Три роки тому ПЦУ отримала томос. Що змінилося з того часу, яким церква бачить своє майбутнє, що думає про загрозу вторгнення Росії, а також про діджиталізацію? Читайте в інтерв’ю DW з предстоятелем ПЦУ Епіфанієм.

Епіфаній: Ми довго йшли до цього, практично 30 років. Українська церква боролася за визнання свого автокефального статусу. І протягом останніх трьох років теж триває боротьба. Боротьба щодо становлення незалежної автокефальної православної церкви як однієї серед інших помісних православних церков.

Ми зберегли єдність церкви, ми утверджуємось, ми маємо підтримку з боку українського народу. І це головне. В Україні більше 70 відсотків православних. Загалом більше 50 відсотків, згідно з різними соцопитуваннями, є вірними ПЦУ. Це надихає далі рухатися, трудитися.

Ви говорите, що від народу підтримку відчуваєте, а чи відчуваєте підтримку від держави? Які зараз відносини з керівництвом держави, з Володимиром Зеленським?

У нас добрі, конструктивні стосунки з українською владою, і з президентом, і з урядом, і з Верховною Радою.

Але чи є підтримка?

Є підтримка… Звичайно, керівництво держави добре ставиться до Православної церкви України, допомагає і сприяє її розвитку, але є певні особистості на місцях і у владі, які намагаються нам перешкоджати цьому. Перешкоджати в плані реєстрації, перереєстрації тих парафій, які переходять з боку Московського патріархату до ПЦУ.

З приводу переходів. Динаміка сповільнилася. Якщо за перші два роки близько 600 парафій приєдналися до ПЦУ, то за цей рік скільки?

Загалом близько 700 парафій. І зараз є поодинокі випадки в різних областях України, є переходи. Але, на жаль, ми спостерігаємо, що немає бажання з боку місцевої влади перереєстровувати статути.

Зараз є багато громад, священнослужителів з боку Московського патріархату, які звертаються до нас, які готові прийняти відповідне рішення, але у них є страх. Вони володіють майном. Як мені говорив один священник: “Якби просто змінити вивіску на храмі, то я готовий і завтра це зробити”. Але оскільки будуть труднощі, будуть перепони, будуть і гоніння певні з боку Московського патріархату… Також в останній час по кожному переходу, по кожній парафії ідуть судові тяганини.

З приводу чого?

З боку Російської православної церкви (РПЦ) подано позови до судів. Вони вважають, що перехід був неправомірним. Але 99 відсотків всіх позовів, які були з їхнього боку, ми виграли. І це свідчить про те, що ми на правильному шляху.

Я завжди говорив і повторюю: ми за те, щоб ці переходи відбувалися в мирний спосіб. Ми не хочемо протистоянь, ми не хочемо боротьби. Бо зараз, в цей непростий час війни на Сході України, ми не маємо права створити ще один внутрішній релігійний фронт. Але держава повинна забезпечити, щоб ці переходи були мирними, бо є постаті, організації, які намагаються дестабілізувати цей процес.

Про які постаті й організації йдеться?

Є різні світські організації, миряни, не буду називати деяких олігархів, які фінансують всі ці процеси. Думаю, що їхні прізвища всім знайомі. Вони заробляють кошти на українцях і потім використовують їх, щоби боротися за вплив РПЦ тут в Україні. Але все завершиться єдністю, загальною єдністю всіх православних в Україні. Ми пройдемо ці випробування, ми об’єднаємося.

Зараз чергове загострення на українсько-російському кордоні. Говорять про загрозу вторгнення Росії. Що церква в такий момент може зробити для вірян?

Ми бачимо справді, що з боку РФ, з боку Путіна є певний шантаж. Зараз іде ескалація тих процесів, які відбуваються протягом восьми років. Але я переконаний, що не буде повномасштабної війни. Бо українці сильні як нація.

Уже більше чотирьох тисяч наших військових віддали життя заради того, щоб ми мали українську державу, щоб ми могли спілкуватися рідною українською мовою. Тому надалі успіху Путін в Україні не буде мати. Ніколи.

