“Коли думаю про наших захисників, забуваю про свої проблеми”, — каже 29-річний кременчанин Богдан Неділь. У 2015-ому році чоловік долучився до волонтерського руху і активно допомагає українським воякам. Почалося все з того, що пан Богдан віддав на фронт генератор, який купив для своїх потреб, але не використовував. Вдячні вояки передали кременчанину український стяг з автографами. Нині волонтер знає всі батальйони, довідується про їхні потреби й координує збір допомоги. Таку важливу справу виконує, незважаючи на… інвалідність, — п’ять років чоловік прикутий до ліжка.

— Травму я отримав на Київщині, де був на роботі. Вирішив скупатися в річці, зайшов по пояс у воду, скочив і… зламав шию, — розповідає пан Богдан. — Кажуть, там таке місце, через два тижні після мене якийсь чоловік загинув. П’ять років борюся зі своєю недугою. Тривалий час не відчував кінцівок, лікувався, проходив реабілітацію, та чотири місяці тому почало пощипувати в ногах, іноді гудуть від втоми… Є надія! Коли бачу на екрані наших поранених захисників — розумію, як їм важко, а вони жертвують здоров’ям і ризикують життям заради нас. Державі байдуже до них, тому мусимо допомагати. Якби не людська підтримка, то хтозна, чи втримали би лінію фронту. Завдяки волонтерству я почав по-іншому дивитися на світ.

Щоранку пан Богдан вмикає комп’ютер, читає новини про АТО і береться телефонувати по знайомих та друзях, до сільських громад. Волонтер співпрацює із місцевим благодійним фондом “Наша надія Кременець”, яку заснували капелан отець Андрій Любунь та волонтерка Ірина Мельник, син якої загинув у Донецькому аеропорту, а нині в зоні АТО воює її чоловік.

— Отець Андрій їздить на Схід, повідомляє мені, що потрібно для захисників, а я шукаю, — продовжує розповідь волонтер. — Чим далі, тим важче збирати допомогу, люди вичерпали свої ресурси. Коли кинули клич, що біда в Авдіївці, ми назбирали багато харчів та одягу, навіть у бус не поміщалося. А після того вже важко щось зібрати. Дехто каже, що не буде здавати гроші для АТО, бо із зарплати знімають податок на війну, але ж зрозуміло, що ті гроші не доходять до вояків —  їх або розкрадуть в “Укроборонпромі”, або підфарбують старий БТР і на ремонт спишуть мільйони. Хто з людей допомагав — той допомагає. 50 гривень на місяць нікого не врятують, а копійка до копійки — допомога нашим захисникам.

В усіх волонтерських справах пана Богдана підтримує його дружина Наталя. Подружжя виховує двох синів — 8-річного Дениса та 4-річного Матвія. Старший хлопчик потребує особливого догляду — у нього ДЦП. На плечах жінки багато турбот, але вона, як сама про себе каже, — боєць по життю, тож не опускає рук. Чимало допомагає пані Наталі і її мати: порається по господарці, їздить із Денисом на реабілітацію.

— Богдан раніше був замкнутий, а відколи поринув у волонтерство, з будь-ким знайде спільну мову. Почув, що медик-доброволець Яна Зінкевич потрапила в аварію, відшукав її номер і зателефонував, — розповідає пані Наталя. — Познайомився з деякими військовими, подружив із “кіборгом” Ігорем Войцехівським. Власне, із ним радиться, що краще придбати для захисників. Недавно Богдан замовив тактичні навушники, я за посильного (усміхається, — авт.) — отримала на пошті і відразу переслала до батальйону. Організовував збір ліків на госпіталь, два ящики передали через волонтерку Аллу Борисенко. Хоча наш сімейний бюджет невеликий, але радимося з чоловіком, скільки можемо вділити на АТО. У нас був інвалідний візок, яким Богдан не користувався, — передали військовим. За волонтерство чоловіка нагородили орденом “Лицарський хрест добровольця” та медаллю “За жертовність і любов до України”, ще отримав чимало подяк.

Богдан Неділь мріє колись стати на ноги і ще більше служити своєму народові. Йому могли б допомогти ізраїльські лікарі, але на перший курс реабілітації потрібно 40 тисяч доларів, така сума для родини — захмарна.

— Після нещастя з Богданом ми почали спілкуватися з отцем Миколаєм із села Горинка, що на Кременеччині, він молиться за нас, — каже пані Наталя. — Отець має дар прозорливості. Якось сказав, що Богдан стане на ноги. “Не вірите?” — запитав мене. “Не вірю, — кажу, — бо знаю статистику, хіба станеться диво”. “Попри невіру вірте!” — порадив. Тому віримо!

Від редакції
Прохання до всіх небайдужих людей фінансово підтримати цю незвичайну родину.
Карткові рахунки пані Наталі Неділь у “ПриватБанку”:
4149 4991 0155 3517 (гривні),
4149 4991 0155 3806 (долари),
4149 4991 0155 3798 (євро).