У нашому місті Роман Петрович провів зустріч-дискусію «Якої ми хочемо України». Заходи такого формату вже відбулися у Львові, Харкові, Одесі, Вінниці, Дніпрі, Луцьку, Чернігові, Чернівцях, Полтаві, Сумах і Черкасах.

За словами Романа Безсмертного, він обрав формат саме дискусії, бо на таких зустрічах планує більше слухати, аніж говорити сам. Вислів «Якої ми хочемо України», винесений у заголовок, недаремно без знака запитання, адже майбутній кандидат дає можливість людям самим визначитися з форматом та обрисами нової держави. Підсумки цих дискусій, які відбудуться по всій Україні, й стануть тією основою, на якій Роман Безсмертний будуватиме свою програму кандидата у президенти.

Зокрема, він виділяє три ключові теми, навколо яких переважно й велася дискусія та формувалися запитання із залу: війна, безпека, економіка й соціальна сфера. До вашої уваги — головні тези бачення розвитку країни Романом Безсмертним, які він намагався донести до присутніх під час зустрічі у Тернополі.

Війна

— Уже п’ятий рік Україна в стані війни на Донбасі, — наголосив Роман Безсмертний. — Для мене це справді війна, як би її не називали — спочатку АТО, а тепер — ООС. Що необхідно для її припинення? Найперше – створення сильної, боєздатної армії. А ми навіть сьогодні, використовуючи у військових діях досить обмежений контингент, маємо недобір близько семи тисяч солдатів і офіцерів. На п’ятому році війни в Україні досі немає заводу з виробництва набоїв, а жодна з технічних розробок не поставлена на серійне виробництво. Як учасник перемовин  у Мінську відзначу, що дуже легко говорити, коли в тебе за спиною  — сила, й інша річ — ти виглядаєш немічним, коли такої сили немає.

По-друге, необхідно налагодити діалог з мирним населенням на території окупованого Донбасу. Треба усвідомлювати, що там більше трьох мільйонів людей, з яких лише 40 тисяч зі зброєю, ще плюс 7 тисяч російського контингенту, який також бере участь у війні. Усі решта — громадяни України. Від них сьогодні відмовилися всі. Якщо Україна не тільки по факту, а й демонстративно це зробить, то буде найбільша трагедія. П’ятий рік війни, але жодної програми щодо цих людей не ухвалено — ані соціальної допомоги, ані облаштування.

Наступний крок — діалог з Кремлем. Ми відмовилися від нього і маємо постійні гумконвої до Донбасу, а потім обстріли нашої території. Ось давайте, наприклад, домовимося, що харчі, їжу, медикаменти, чи що там ще їм потрібно, будемо возити по лінії ООН. І все — спочатку затихнуть обстріли, а потім почнуть зникати й ті люди зі зброєю, адже ми розуміємо, що без воєнних дій вони нікому не потрібні. І це не так важко зробити, але необхідний діалог.

Безпека

— Якщо уявити, що на засідання Кабміну не прийшов глава МВС або міністр оборони, то там ніхто не зверне уваги, що їх немає, — зауважив майбутній кандидат у президенти. — У нас вважають, що безпекою повинна займатися лише поліція, а війною — військові. Але насправді цими речами повинні займатися і президент, і прем’єр.

Подивіться, у нас спочатку з’явилася перша гаряча точка — Крим, потім — Донбас. Тепер ми вже змушені констатувати, що маємо третій проблемний регіон — Азов. А що буде далі? У нас же все південне узбережжя фактично не прикрите. Інститутам влади необхідно терміново переорієнтовуватися від фактичного ґвалтування бізнесу на першочергове питання держбезпеки, адже воно тісно пов’язане з економікою.

Економіка

— Економіка, сформована на монополізмі, ніколи не матиме тенденції до справедливої ціни, — вважає Роман Безсмертний, — до справедливих послуг, до об’єктивних взаємовідносин між продавцем та покупцем, де диктує умови покупець, бо він має гроші. Нині ми перебуваємо в умовах, коли ціну диктує продавець. Причина одна — інститути держави не справляються із своїм завданням. Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, не повинна визначати тарифи, її завдання — ініціювати переговори між продавцем та покупцем.

Не дай, Боже, владі нині почати ставити якісь блоки на шляху людей, які виїжджають за кордон у пошуках роботи, намагаючись реалізувати своє право нормально жити і заробляти. Не потрібно боротися з наслідками, а ліквідовувати проблему на стадії зародків — запитувати у бізнесу: «Що зробити, щоб він зміг платити таку ж зарплату, як, наприклад, у Східній Європі».

Основною цінністю політики держави має бути людина. У світі не модно бути податківцем, митником, пожежником чи поліцейським, як у нас, там цінують науковців чи успішних бізнесменів. У нас же перевернуте розуміння суспільних відносин між державою і людиною. Україні потрібен мир, процвітання, благополуччя і відповідальність тих, хто не хоче ні першого, ні другого, ні третього.

Нині українцям намагаються нав’язати вибір між Порошенком і Тимошенко, а вони відрізняються так, як відрізняються їхні прізвища — першим складом. Порошенко зробить усе заради грошей, а Тимошенко — заради влади. Протягом політичної кар’єри я мав можливість рухатися у фарватері президентів, прем’єрів, у тому числі й цих двох політиків. На якомусь етапі шляху до здавалося б спільної мети, як то кажуть, дихати з ними одним повітрям. Але тепер я втомився підносити набої тим, хто не вміє стріляти.