Ви бачили, як квітують… пів тисячі ірисів? А коли вони не самі, а в компанії розкішних троянд, вишуканих канн, пристрасних піонів? А коли їхні кольори варіюються від трепетно-білих, ніжних рожевих, «космічних» лілових, теракотових, глянцевих бордових і аж до темно-фіолетових, майже чорних? А коли усю цю красу власноруч разом із дружиною вирощує… відомий актор Тернопільського драмтеатру?
— А хіба це така вже й дивовижа? — всміхається «творець» усієї цієї квіткової краси Віталій Луговий. — Знаєте, людина повинна чимось цікавитися, «горіти»… У наших акторів багато талантів — плетуть, шиють-вишивають, столярують, готують, рибалять… А я люблю квітникарство, це — моє… До речі, декого з друзів-«шевченківців» теж уже «заразив» цим хобі, тепер обмінюємося насінням і досвідом…

Нові сорти виписували аж з Франції
— Я взагалі природолюб і люблю все живе, — зазначає пан Віталій. — Я простий сільський хлопець, змалку весь час був біля природи, біля дерев та квітів… Любов до них у мені закладена з дитинства, але я поїхав з рідного дому вчитися, згодом став актором, працював і можливості займатися другою після акторства улюбленою справою у мене не було. А коли познайомився з майбутньою дружиною Наталею і виявилося, що у нас спільна любов до квітникарства, моя мрія збулася… Разом, у любові та злагоді, ми плекаємо свій «райський сад». Ну, любимо ми цю справу! Я, так би мовити, професійно квітникарством займаюся років чотири, Наталочка довше — ще її нині, на жаль, покійна мама займалася вирощуванням ірисів. Як і всі ми, квітка також потребує любові, хоче, щоб біля неї ходили, доглядали. Якщо вона отримає відповідний догляд, тоді віддає вам свою любов, своє цвітіння… Разом вирощуємо їх, тішимося новими сортами – так, наприклад, рідкісний сорт піона цьогоріч узимку виписували аж з Франції! Спілкуємося — і вживу, і в тематичних інтернетгрупах — із квітникарями, трояндарями, ірисоводами зі всієї України. Ділимося-міняємося посадковими матеріалами, буває, друзі по хобі нам щось дарують, щось ми презентуємо іншим…

Ми не ставимо це захоплення цілком на комерційні рейки — аби тільки «купи-продай». Можемо продати залишки посадкового матеріалу чи оформити красивий букет для когось — просто аби сад працював сам на себе, бо ж і догляд, і хімічні обробки — підживлення, обприскування — коштують чимало. Причому, якщо вже продаємо, то за доступними і лояльними цінами, бо комерція для нас не головне, квітникарство — це насамперед справа для душі. Бізнес не є самоціллю.

До слова, ми навіть створили сторінку «Сад Ірису Наталії і Віталія Лугових “Юрашко” у Фейсбуці https://www.facebook.com/yurashcogarden/, де викладаємо світлини наших квітів, ділимося красою — а вона ж, як відомо, врятує світ…
Маємо загалом понад п’ять сотень різноманітних сортів ірисів — 200 карликового і 350 сортів високого бородатого ірису, і це ще тільки ми «набираємо оберти»! Спеціально замовляли сорти у селекціонерів зі всієї України. Бачили б ви наше подвір’я, коли вони квітнуть — яке це буяння, яке розкошування кольору! Ірис для мене — король саду, троянда — королева, карликові іриси — принци, а всі інші квіти — королівська свита, яка їх доповнює і прикрашає… Зрештою, квіти всі у нас в пошані!

Коли запитують, чи дарую дружині квіти, кажу: «Навіть більше, я їх для неї вирощую!»
Від найперших підсніжників та пролісків і до осінніх хризантем і морозників, які цвітуть узимку, — майже увесь рік у квітах «потопає» і дача Лугових у Смиківцях, і їхній будинок у приватному секторі біля Старого парку.
— Удома в Тернополі у нас справжній розарій, — розповідає Віталій Луговий. — Понад півсотні кущів троянд, різні сорти деревовидних піонів, іриси – як же без них, а канни які, а тюльпани… Квіти усюди! Де є вільний клапоть землі чи й просто горщик — там і садимо. Квітникар — це сам собі і режисер, і художник, і дизайнер — йому треба скомпонувати, розмістити, підібрати усе за кольорами, щоб і росло, і квітнуло, і душу гріло… На дачі з шести соток відвели мінімум під овочі-салатики, а все решту засадили квітами і плодовими деревами та кущами. А виноград у нас який: я ніколи в житті не робив власного вина, а з цього щороку виходить по 20 літрів неймовірного, ароматного!

Для мене як актора робота на квітковій грядці чи в саду — це насамперед релакс і навіть арттерапія своєрідна. Я люблю доглядати за квітами, трясуся над кожним листочком… (Сміється, — авт.) Переживаю за них, оберігаю їх, засмучуюся коли та чи інша квітка гине, не приживається. Цієї зими через перепади температури у нас пропали близько 30 сортів ірисів, причому хороших, недешевих… Коли ми з Наталею бачимо гарну квітку, яку нам хотілося б мати, то грошей не рахуємо — перебудемо, як то кажуть, на воді і хлібі, аби її придбати. Звісно, не буквально так, просто в чомусь іншому себе трохи обмежимо, а вподобаний сорт таки купимо. Чи тішуся, коли після вистави дарують букети квітів, хоча в мене удома таке-е-е їх багатство? Тішуся, звичайно ж, — це ж увага і любов публіки. Але я така натура, що більше люблю не зрізаний букет, а, так би мовити, пейзаж. Люблю милуватися квітами на клумбі, в полі… Коли запитують, чи дарую я дружині квіти, кажу: «Навіть більше, я їх для неї вирощую!» (Сміється, — авт.)
Зауважую, що така трепетна любов до всього живого не може не позначитися і на грі актора — його персонажі, окрім того, що завжди дуже колоритні (ви ж пам’ятаєте неймовірного, феєричного Мартина Борулю у виконанні Віталія Лугового?!) — теж живі і людяні, близькі нам…

— В актора найперша ціль — зробити роль живою, аби його персонаж був на сцені живим, а не «плоским» чи статичним, — каже чоловік. — Сам текст ролі мертвий, його треба оживити, причому не просто оживити, а ще й змістом наповнити… У садівництва і акторства насправді багато спільного: ти садиш зернинку, трепетно її доглядаєш, ростиш і чекаєш, коли вона дасть свої плоди. Актори так само «вирощують» свою роль — працюють над нею, плекають і чекають, коли посіяне ними в людських душах зерно дасть свої плоди…