науковці, які досліджують глобальну економіку, вважають: якщо якась країна має 7% свого капіталу в іншій державі, то цією державою вже можна ззовні економічно і політично управляти. Хочеться, щоб наша влада над цим серйозно задумалась.

— А може, ззовні і замовили прийняття цього земельного закону?

— Не виключаю такого варіанту. По-перше, як я вже говорив, турбує фантастично велика кількість гектарів для одного покупця. Якщо у нас є приблизно 40 мільйонів гектарів землі сільськогосподарського призначення, то рахуйте: двісті осіб по 200 тисяч – і вже всю землю розкупили. Зрозуміло, цими покупцями переважно можуть стати саме зовнішні зацікавлені особи… По-друге, Володимир Зеленський, заявивши про тільки один термін свого президентства, раптом почав штурмувати земельне питання. Інші  реформи – убік, а в першу чергу — продаж землі. Так виглядає, ніби хтось це підганяє…

— І при цьому, агітуючи, нас переконують, що, мовляв, усі цивілізовані держави землею торгують, а тільки нерозвинуті і відсталі дотримуються мораторію. Мовляв, не будьмо, як Зімбабве…

— Це все маніпуляції. Для прикладу, візьмемо Ізраїль. Маючи непрості кліматичні умови і складні грунти, ізраїльтяни більше продуктів харчування експортують, ніж імпортують, і при тому там немає жодного відсотка сільськогосподарської землі у приватній власності – держава взяла все під контроль, вона дає землю в оренду і суворо контролює процес використання свого земельного ресурсу. Ізраїль землю береже не тільки як цінність, а й як запоруку національної безпеки…

На противагу згадують Німеччину. Справді, там земля у приватній власності. Але німці надзвичайно серйозно регламентують обіг землі – юридична чи фізична особа не може придбати в одні руки більше 200-300 гектарів. А у нас на 200 тисяч націлились! Більш ліберальна економіка в сільському господарстві  США, але все одно близько 40% американської землі – у державній власності. В багатьох інших західних розвинутих країнах земля також продається, але тільки тим, хто має  аграрну освіту, займається сільським господарством і живе на відповідній території не менше п’яти років. Тобто, там вони не продадуть свої гектари ні арабові, ні китайцю, ані росіянину… Там недопускають земельної монополізації і законодавчо забезпечують, щоб земля залишалася під контролем корінного населення.

Окремо тут треба сказати про українське фермерство. У нас його питома вага, на жаль, вкрай мала. Бо держава не приділяла і сьогодні не приділяє належної уваги його підтримці. А підтримка має бути не тільки фінансова, а й юридична, правоохоронна, щоб убезпечити фермерів від рейдерства і шахрайства. У моєму рідному селі в Заліщицькому районі є півтори тисячі гектарів орної землі, але… немає жодного фермера! Аналогічно і в сусідніх селах. Тоді як, наприклад, у Польщі переважну більшість землі обробляють і контролюють місцеві сімейні фермерські господарства. Наголошую – місцеві! Тому маніпулювати досвідом розвинутих країн не треба, а те, що нам пропонує Зе-команда зробити сьогодні із землею в Україні, до цього доброго досвіду має дуже слабкий стосунок, якщо взагалі має…

— А може, позитив хоч у чомусь є? Адже мораторій не дає можливості власникам паїв розпоряджатись своєю землею…

— Справді, 75-80% української землі розпайовано, і мораторій вже двадцять років не дає права продавати цю землю. Але для чого був введений мораторій? Для того, щоб підвести законодавчу базу під запровадження вільного обігу землі, щоб навести порядок у Держгеокадастрі, здійснити ретельну інвентаризацію земельних ресурсів, організувати земельні аукціони, унеможливити монополізм, створити умови для правильного використання землі. З усього цього і досі нічого не зроблено. Однак влада , не заклавши необхідних основ, вже вирішила взяти старт у вільний ринок. Вони, як кажуть у народі, «запрягли воза не з того боку». А це неграмотно і шкідливо. Зокрема, і для продовольчої безпеки України. Отож, говорити хоч про якийсь позитив наразі немає підстав. Я взагалі сподіваюсь, що нинішній земельний процес буде зупинено.

—  Уявімо, це станеться. Якими тоді мають бути першочергові пріоритети влади, щоб рухатись далі?

— В офісі Президента і у Верховній Раді мають зрозуміти, що держава — це органи управління, а країна — це люди. І держава повинна служити людям. Таким я бачу головний пріоритет. Окрім тих кардинальних правових змін, про які вже говорив, потрібно виконати вимоги статті 121 Земельного кодексу і роздати земельні наділи всім громадянам України. Особливо це стосується працівників соціальної сфери села. З ними — вчителями, лікарями — обійшлись несправедливо. Як і з іншими українцями, які своєї землі дотепер не отримали.

Для процесу виділення землі треба визначити чіткі терміни і поінформувати про них потенційних отримувачів. Дуже доречним було б створення в органах місцевої влади підрозділів для консультацій і супроводу ведення малого і середнього бізнесу, в тому числі і фермерства, як пріоритетного напрямку на селі, а також відкриття закордонних торгових представництв в інших державах, щоб просувати на їхні ринки нашу сільгосппродукцію.

Я не кажу, що «все пропало». Ситуацію, без сумніву, можна і необхідно виправити. Але йти до цього потрібно поступово, вдумливо і фахово. Відтак у другому читанні законопроєкт варто розглядати лише через 2-3 роки. А повноцінно вводити вільний ринок землі з 2024-го. Це надто серйозне рішення, щоб поспіхом піддавати його численним ризикам…

Тетяна Українець