Однією з перших, ще у 2015-ому, було утворено Скалатську міську ОТГ. Які етапи реформування пройшла громада за цей час? Чим живе сьогодні? Які має перспективи розвитку? Про це говоримо з міським головою Скалата, а також головою Тернопільського регіонального відділення Асоціації об’єднаних територіальних громад Петром Савончаком.

Скалатська громада у цифрах

14 липня 2015 р. — утворено Скалатську громаду

25 жовтня 2015 р. — проведено перші вибори

16 населених пунктів

14,5 тисячі мешканців

224 квадратних кілометри — загальна площа ОТГ

35 млн. грн. — дохідна частина бюджету

140 км доріг різного значення

10 шкіл різного ступеня

29 об’єктів культурної сфери

5 амбулаторій та поліклінік

1 лікарня у процесі реформування

— Петре Васильовичу, що таке Скалатська міська об’єднана територіальна громада сьогодні?

— Наша ОТГ з адміністративним центром у місті Скалат являє собою 14,5-тисячну громаду з 16-ма населеними пунктами та аграрно-промисловим потенціалом. Створили ОТГ ми у 2015-ому, і вже четвертий рік реалізуємо реформу децентралізації. За цей час нам вдалося сформувати органи самоврядування, стати, як то кажуть, на добрі рейки, щоб розвиватися далі.

— До посади очільника ОТГ Ви були сільським головою в Остап’є і тепер можете порівняти. Що, на Ваш погляд, дала децентралізація, які її плюси й мінуси? 

— Найголовніша позитивна зміна — наближення послуг для людей на місцях. Нині навіть людина з найвіддаленішого села нашої громади має здолати лише 12 км до Скалата, щоб отримати усі необхідні адміністративні послуги. Вже немає потреби їхати десятки кілометрів до райцентру, а тим паче — до Тернополя. Ми перебрали на себе більшість послуг — від реєстрації земельних ділянок до субсидій і паспортного столу. На черзі — пенсійне забезпечення, центр зайнятості і соцзахист. До речі, щодо соціального захисту, то ми вже в громаді створюємо спеціальний відділ і будемо перебирати й ці повноваження. Маємо в громаді й своїх рятувальників, і станцію швидкої допомоги, і навіть своїх поліцейських.

Загалом, якщо згадувати часи, коли я був сільським головою Остап’є, то тоді такі повноваження мали хіба що великі райони з десятками населених пунктів. А тепер ми невеликою громадою, наче по сімейному, вирішуємо всі важливі для громади питання. Це набагато простіше й ефективніше.

— А що б Ви відзначили з того, що вдалося зробити для громади за цих чотири роки?

— У нас наразі немає великих можливостей, адже бюджет громади (його дохідна частина складає 35 млн. грн.) можна оцінити як середній. Однак ми поступово модернізовуємо інфраструктуру усіх населених пунктів громади. Багато в чому за цих чотири роки нам допомогли кошти з Держбюджету, виділені на розвиток інфраструктури. Завдяки цьому — десь вдалося замінити вікна, опалення чи дах у школах, десь зробити ремонт у будинку культури, у двох населених пунктах відремонтували дорогу, а ще збудували очисні споруди, які найближчим часом будемо здавати в експлуатацію. Реалізовуємо також програму очищення населених пунктів громади від сміття. У рамках співпраці за програмою DOBRE Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) купили сміттєвоза, поставили сміттєві контейнери на спеціально обладнаних майданчиках і запроваджуємо у всіх населених пунктах громади роздільне збирання сміття. Наша ціль зробити з нашої ОТГ — громаду чистоти і порядку! Звісно, це лише перші кроки, не всім, можливо, вони помітні, але зроблено вже чимало. Децентралізація — це, безумовно, позитив для громад.

— Яка ситуація в громаді у сферах освіти і охорони здоров’я?

— Почну з освіти, адже вважаю, що вона в нашій громаді на високому рівні. Ми створили опорну школу в Скалаті та й решту шкіл (а в громаді загалом десять шкіл і ми поки жодної не закрили) намагаємося по мірі можливостей забезпечити сучасним устаткуванням і навчальними матеріалами.

