Про нашого земляка учасника АТО Руслана Гетьмана, який місяць тому звільнився зі ЗСУ і опинився на вулиці, «НОВА…» вже писала. Хлопець — сирота, виховувався в інтернатах, не має власного помешкання. Наразі він тимчасово живе у свого названого брата в Тернополі і мріє, що держава все ж посприяє йому в отриманні житла. У зоні АТО Руслан отримав контузію, має інвалідність, у подальшому йому потрібна тривала реабілітація. Він підірвав здоров’я, проте не втратив щирості та доброти.

Після війни хлопець не сидить, склавши руки, не піддається депресії, а робить добрі справи — допомагає немічним, сиротам, безхатькам. Частину своєї пенсії жертвує потребуючим, а ще просить у заможніших людей матеріальну допомогу і передає її тим, хто перебуває у скруті. Упродовж березня Руслан разом із друзями відвідав важкохворих діток у Тернопільській обласній дитячій лікарні, побував у дитячому будинку «Малятко». На вокзалах нашого міста хлопець шукає безпритульних, аби нагодувати їх та поспілкуватись із ними. Днями провідав літнього самотнього чоловіка в Бережанах, в якого він колись мешкав.

Про все це Руслан розповідає на своїй сторінці у Фейсбуці, але, як пояснює, не для того, щоб його хвалили, а щоб інші небайдужі люди долучалися до доброї справи. Свого часу сирота вісім років працював волонтером у тернопільському благодійному фонді «Братерство сиріт». Та коли помер голова фонду, все призупинилося, а далі відбувся Майдан, де Руслан був разом із мітингувальниками, почалася війна… Після війни хлопець ще гостріше відчув потребу приносити людям радість у цей непростий час.

— Я виріс без батьків, тому розумію сиріт, безпритульних, відкинутих суспільством людей, — каже Руслан. — Дуже люблю волонтерську працю і готовий служити ближнім. Мрію заснувати благодійний фонд на честь Миколая Чудотворця і за прикладом цього святого нести у світ добро. Якось я побував у реанімації обласної дитячої лікарні, надав деякі кошти важкохворій дівчинці з Підгаєччини та хлопчику з Тернопільського району, який два роки перебуває у комі. Згодом побачив страждання матері, дворічний синочок якої був онкохворий. Відео про відвідини дитини поширили чимало користувачів соцмереж, багато людей відгукнулися з допомогою. На жаль, хлопчик помер, але для матері це була велика духовна підтримка. Я їздив на похорон цього хлопчика на Збаражчину. На залізничному вокзалі ми з названим братом розшукали безпритульних, хочемо їх, наскільки зможемо, підтримувати, адже вони теж люди, просто через різні життєві ситуації опинилися на вулиці. Наразі наша допомога скромна, але робимо її від щирого серця. Долучаються до нашої справи віряни та священики, просто незнайомі нам люди з різних куточків України та з-за кордону — телефонують, віддають одяг, засоби гігієни, іграшки, продукти харчування, щоб ми передали потребуючим. Заохочуємо усіх, хто має час і можливість, допомагати нам робити добрі справи. У свою чергу стараюся звітувати про всі заходи — знімаю на відео та виставляю в інтернеті на своїй сторінці у Фейсбуці, щоб у благодійників не було жодних сумнівів. Давайте творити добро разом!