Перемога 33-річного священика, протоієрея УПЦ (МП) Олександра Клименка у сьомому сезоні популярного вокального шоу “Голос країни” (фінал якого відбувся у неділю, 23 квітня) поділила чи не всю країну на два ворогуючі табори. Одні щиро радіють перемозі священнослужителя, чий спів не залишає байдужим, і зазначають, що у нинішній непростий час саме духовність і віра — те, що найбільше потрібно українцям… Інші, зважаючи  на конфесійну приналежність отця, відразу ж “охрестили” його сепаратистом, а його перемогу — “плювком на могили загиблих вояків”…  Проте переможців, як кажуть, не судять, тому далі — тільки факти.

Олександр Клименко – прогресивний священик, для якого кожна пісня – це маленька проповідь. Разом із дружиною та чотирма дітьми (наймолодша донечка Софійка народилася три тижні тому, коли отець уже брав участь у “Голосі…”) живе у містечку Березань за вісімдесят кілометрів від Києва. Він закінчив Київську духовну семінарію і академію, у священичий сан висвячений у 2007 році митрополитом  Володимиром.

Отець читає лекції у школі, спілкується з ув’язненими та відправляє Богослужіння в тюремному храмі. За його словами, “Голос країни” дав  йому можливість достукатися до сердець сотень людей і трішки наблизити їх до Бога. До речі, отець Олександр за перемогу у проекті отримав квартиру в Києві, а інші призи — пісню, тримісячну ротацію на радіо і кліп — віддав іншій учасниці суперфіналу — вінничанці Інгрет Костенко. «Я цього не потребую. Я не хотів би пов’язувати життя зі співом як частиною мого заробітку. Якщо я і хотів би виступати як священик, то тільки в соціальних концертах, тобто тих концертах, де моя присутність як священика і співака буде адекватною», — заявив Олександр Клименко.

Пристрасті довкола перемоги священнослужителя завирували, коли журналісти, “попорпавшись” у його Фейсбук-сторінці, “відкопали” багато цікавих моментів… Сторінка Олександра Клименка у соцмережі Фейсбук відкрита та доступна для перегляду (принаймні донедавна ще була). Окрім зрозумілих для його сану церковних настанов, простих життєвих записів, найзворушливішим з яких є прохання тихенько помолитися за здоров’я його дружини, що народжувала дитину, увагу журналістів привернули  інші…  Починаючи від репоста цитат Леніна і посилань “проти братовбивчої війни” і закінчуючи  кепкуванням над сюжетами каналу “1+1”,   інформуванням читачів про нові твори Охлобистіна та образами вірян інших конфесій.

Найбільший резонанс викликав пост Клименка про героїв, написаний на початку лютого 2014 року, коли на Майдані уже пролилася перша кров.  “Герої безстрашними не бувають. Безстрашними бувають божевільні. Безкомпромісними — злодії. При цьому не важлива глибина аргументації і градус напруги. Нездатність знаходити точки дотику, невміння домовлятися, відмова від розумного користування величним Божим даром людині — словом — призводить до аргументації менш виваженим інструментом — руками… Якими невігласами, пуританами і мракобісами за часів потрясінь виглядають спокійні тверезі голови, що не закликають натовп до кидання цегли в голову ближнього, зате спробувати почути хоч слово, сказане опонентом”, — йдеться в пості…

Олександр Клименко в інтерв’ю телеканалу “1+1» розповів, що мав на увазі, залишаючи цей допис у Facebook. Він запевнив, що жодним чином не хотів образити героїв Небесної Сотні, а пост, який викликав бурхливу реакцію суспільства, опублікував ще за два тижні до масових розстрілів на Майдані.

“Текст був реакцією на виступ одного з політиків, який сказав жахливу і безвідповідальну фразу: “Куля в лоб — так куля в лоб”. Це псевдогероїка, коли людина не збирається підставляти свій лоб, але цією фразою підігріває кров у тих людей, які вірять в ту чи іншу ідею”, — зазначив отець Олександр в інтерв’ю ТСН.ua.

За словами священика, він неодноразово допомагав воюючим на Донбасі українським бійцям.  “Знаєте, не хотілося про це говорити, тому що я не звик піаритися, але далі в моїй стрічці можна побачити, як я брав участь у концертах, присвячених збору коштів на підтримку воїнів АТО, як ми освячували автомобілі для гуманітарних цілей і, на жаль, відспівували трьох наших загиблих воїнів. Коли все почалося, ми зрозуміли, що повинні підтримати наших хлопців чим можемо. Не зброєю, звичайно, тому що ми християни. Наші парафіяни робили все, що могли — ікони, молитовники, хрестики, теплі речі, медикаменти передавали стабільно, хтось — банку сала, хтось — домашні запаси, горіхи… Просто це не тема для піару, не по-християнськи”, — підсумував отець Олександр.