Підозрюваних у злочині затримали через чотири дні. Важко було повірити, що такий жорстокий злочин вчинили зовсім юні особи — 16-річний Олександр Дехтяр та 19-річний Петро Лукач, та слідство зібрало чимало доказів їхньої причетності до вбивства і торік у липні справу передали до суду. Нині, заручившись підтримкою адвокатів, вони усіляко затягують розгляд справи, вдаються до найрізноманітніших хитрощів, аби лише зменшити міру покарання. Власне, через те суд за півроку ледве добрався до слухання по суті. Рідні загиблої та небайдужі збаражчани обурені відвертим саботажем торжества справедливості.  

Готувались до весілля…

«Не знімайте перстень, нехай завжди буде з Женею…» — ці слова її нареченого Павла Романюка вразили присутніх на похороні. Євгенія й Павло зустрічалися близько двох років, планували весілля. А «познайомило» їх… таксі. Якось Павлові потрібно було перевезти комп’ютер, викликав таксі. Симпатична й серйозна водійка відразу схвилювала його серце. «Можна таксі, яким керує жінка?» — насмілився згодом знову викликати. Обмінялись телефонами, почали спілкуватися і зрозуміли, що закохані. Незадовго до трагедії Женя повідомила свою маму про їхні плани, просила приїхати з-за кордону. Мати приїхала, але їй, на жаль, не судилося благословити молодят…

— Того фатального дня ми бачились із Женею: вона їхала на виклик, а я повертався з роботи. Близько 18.30 надіслала смс, що везе підозрілих осіб. Я відписав, щоб повернулась по мене, але вона не відповіла… У мене почало все валитись з рук, не знав, що робити.., — з сумом згадує Павло. — Невдовзі з номера Жені зателефонував невідомий чоловік і запитав, ким вона мені доводиться. «Напали й підрізали…» — повідомив. Я викликав таксі й поїхав. Посеред Підволочиська стояло її авто, була вже міліція. Женю забрали в реанімацію районної лікарні, вона лежала під крапельницею, у неї була глибоко перерізана шия… До сонної артерії залишалося 2 мм… Було побите усе тіло, лівий бік обличчя «заплив», поранені пальці…  Через перерізаний надгортанник не могла говорити, втратила багато крові, але мужньо трималася. Приїхала бригада спеціалістів з Тернополя, близько 23-ої години її прооперували. Вранці нам дозволили побачитись. Женя хотіла говорити, але лікарі заборонили, щоб не розійшлися шви. Попросила папір і ручку й швидко взялася писати. Запитала про автомобіль та документи. Про себе не думала… Раптом захвилювалася, і медики порадили мені вийти з палати. Потім вони заметушились, притягли старий рентгенапарат — виявилося, що одна легеня залита кров’ю… Травми були несумісні з життям, близько обіду Жені не стало…

Ціна життя — 208 гривень…

Поїздка до Підволочиська не була складною для Євгенії, адже вона возила клієнтів навіть до Ямполя та Києва. Як розповідають рідні, була напрочуд педантичною і обачною — не брала п’яних, не дозволяла сідати з цигаркою…  Того фатального вечора, як відомо, двоє таксистів, що стояли на вул. Живова у Тернополі, відмовились їхати до райцентру. Женя натомість погодилася, бо, очевидно, пошкодувала хлопців, які не мали чим добратися.

