Історія цього кохання фігурувала в кількох художніх і документальних стрічках, пара промайнула в епізоді культового блокбастера Джеймса Кемерона, в якому головні герої — вигадані персонажі. В «Титаніку» Кемерона  ця літня пара лежить, обіймаючи одне одного, у своїй каюті, а з усіх боків повільно піднімається вода. Насправді все було не так. Вони стояли на палубі, взявшись за руки, а вільною рукою прощалися з людьми на рятувальних човнах, що відпливали. «Вони були спокійними», — так описали їх очевидці. Іда була єдиною пасажиркою «Титаніка», яка відмовилася сісти в рятувальний човен, тому що не хотіла розлучатися з чоловіком. «Ми багато прожили разом. Куди ти, туди і я», — твердо сказала жінка.

Були нерозлучною парою

Невигадана історія кохання Іди й Ісидора Штраусів, які 15 квітня 1912 року розділили долю затонулого «Титаніка», і нині, через 105 років після трагедії, хвилює людські серця.

Ця заможна пара могла дозволити собі подорожувати на суперсучасному (на той час) лайнері через весь океан в каюті першого класу. Не дивно: Ісидор Штраус (Isidor Straus) — бізнесмен, співвласник найбільшої американської мережі універмагів «Macy’s», на момент своєї смерті, в 67 років, був мільйонером.

Подружжя Штраусів поверталося на «Титаніку» додому, до Нью-Йорка, після європейських канікул. Вони обоє емігрували з Німеччини в 60-і роки ХІХ століття. Тоді вони прибули до Нью-Йорка на різних кораблях, та коли зустрілися — це було кохання з першого погляду. У них народилося семеро дітей, одне дитя, на жаль, померло ще маленьким.

Іда й Ісидор були нерозлучні. Розлучалися вони лише тоді, коли Ісидор залишав Нью-Йорк у бізнесових справах або як представник конгресу змушений був їхати у Вашингтон. Але й тоді щодня Іда й Ісидор писали одне одному листи, навіть якщо розлука тривала лише тиждень.  «Дорогий тату», — ніжно називала його Іда. «Моя дорога мамо», — відповідав Ісидор.

Віддала покоївці місце у човні і манто

3 квітня 1912 року Іда й Ісидор зійшли разом на борт «Титаніка». У їхньому розпорядженні була шикарна каюта першого класу. З ними також їхала покоївка, яка полегшувала їх побут. На початку своєї подорожі пара вирішила зробити фотографію на пам’ять. Буквально за три дні до катастрофи фотограф зійшов на берег у Квінстауні, а подружжя Штраусів продовжило свій шлях на борту лайнера.

При зіткненні з айсбергом екіпаж прийняв рішення евакуювати пасажирів – насамперед жінок та дітей. Для Іди було передбачено місце в човні номер 8 разом з іншими пасажирами першого класу. Та розуміючи, що її чоловікові не дозволять приєднатися до жінок, Іда відмовилася покидати лайнер. Полковник Арчибальд Грасі, якому вдалося вижити і який був свідком цієї сцени, порадив Ісидору звернутися до капітана, щоб вони обоє могли врятуватися. «Я не буду цього робити, — сказав 67-річний мільйонер. — Я сяду в шлюпку не раніше, ніж врятуються інші люди».

Водночас він намагався врятувати життя дружини, для цього навіть зробив вигляд, що теж сідає в човен. Коли Іда зрозуміла, що це була лише брехня для її порятунку, вона вибралася з човна  назад на корабель і поступилася своїм місцем покоївці Еллін Берд. Іда накинула на її плечі дороге хутряне манто і зі словами «Мені воно все одно вже більше не знадобиться», наполягла на тому, щоб дівчина зайняла місце в човні замість самої Іди. Покоївка пізніше розповідала, що останні слова, які вона почула від Іди Штраус, були: «Я не розлучуся зі своїм чоловіком. Ми жили разом — і ми помремо разом».

Тепле манто допомогло Еллін Берд  втриматися на крижаному вітрі північної Атлантики без серйозних наслідків для здоров’я. Вона пережила трагедію на 40 років.

«Води великі не зможуть згасити кохання»

Подружжя Штраусів востаннє бачили на палубі «Титаніка», що стрімко тонув:  вони стояли, притулившись одне до одного, і трималися за руки. Один із пасажирів, якому вдалося врятуватися, описав цю сцену як «найвиразніший прояв любові і відданості». Іда й Ісидор загинули разом, коли корабель повністю пішов під воду. Пізніше рятувальникам вдалося виявити тіло Ісидора. Його підібрало британське судно «Mackay-Bennett» і доправило до канадського Галіфакса – найближчого населеного пункту від місця трагедії, розташованого приблизно за тисячу кілометрів від затонулого корабля. Ісидора впізнали за дорогим одягом, золотим іменним годинником і кількома дорогоцінними аксесуарами. Тіло його дружини так ніколи і не було знайдено.

Шестеро дітей подружжя Штраусів перевезли тіло Ісидора в родинний склеп історичного  кладовища Вудлон у респектабельному передмісті Нью-Йорка.

На поминальну службу за Ідою і Ісидором 12 травня 1912 року до місцевого собору прийшли близько шести тисяч людей, вісім тисяч стояли на вулиці. Перша лекція, присвячена долі цієї пари, що мала відбутися у вересні того ж року, зібрала 40 тисяч осіб! З міркувань безпеки поліція вирішила заборонити захід.

На пам’ятній табличці на честь подружжя Штраусів, встановленій на центральному універмазі «Macy’s» в Нью-Йорку, написано: «Їхнє життя було прекрасне, а смерть — велична».

На надгробному пам’ятнику, спорудженому у вигляді корабля, — цитата з Книги Соломона «Пісня над піснями»: «Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки не заллють його».

«Титанік». Перший та останній рейс

12 квітня 1912 року величезне пасажирське судно «Титанік» вирушило у свій перший та останній рейс.
У неділю, 14 квітня 1912 року, близько опівночі, лайнер не зміг уникнути зіткнення з льодовиком, тому що айсберг помітили надто пізно.
15 квітня, близько другої години ночі, «Титанік» затонув в Атлантичному океані.
На борту корабля було 2223 людей, з них 1334 пасажири та 899 працівників корабля. Врятувалися лише 712…