Боровся серед 22 кандидатів на високу посаду, ішов на вибори самовисуванцем, кошти на виборчу кампанію виділив із своїх заощаджень. І виграв! Ростиславові 38 років, народився і виріс у Бережанах, упродовж 17 років жив в Австрії. Під час навчання в Бережанському агротехнічному інститут йому випала нагода пройти стажування в Австрії — працював на фермі. А згодом, після закінчення інституту в рідному райцентрі, подався до Австрії здобувати фах архітектора. Щоб заробити на життя за кордоном, доглядав волів на фермі, доїв корів. Навчався у торгово-комерційній академії міста Альтгофен, у Вищій професійній школі Каринтії. З 2007-го року працював архітектором в австрійських компаніях, брав участь у понад ста проєктах. Водночас активно долучався до громадсько-політичного життя, організовував мистецькі акції.

— Ростиславе, ви народилися у простій сім’ї, ніхто не прокладав вам шлях у житті. Що мотивувало іти до своєї мрії?
— Дуже рано я втратив батька. Відчував брак чогось важливого. Водночас це допомогло мені стати таким, яким я є. Закінчив агротехнічний інститут з відзнакою. Під час стажування в Австрії дізнався про можливість навчатися за кордоном. Через два роки після завершення інституту поїхав туди навчатися на архітектора. Багато хто думає, що за кордоном гроші падають з неба. Це неправда, треба багато працювати, сплачувати податки. Я трудився, мав можливість підтримати рідних в Україні. Пройшов нелегкий шлях, були злети і падіння. Коли отримав диплом бакалавра, сказав: «Це від мене вже ніхто не відбере!» Таке ж було відчуття, коли став магістром. Незадовго мені запропонували виконати план розвитку міста Гогенемс, що на Заході Австрії. Цим проєктом я займався два з половиною роки, він був досить успішний. Запросили мене на роботу, бо побачили мою дипломну працю — план розвитку Бережани. Тоді я зрозумів, що якщо ти старанно працюєш, то рано чи пізно досягнеш успіху. Я відвідував різні навчальні курси, їздив на екскурсії Австрією, вважав це інвестицією в майбутнє, в мене як фахівця. Так виправдовував свої фінансові витрати, які міг спрямувати на щось інше. Коли завершив проєкт на Заході Австрії, перебрався до Відня. У столиці тривалий час займався проєктом будівництва багатоповерхівки, який подали на національну премію з екологічного будівництва. Наш проєкт увійшов до фіналу — це був знак якості. Згодом я перевівся на іншу роботу, координував будівництво початкової школи з потрійним спортзалом. Упродовж 2009-2011-их років двічі був у Південній Африці в рамках навчально-гуманітарного проєкту. Разом з іншими студентами ми проєктували школи, шукали кошти на їх будівництво і самі ж споруджували. Це теж цінний досвід. У вільний час у Відні я займався громадською роботою, соціальними проєктами щодо українотворення, війни на Сході України. У 2016-ому я започаткував мистецький проєкт «163. Одна зернина — одна людина», де візуалізував кількість жертв Голодомору в Україні. Виставка була представлена у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» в Києві, у Тернополі, в Бережанах. У 2019-ому долучився до відкриття у Відні меморіальної дошки кардиналу Інніцеру, який рятував людей під час Голодомору. Коли була п’ята річниця збиття малайзійського авіалайнера MH-17 над Україною, я виготовив двометровий паперовий літак, на одному крилі написав кількість жертв авіатеракту, а на другому — кількість загиблих українців на Донбасі від тих же російських рук, і виставив перед стінами ОБСЄ в центрі Відня.