— Дорогою заїжджала на заправку, потім на прохання вбивць зупинялась неподалік Ангелівки в туалет. Коли ті повернулись, — продовжує розповідь Павло, — помінялися місцями, поводились неадекватно, можливо, були під дією наркотиків. Та конфлікт, мабуть, виник уже в Підволочиську, коли нелюди відмовилися платити за проїзд. На лічильнику було 208 гривень. Вони мали гроші, бо на камері відеоспостереження одного із магазинів, що на вул. Живова, видно, як перед поїздкою вони купували цигарки і пляшку горілки, розрахувалися 500-гривневою купюрою. Вони жорстоко били Женю, рвали на ній волосся, вона оборонялася — були поламані нігті… Мабуть, вирвалася з салону, та вони продовжили її бити на вулиці — весь одяг був брудний. Женя якось повернулася в авто, там вони її й підрізали кишеньковим ножем… Самі ж пішли митися до джерела, вдома спалили одяг. З останніх сил Женя завела авто і ще з півкілометра проїхала до центру Підволочиська. Перехожі побачили малокероване авто і перепинили. Женя стікала кров’ю…

На слід убивць правоохоронці вийшли швидко, адже вони залишили в авто відбитки пальців. Молодший із них мав умовну судимість, тому правоохоронці ідентифікували його першим. Коли подія набула резонансу, мати старшого із злочинців… здала його, принісши до поліції закривавлену куртку. «Щоб ти здох!» — проклинала сина. Слідчі встановили місце вбивства. Павло ходив туди упізнати речі Жені, розкидані на землі.

— Під час першого допиту вони про все зізналися, але згодом, коли їм дали адвокатів, почали спихати вину один на одного, — каже Павло. — Десять (!) разів виїжджали на проведення слідчого експерименту, поки нарешті вдалося все відтворити. Річ у тім, що старший хитрував: то вдавав, ніби знепритомнів, то просто грав вар’ята, то починав говорити протилежне… Та факти конкретні та однозначні, ось тільки один із них: наступного дня убивці поїхали до Тернополя і за 700 гривень здали в ломбард планшет-лічильник, викрадений із таксі.

Підсудний надумав… женитись

Кожного судового засідання сусідка Євгенії Ніна Чура тримає портрет загиблої… Таким чином жінка хоче достукатися до сумління вбивць, які на суді  поводяться вкрай зухвало. Мати таксистки, пані Леся, кілька разів була на судах, та через великі хвилювання занедужала, тому нині лікується за кордоном. Павло виступає як свідок по справі, йому не можна бути присутнім на слуханнях до дачі показів. Справедливого покарання для вбивць домагаються у суді сусіди Кордупелів Ніна Чура, Михайло Вітенко та небайдужі збаражчани. Адвокат Інна Радібова, подруга Жені, добровільно зголосилася відстоювати у суді інтереси потерпілої сторони. Вбивцям інкримінують ч.2 ст.115 — умисне вбивство з корисливих мотивів, що передбачає покарання від 10 до 15 років  або довічне ув’язнення.

— Ці покидьки сподіваються на мінімальний термін, бо, мовляв, один із них був неповнолітнім на момент убивства, а інший нещодавно заявив про намір одружитися, мабуть, щоб народити дитину і зменшити термін. Але у них нема пом’якшуючих обставин — не співпрацювали зі слідством, не визнали вини, не вибачилися перед рідними, — обурюється пані Ніна. — До того ж затягують процес, щоб «набіг» відбутий термін за так званим «законом Савченко». Мусолять у суді кожну опечатку — два місяці справа (5 томів) перебувала на виправленні. Молодший із убивць — ромської національності, тож якось після засідання адвокат почав «натравлювати» його родичів на потерпілих. Словом, вдаються до найпаскудніших методів тиску, але ми не відступимо — доведемо справу до кінця! З боку суддів ніби нема упередження, проте справа затягнулася через те, що вже тричі поміняли склад колегії суддів, оскільки один з суддів звільнився, інший — пішов у відпустку. А ще справа щодо вбивства Жені зведена з ще однією — щодо крадіжки, вчиненої тими ж підсудними. Прикро, що ніхто із таксистів не підтримує нас у судах. Власник фірми, де працювала Женя, був у суді лише раз, замість нього ходить представник, та після трагедії він відключив телефон і нічим не допоміг пані Лесі. Фірма швидко «підчистила» документи, нібито Женя працювала неофіційно, і все «списали» на вільну посадку… Невже все менше стає у людях людського?