24 листопада раптово обірвалося життя тернопільського підприємця, президента місцевого Ротарі-клубу, волонтера, представника «Правого сектора» Ігоря Цепенюка. Сумну звістку повідомила у Фейсбуці його дружина Валентина, опублікувавши останнє прижиттєве фото чоловіка у кисневій масці. Ігореві Івановичу було 57 років, з перших днів війни на Донбасі він допомагав добровольцям. Коронавірус, на жаль, став для нього фатальним. У чоловіка були хворі нирки, а спеціалізованого відділення гемодіалізу для хворих на коронавірус у Тернополі немає. Облаштоване таке відділення у Бучачі, проте майже сотню кілометрів до райцентру він не витримав.

«Сьогодні під дверима Бучацького інфекційного відділення в швидкій помер мій чоловік після тяжкої виснажливої дороги в кисневій масці, — написала дружина підприємця Валентина Цепенюк. — Реанімувати його не змогли. Він говорив, що не доїде, говорив, що помре. Але ми тарганили його до Бучача! І ми його вбили! Бо великий Тернопіль неспроможний мати у себе відділ гемодіалізу для ковідних хворих, та ще й залежних від кисню. Для Тернополя ця втрата пройде непомітно, але вона покалічила нашу родину і всіх, хто знав мого чоловіка… Він був світлою і мудрою людиною! Я мала чоловіка, за якого дякувала Богу! Він був чудовим батьком, дідусем, шваґром, сватом, другом, розумним порадником, надійним плечем! Йому було всього 57 років! Тепер вже все — БУЛО, і більше нічого не буде! Пустка і туга! Прошу всіх, хто знав мого чоловіка, та тих, хто не знав, помоліться за його душу, бо він пішов у небуття дуже несподівано. Хай Господь простить йому всі гріхи його, вільні та невільні!»

Допис пані Валентини про чоловіка та коментарі його друзів підірвали інтернет, їх цитували навіть закордонні ЗМІ. Були і коментарі чиновників про те, чому склалася така ситуація, чому не вдалося врятувати підприємця. Деякі виправдальні пояснення обурили вдову, тому вона днями написала ще один пост, у якому детально розповіла про лікування чоловіка.

«Можливо, смерть мого чоловіка щось змінить у цій незрозумілій системі, — зазначила пані Валентина. — Третя міська лікарня відмовила чоловікові в госпіталізації, оскільки він був мешканцем села Підгороднє. Чоловік до того часу на гемодіалізі ніколи не був. Сімейний лікар домовилася про його госпіталізацію до районної лікарні. За тиждень часу в лікарні чоловік почував себе досить добре, та раптом почалося загострення. На той час у лікарню поклали і мене з пневмонією, викликаною коронавірусом. Ми були в одній палаті. Мій стан дозволяв мені доглядати за чоловіком, який на той час уже був у тяжкому стані. Без кисневої маски він дихати практично не міг.

Коли лікар спілкується з пацієнтом, він збирає повний анамнез. Перша інформація, яку мій чоловік завжди повідомляв лікарям про себе, — це про хронічну ниркову недостатність. Підкреслюю, що чоловік досі обходився без гемодіалізу. За даними аналізів, зроблених у районній лікарні, виявилось, що гемодіаліз тепер уже необхідний. Звичайно, ми погодилися, бо це було питанням життя і смерті. Оскільки в Тернополі гемодіаліз ковідним хворим не роблять, а тільки в Бучачі, то вирішили возити його туди. Після другого гемодіалізу йому повідомили, що залишають у Бучачі, щоб не возити туди-сюди. Це було несподівано, такі речі мали б узгоджувати наперед. Чоловік відмовився, бо у нього з собою була лише ковдра, яку я наполягла взяти, щоб накривати його під час діалізу і в дорозі, та пляшка води. Всі особисті речі, ліки були в палаті в районній лікарні. Чоловік без кисневої маски не міг дихати, туалет у районній лікарні — в палаті, а в Бучачі — десь по коридору, куди він без маски і допомоги не міг би дійти. Черговий, третій, гемодіаліз був призначений на вівторок. Наш лікуючий лікар домовилася з Бучацькою лікарнею, що приймуть на лікування нас обох і я надалі зможу доглядати чоловіка. Я зібрала наші речі і у вівторок ми поїхали в кареті швидкої допомоги до Бучача, щоб чоловік пройшов запланований гемодіаліз, щоб залишитись там проходити лікування до повного одужання, але…»

Співчуття з приводу непоправної втрати висловили представники Тернопільської обласної організації «Правого сектора»: «Відійшов у вічність побратим, підприємець, волонтер, добра і світла людина Ігор Цепенюк. Його жага до перемоги та жага допомагати тим, хто цього потребує, була дуже сильною. Все, що задумав, реалізовував. Один із небагатьох, хто за сім років війни не втомився допомагати добровольцям, один з небагатьох, хто виступав меценатом у вихованні майбутнього молодого покоління. Молимося за його душу, приносимо співчуття рідним».
«НОВА…» висловлює щирі співчуття родині Ігоря Цепенюка з приводу непоправної втрати. Світла пам’ять.