— Ваша перемога на виборах — це феномен. Ви виграли наперекір існуючим нечесним схемам. Як ви, сучасний європейський чоловік, з сережкою у вусі, переконували виборців, особливо старше покоління?
— З сережками в обох вухах і татуюванням на лівій руці (усміхається, — авт.). Теж аналізую це, мабуть, колись треба буде провести семінар на цю тему чи написати книгу. Я зламав не одну систему. Проживаючи у Відні, я завжди ділися своїми успіхами в соцмережах. Земляки з Бережанщини читали мої дописи і, вочевидь, запам’ятовували. Про мої проєкти розповідали ЗМІ. Під час минулорічних президентських виборів я був у виборчій комісії в Австрії, робив прямі включення. Люди бачили, що я займаюся громадською діяльністю, що в мене є чітка позиція у важливих українських питаннях, що я успішний архітектор. Багатьом відомо, що я сам добився всього в житті. Як кандидат на голову Бережанської ОТГ я запропонував програму із 121 пункту. Опоненти закидали мені, що я виношую захмарні ідеї, що ніхто не читає програм, а голосують за популярних кандидатів. Проте, як виявилося, люди мають своє бачення. У своїй програмі я охопив всі верстви населення, розповів про шляхи вирішення нагальних проблем. Перед виборами об’їздив майже всі села громади. Мені казали, що старше покоління не сидить у Фейсбуці, тому я підготував програму у вигляді газети. Але якось під час зустрічі в віддаленому селі літня жінка згадала момент, про який я писав лише у соцмережі. Отже, читала! Я не обіцяв щось надзвичайне, а просто спілкувався з людьми як з рівними. Для мого результату спрацювало й «сарафанне радіо».

— Людям набридли популісти, люди втомилися від безпросвітку…
— Мушу сказати, що людям набридла попередня місцева влада. Розумію, що завжди є труднощі з фінансами, але бюджет Бережан від 2014-го донині зріс від 30 млн. гривень до близько 130 млн. Ріст є, економічні показники є, потрібно дбати за розвиток. Бережанці порівнюють розвиток нашої громади з сусідньою Рогатинською і дивуються, чому ми стоїмо на місці.
— Ви ішли на вибори самовисуванцем. Чому так вирішили? Чи пропонували вам партії представляти їх?
— Не пропонували, радше я сам шукав політичну силу, коли ще не було відомо, чи дозволять на виборах балотуватись самовисуванцем. Мав розмови з представниками «Європейської Солідарності», розглядав варіанти балотуватись від «Голосу», «Свободи», «Української галицької партії». Я не просто хотів щоб мене висунула та чи інша сила, я пропонував готову програму бачення розвитку громади. Ми б могли доповнювати один одного. Я також розумів, що коли балотуватися від політичної сили, це може бути певна залежність. Проте новий Виборчий кодекс дозволив іти самому на вибори, це мене потішило. І переміг. Я й надалі готовий до співпраці зі всіма політичними силами за умови, що вони відкинуть політиканство, і ми будемо творити для громади. Для 28000 наших односельчан.

— Що насправді вами керує у такому рішенні?
— У мене нема амбіцій, що ось я переміг, у мене амбіції — розвинути громаду, бо бачу стагнацію, у нас нічого не розвивається. А коли порівнюю подібні громади за кордоном, а ще більше в Україні, то запитую себе: чому цього нема у нас? Що для цього потрібно? Громада довірила мені управління, тому маю виправдати довіру не тільки тих, хто проголосував за мене, а й тих, хто голосував за інших, чи взагалі не голосував. Не кажу, що я Месія, але вважаю, що разом із людьми зможу зробити заплановане, і не тільки моє.