Питання про далеку й водночас близьку нам Африку. У 2019 році Олександрійський патріархат визнав українську помісну церкву. Тепер РПЦ внаслідок цього визнання створює в Африці свою структуру – патріарший екзархат. До нього переходять сотні кліриків. Що відбувається?

Зараз ми бачимо вторгнення російської церкви на канонічну територію Олександрійського патріархату, який визнав автокефалію ПЦУ. І це є певною помстою РПЦ Олександрійському патріарху.

Ми бачимо, що патріарх Кирило уподібнюється Путіну. Як Путін діє, за такими ж лекалами і Кирило діє зараз з боку РПЦ. Якщо вони не можуть вплинути, то намагаються ділити. Вони намагаються за певні ресурси купувати кліриків, тому що розділення всередині Олександрійського патріархату як такого немає.

Думаю, є окремі клірики, які отримали певні ресурси і заявили, що вони будуть в складі так званого російського екзархату. Утім це є показовим для інших помісних православних церков. Тому що РПЦ порушувала і зараз порушує канонічний устрій церкви, який був прописаний ще не першому Вселенському соборі в 4-му столітті.

Такі дії РПЦ можуть вплинути на визнання іншими помісними церквами української?

Я думаю, що так. Бо інші церкви, які зараз аналізують, очікують, вони зважатимуть на ці дії, які зараз спрямовані на розділення православ’я.

Які це церкви? Болгарська? Грузинська?

Зараз питання стоїть на порядку денному в Румунській православній церкві, в Болгарській, в Грузинській, в Албанській, Єрусалимській та інших. Вони вичікують. І тому агресивні дії з боку РПЦ посприяють визнанню Томосу української автокефальної церкви. Тому що таке беззаконня не може бути підтримане іншими церквами. Це порушення канонічного порядку буття церкви, яке вже існує більше півтори тисячі років.

Коли можна чекати визнання?

Прогнозувати – невдячна справа. Але з божою допомогою, думаю, протягом наступних років ми отримаємо визнання з боку інших помісних православних церков. Це питання недалекого часу.

В УГКЦ говорили про можливий приїзд до України Папи Римського. Якщо такий візит відбудеться, ви сподіваєтеся на зустріч із понтифіком?

Є певна традиція. Якщо Папа відвідує певну територію, де є більшість православних, візит узгоджують з місцевою канонічною церквою. Україна зараз є канонічною територією ПЦУ. Поки що нам не надходило ніяких сигналів щодо візиту. Ми чуємо тільки зі ЗМІ, що може відбутися візит. З боку нашої церкви немає заперечень, ми готові прийняти, ми готові спілкуватися.

Церква діджиталізується. Восени цього року з’явився додаток “Моя церква” від ПЦУ з календарем, молитвами, новинами з релігійного світу. Як думаєте, чи може спілкування з Богом перейти в онлайн?

Ми як церква намагаємо використовувати сучасні технології на благо наших вірних. Кожен вірний володіє певними гаджетами. В кишені телефон – це все. І тому ми як церква повинні бути присутні і там, повинні бути духовним острівцем підтримки кожного вірного.

Ми не цураємося сучасних технологій, а навпаки намагаємося їх використовувати для проповіді онлайн. У цей час випробувань невидимою небезпечною коронавірусною хворобою є потреба в цьому. Звичайно, що краще перебувати в храмі на молитві, але коли це певною мірою небезпечно, то церква йде на поступки.

Про традиції. Зараз багато говорять про дату святкування Різдва. Виникла плутанина. Роз’ясніть, коли святкувати Різдво?

Усі святкують 25 грудня. Якщо з часом наше суспільство буде готове до цього, то церква перейде на новоюліанський календар, і будемо святкувати 25 грудня, а не 7 січня. Ми не проти цього, але ми як церква не можемо допустити чергового розділення. В Україні і так багато розділень зараз.

У майбутньому, якщо ми вестимемо просвітницьку роботу, то, я так прогнозую, через 10 років проведемо календарну реформу. Протягом останніх трьох-чотирьох років ми бачимо певну динаміку щодо тих, хто цього бажають, але дуже слабеньку. Коли більшість буде готова, церква ухвалить таке рішення.