Чому простим українцям, яких понад 90 відсотків, живеться все гірше і гірше? Чому вони масово виїжджають зі своєї країни?

Переконаний, що головною причиною цього є наша влада, яка  стає все гіршою і гіршою. В Україні «процвітає» корупція. Практично кожен чиновник, якщо має таку можливість,  вступає в контакт з корупцією, відходить від закону, від норм і правил. І чим вищі ставки або розміри хабарів, тим вседозволеність, аморальність, несправедливість і черствість стають усе більшими. А від цього — тим гірші наслідки. І ми ці наслідки відчуваємо…

Якою може бути мораль у керівників «Нафтогазу»? Якщо щомісячна  зарплата його голови і всіх заступників у 2017-ому році складала приблизно 3 мільйони гривень кожному, а вже у 2018-ому зросла до 4-ох мільйонів! Де ж вони беруть кошти на такі захмарні зарплати? Відповідь – у тих українців, які отримують в місяць нещасних 3-4 тисячі гривень, а пенсію — 1500. Що ж такого прогресивного зробили керівники «Нафтогазу»? За останні роки нічого не змінилось. Щорічний рівень видобутку українського газу цією державною компанією  так і залишився на рівні 15 мільярдів кубів. Ще  десь 5 мільярдів кубів газу в рік видобувають приватні структури.

Надзвичайно високі зарплати також у керівників залізниці, енергетики, пошти, інших  структур держави. А скільки ще коштів «відмивається»?! Все це – рафінований цинізм влади, яка постійно бреше, лукавить і грає на національних почуттях та патріотизмі…

Для прикладу, у Франції найвища посадова особа найбільшого державного підприємства може мати заробіток не вищий, аніж у 20 разів від мінімальної зарплати в країні. Нескладно порахувати, що в Україні такий керівник за такою європейською схемою мав би отримувати в місяць максимум десь 82-85 тис. грн. Але ж – не 3-4 мільйони!..

Що робити?

Звичайно, найкраще мати свого Лі Куан Ю, Шарля де Голля чи Дуайта Ейзенхауера. Лідера, який присвятить своє життя державі, який буде діяти на засадах справжньої любові і патріотизму до власного народу. Але ми, на жаль, такого ще не мали…

Чи стане таким Володимир Зеленський? Поживемо – побачимо… Однак я точно знаю: не можна складати руки і чекати, чи досягне наш Президент рівня колишнього лідера Сінгапуру. Нам треба діяти! Як? Так, як це давно роблять люди в Європі.  У  Німеччині 70-80 відсотків громадян беруть активну участь в роботі громадських організацій. Люди об’єднуються за принципами спільних цінностей та інтересів. Об’єднавшись, небайдужі педагоги впливають на зміст реформ, на прийняття законів в галузі освіти. Аналогічно медики – в сфері охорони здоров’я, архітектори – в питаннях містобудування, підприємці – в економіці, податковому законодавстві, екологи впливають на збереження довкілля, юристи пильнують за дотриманням законодавчих норм і подальшим вдосконаленням права. І це справді там працює…

Громадські організації високопрофесійно моніторять і контролюють дії влади. Максимально тримають владу в рамках Закону. І так – не тільки в Німеччині. Тому загалом на Заході і корупція менша, і бізнес вести простіше, і там є здорова конкуренція. І це дуже важливо. Бо саме чесна конкуренція знижує ціни і тарифи. А  дотримання законів, норм і правил  розставляє все в державі на свої  місця. Так має бути і у нас…

В Європі люди не обмежуються одним – проголосував, і моя роль вичерпалась. До цього треба прагнути і нам, українцям. Ми не маємо голосувати і агітувати за грошові винагороди. Чим відрізняються наші політики? Одні дають більше грошей, інші – менше. Але треба розуміти, що ті, хто справді хоче змінити країну, зменшити зловживання, – ті грошей не мають і не дають. І їм ніхто їх не дасть за прагнення до правди, порядку і справедливості. Тому треба, щоб саме люди на виборах віддали їм свої голоси. Інакше – нічого не вийде…

Петро Ландяк, голова ТОО партії «Громадянська позиція», депутат Тернопільської міської ради