— Ви зраділи перемозі чи все ж є хвилювання, адже ви вперше обіймете високу посаду?
— У день виборів я не мав сил радіти, бо лежав із коронавірусом. Коли закрили дільниці, через годину почали надходити перші новини від моїх спостерігачів, друзів. Але в той момент у мене було погіршення здоров’я, я прийняв антибіотики, був дуже ослаблений, мусив вимкнути телефон, щоб відпочити. Прокинувся серед ночі, зайшов в інтернет, на той час вже зібрали багато даних, тенденція була очевидною. Вранці до мене почали телефонувати, вітати, але я навіть не мав сил осмислити, мене поклали у лікарню. Так, це велика відповідальність, але вона є у кожній роботі. Як архітектор я гарантував повну безпеку на будівлях, особливо під час спорудження школи. Навіть тоді коли керував проєктом, який подавали на австрійську премію, чи робив план розвитку австрійського міста. І там, і там була велика відповідальність. Не потрібно боятися. Звісно, відповідальність перед громадою більша, ніж в архітектурі. Це відповідальність не тільки перед виборцями, які проголосували за мене, а й перед тими, які віддали голос за інших кандидатів. Вони зробили свій вибір, я на них не ображений. Це відповідальність перед Україною.
— Як зараз ваше здоров’я? Під час виборчої кампанії ви підхопили COVID-19, потрапили до лікарні, побачили стан медицини…
— Не знаю точно, де я підхопив вірус. Мені закидають, що я не дотримувався заходів безпеки, але це не так. Зустрічі я проводив просто неба, наголошував, що потрібно дотримуватися дистанції. Мені радили роздавати людям маски. Але це заборонено законом, бо розцінюється як підкуп. Знаю, що деякі мої опоненти робили таку помилку. В законі про вибори зазначено, що максимально допустима сума подарунка — близько 2 гривень, це хіба що ручка. Було багато роботи, за останній місяць передвиборчої кампанії я втратив 20 кг, це теж стрес для організму. На Покрови об’їздив шість сіл, промерз, застудився, також промерз на дебатах та під час двох інтенсивних поїздок після них. А 24 жовтня у мене виявили коронавірус, діагностували пневмонію. У лікарні мені не створювали кращих умов через мій статус, я припиняв будь-які спроби, бо не вважаю себе особливим. Цікаво, що в палаті я лежав із новообраним депутатом, який ішов на вибори до місцевої ради від ЄС. У відділенні також лікувався голова сільради з нашої громади. Жартували, що можемо організувати неофіційне засідання ради. Я вдячний медперсоналу, вони справжні фахівці. Щодо проблем, то в лікарні бракує пробірок, у палатах грибок — це можна вирішити за допомогою системи рекуперації повітря. Днями мої друзі з-за кордону запропонували гуманітарну допомогу для Бережанщини — меблі для лікарні, шкільні парти.
— Ви вже приступили до роботи в міській раді?
— Поки що я безробітний (усміхається, — авт.). ТВК оголосила результати, є 20 днів на оскарження. Після цього відбудеться перша сесія міської ради, мають затвердити мене на посаді. Наразі формую команду, працюю над структурою. А ще чекаю на важливий завершальний закон щодо децентралізації, який мають прийняти 16 листопада, щоб знати, як діяти.

— Ви людина творча, ідейна, конструктивна, але чи готові вирішувати складні побутові, комунальні проблеми в Бережанах?
— Не боюся братися за господарську роботу. Мій вітчим багато років їздив на сміттєзбиральній машині, збирав сміття з контейнерів по Бережанах і вивозив на звалище. Я бачив це змалку, не раз був у комунальній конторі. Місто тоді було чистим, бо для вітчима не існувало поганої погоди чи вихідних. У 2014-ому вітчима, на жаль, не стало — помер від онкології. Торік я їздив подивитися, у якому стані сміттєзвалище. Для мене не є проблемою зняти костюм, одягнути робочий одяг і забити цвях чи попрацювати фізично, тим паче як архітектор розумію багато моментів з благоустрою, маю водійські права на водіння спецтехніки. У Бережанах є кілька нагальних проблем: перша — зношена система водопостачання, друга — застаріла система каналізації і водовідведення, відсутні очисні споруди — нечистоти потрапляють в Золоту Липу. Можу спроєктувати очисні споруди для міста. Третя проблема — сміття, у нас досі непаспортизоване звалище, яке, до речі, в Нараївській ОТГ. Багато моїх опонентів говорять про будівництво сміттєпереробного заводу, але я вважаю це популізмом, бо мені невідомо про такі заводи навіть у Відні. Натомість важливе встановлення сміттєсортувальної лінії. Четвертий напрямок — брак робочих місць. Міська влада не може безпосередньо на це впливати, але може створити сприятливі умови для ведення бізнесу, заснувати комунальні підприємства з виробництва чи надання послуг. П’ята проблема — розбиті дороги, тротуари, площі, парковки. Але щоб їх ремонтувати, треба спершу оновити комунікації, а після того настелити асфальт. Подальші пункти — вирішення проблем у соціальній, освітній та культурній сферах. Приймемо з депутатами бюджет, будемо створювати робочі групи і активно працювати в цих напрямках. Очікую на всебічну підтримку всіх новобраних депутатів, а ще більше громади.

— Як рідні сприйняли вашу перемогу?
— Щиро вболівали за мене! Моя мама мешкає у селі біля Бережан, вона дуже зраділа передусім тому, що я тепер буду біля неї близько, зможу провідати, допомогти. Моя сестра живе у Польщі. Своєї сім’ї у мене поки що нема. Зустрічаюся з українкою, яка зараз у Відні. Днями поїду в Австрію, щоб завершити всі свої тамтешні справи, будемо разом вирішувати і про наші подальші плани. Відчув, що для неї не було б проблемою повернутися в Україну і підтримати мене. Зараз я багато часу буду приділяти справам громади, буду вчитися, але гармонія в особистому житті теж надзвичайно важлива для мене.