Щодо охорони здоров’я, то ми також активні учасники реформування цієї галузі — перейшли на некомерційне комунальне підприємство, яке вже надає послуги і має повну співпрацю з Національною службою здоров’я. Первинна медична допомога жителям Скалатської ОТГ надається новоутвореним некомерційним комунальним підприємством (воно утворене шляхом виділення зі структури лікарні), укладений договір з НСЗУ. В структурі закладу 5 амбулаторій ЗПСМ, в штаті яких є лікарі, помічники сімейних лікарів (медсестри ЗПСМ), в центральній амбулаторії є лабораторія і черговий кабінет. За кожним селом закріплені медичні сестри.

На базі лікарні, що є в Скалаті, також створюємо некомерційне комунальне підприємство, яке буде надавати послуги населенню, а за надання цих послуг Національна служба здоров’я буде виділяти відповідні кошти. А далі — справа за самою лікарнею. Час ліжкомісць минув, тепер кошти надаються за надані послуги, а отже, якої якості вони будуть, — стільки грошей й отримає медзаклад. Ми намагаємося забезпечити лікарню усім необхідним — нині за програмою DOBRE купуємо рентгенапарат і обладнуємо необхідне приміщення. Нині бюджет лікарні складає 8-9 млн. грн., — усе це кошти, що надаються державною субвенцією на охорону здоров’я.

— Від міських і сільських голів тепер доводиться чути, що нинішня нова українська влада згортає децентралізацію і ущемляє самоврядування на місцях. Тобто собі збільшує повноваження і важелі впливу, переходить на ручне управління розподілу коштів, а всі проблеми скидає на місцеву владу. Ви — як голова міської ОТГ, а також голова Тернопільського регіонального відділення Асоціації об’єднаних територіальних громад — з цим погоджуєтеся?

— Якщо брати фінансовий аспект цього питання, то однозначно — така проблема існує. Днями, щоправда, Верховною Радою було ухвалене рішення щодо залишення громадам коштів від акцизу, це дуже добра новина, але цього замало. Знаю, що є прагнення центральної влади перекласти на плечі громад ще й соціальні виплати, але ж у такому разі дайте й кошти на це! Ми не можемо закрити всі питання двома податками — на землю і нерухоме майно. Як можна збільшити ці податки, коли бізнес і без того ледь виживає і віддає останнє?! Отож, я закликаю всіх голів ОТГ ініціювати необхідні дискусії щодо цих проблем, виходити на контакти з урядом і виробляти консенсус.

— А як, на Вашу думку, має бути правильно?

— У перші роки після створення громади у нас, навіть після перерахування всіх коштів на зарплати та за енергоносії, залишалося дещо на розвиток. Яким чином? Справа у тому, що на території громади діють два кар’єри і плата за надра залишалася в ОТГ. Проте в середині 2017-го законодавство змінили, ці кошти забрали в Держбюджет. Ось це я вважаю дуже негативною практикою, адже, по-перше, отримали несподівану дірку в бюджеті’2017, а по-друге, тепер маємо обмаль коштів на розвиток. Якби ті кошти повернули в наш бюджет, а мова йде про близько сім мільйонів гривень у рік, то громада б не просто трималася на плаву, а справді мала можливість розвивати інфраструктуру чи навіть стимулювати місцевий бізнес.

Ще одне болісне для нас питання — вартість енергоносіїв. Ми намагалися впровадити освітлення в усіх населених пунктах громади, адже це й зручно, й більш безпечно, особливо для дітей. Та після того як зрівняли тарифи на нічне і денне освітлення, стало накладно платити за електроенергію. Щоправда, ми не здаємося, вулиці освітлюємо, але гроші на це змушені виділяти досить великі…

— Не менша, напевно, проблема — це стан доріг…

— Орієнтовно у нашій ОТГ 140 кілометрів доріг різного значення. Є ділянка дороги державного значення Тернопіль — Жванець, вона у незадовільному стані. Ми не раз страйкували й вимагали її ремонту, але поки що нічого не змінилося. Ще одна аварійна дорога — на Гримайлів, вона також давно потребує ремонту. Уже чотири роки лише частково ремонтують дорогу, що зв’язує Скалат з райцентром Підволочиськ. Причина завжди одна — немає коштів.

Ми намагаємося бодай дороги місцевого значення відремонтувати своїми силами. Купили грейдер, частково іншу необхідну техніку, хочемо створити спеціалізоване комунальне підприємство, яке займеться дорогами і на яке покладаємо чималі сподівання. Зрозуміло, все впирається в кошти, точніше — їх гостру нестачу.

