У реальному – застуджуємося і шмаркаємо, колупаємося в зубах, запізнюємося на роботу, ходимо з немитою головою, гикаємо, їмо руками зі сковорідки, хропимо, валяємося на дивані, обнімаючи кота, і отримуємо прочухана від шефа. У соцмережах ми качаємо в спортзалі трицепс, усміхаємося на всі тридцять два зуби і не плутаємо виделку для салату з виделкою для гарячого. Систематично створюємо іншу версію себе. Поліпшену і вдосконалену. Демонструємо відпустку «не тут», недбалі локони, над якими три години працював стиліст, квитки на концерт, вечерю в ресторані японської кухні, відвідування виставки фіалок, каштанового майстер-класу і ночі французького кіно. Авто, дипломи, медалі.
«Помилуйтеся моїм сніданком!» А там – крихітна філіжанка кави і одне яйце. А те, що через годину буде дві булочки, дві сардельки, пів банки солоних огірків і коробка шоколадних цукерок – мовчимо, мов партизани.
Іноді в прагненні створити собі інше, більш успішне життя, люди доходять до маразму. Вештаються дорогими бутіками, фоткають себе в примірочних, публікують і повертають речі на вішалки.
Якось до нас приїхав далекий родич. Озирнувся, прицілився і попросив зафіксувати його на тлі бібліотеки. Каже: «Хочу зареєструватися на сайті знайомств, але немає пристойного знімка. Не буду ж виставляти свої домашні зі старими диванами і килимами».
Психологи стверджують, що у Facebook немає жодного профілю, який відображає реальність. Як правило, більше половини акаунтів у стилі dolce vita. Із сотні кадрів виставляються тільки два. На червоній доріжці Одеського кінофестивалю і у жодному разі не на дачі в бабусиній фуфайці і з саджанцями. На шезлонгу в Єгипті, а не на ситцевій підстилці в Залізному Порту. Напомаджені, а не обвітрені губи, в infiniti, а не на лавці в електричці. І виходить, що на наших профайлах далеко не ми, а ляльки. Клони. Чужі, більш успішні, більш елегантні, абсолютно безтурботні люди.
Щосекунди в мережах додається 8 осіб. За хвилину в Facebook з’являється близько 50 тисяч посилань. Кожна восьма пара знайомиться на просторах інтернету. Кожна третя розлучається через зради в мережі. Ми перевіряємо свою сторіночку мінімум двічі на день. Боїмося зломів аккаунта. Впадаємо в ступор, якщо на пів дня вимикають інтернет. Призначаємо віртуальні побачення і ведемо розумні бесіди, щохвилини заглядаючи в Google. Робимо покупки, оплачуємо рахунки і «висаджуємо полуницю». Підписуємося і відписуємося. Закохуємося. Щось рекламуємо. Тільки неможливо наїстися віртуальною картоплею і насолодитися віртуальними поцілунками. Народити і виховати віртуальних дітей. Рано чи пізно доведеться зняти з себе обладунки, розчесати кучері, припаркувати віртуальний автомобіль, пересісти на залізний велосипед і повернутися до реального життя.

Ірина Говоруха