— Отож, головне запитання — звідки взяти кошти?..

— Наведу такий приклад: у нашій громаді близько дев’ять тисяч осіб працездатного населення, а з податку на доходи фізичних осіб до бюджету надходить лише близько 12 млн. грн. у рік. З розрахунків за спеціальною формулою отримуємо, що ПДФО сплачують максимум три тисячі мешканців. А де кошти решти шести тисяч? Виходить, вони живуть за рахунок інших. При цьому дехто має по дві машини на подвір’ї, а до громади нічого не платить. А якби сплачували всі, то до бюджету надходило б 40-45 млн. грн. у рік, і ми могли б успішно вирішувати усі проблеми.

 — А які сьогодні нагальні проблеми не дають спокійно спати керівнику Скалатської громади?

— Найперша нагальна проблема — транзит великого вантажного транспорту територією громади. Він вбиває дороги, у людей тріскають хати, через що маємо дуже сумні наслідки. Ми зробили дві об’їзні дороги промислового значення навколо Скалата, які частково вирішують проблему, але це далеко не вихід!

Наступна болюча проблема — фінансове забезпечення і кадри, які, як відомо, вирішують все. У нас є багато важливих проєктів, які не можемо реалізувати лише тому, що не можемо знайти для цього потрібних виконавців. Спеціалісти в нашій громаді отримують по 5-8 тисяч гривень у місяць, а працювати за такі гроші хочуть не всі. Та й у нас не стоїть питання просто прийти й отримувати заробітну плату — хочеться справді змінити Скалат на краще, і щоб це відчули всі члени нашої громади.

А загалом проблем вистачає: школа у Скалаті потребує термінового ремонту даху, маємо відремонтувати клуби і будинки культури в селах громади, не вирішена до кінця проблема з лікарнею в Скалаті…

— А що ще у найближчих планах?

— Як я вже казав, це створення ряду комунальних підприємств за спеціалізованими напрямками. Наприклад, ми вже створили підприємство, яке виконує ремонтні роботи в нашій громаді, а тому нам не потрібно запрошувати будівельно-ремонтні бригади з Тернополя чи Підволочиська. Крім того, кошти залишаються у громаді, а це і заробітна плата для наших людей, і сплата податків до бюджету.

Працюємо також над тим, щоб реалізувати ще одне починання — біоферментацію сміття. Маємо вже розроблений проєкт, запроваджуємо сортування сміття, щоб повністю здійснити проєкт, потрібно 25 млн. грн. Де їх взяти, — це питання питань.

А найголовніше — це правильна стратегія, це гуртування громади, щоб спільно вирішувати усі проблеми. Поки маємо справу з байдужістю багатьох людей, які не беруть участі у житті громади, битися над проблемами самотужки дуже важко. Тільки спільно, тільки усією громадою можна здолати усі труднощі і осягнути намічені плани. Я вірю, що так і буде!

На завершення інтерв’ю поговорили і про особисте…

— Петре Васильовичу, Ви родом з Остап’є?

— Так, там і закінчив школу, а потім вчився в Бережанському агротехнічному коледжі. Відслужив у Збройних силах України, після цього за спеціальністю «інженер-механік», здобутою в коледжі, побував на практиці у Швейцарії. Потім навчався в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв…

— Поєднали, видається, непоєднуване: агротехніку і культуру та мистецтво?

— Ви знаєте, я завжди, коли зустрічаюся з теперішніми школярами, то наголошую для них, що важливо уже визначатися з тим, де вони хочуть навчатися і працювати в подальшому. Я завжди хотів працювати з людьми, тож коли вже трішки попрацював з технікою, а особливо після практики в Швейцарії, де світ для мене перевернувся з голови на ноги, вирішив, що потрібно щось змінювати в житті. Тому й пішов вчитися до академії, а потім займався волонтерською діяльністю, повернувся до себе в село, де мене у 2010-ому обрали сільським головою, а у 2015-ому — міським головою Скалата.

— Яка у Вас сім’я? Як рідні ставляться до Вашої зайнятості на роботі?

— Дружина Світлана працює в магазині мого тестя. Маємо двох дітей: 13-річного Андрія та 12-річного Сергія. Коли обирався на сільського голову Остап’є, то попереджав дружину, що буду дуже зайнятий на цій посаді. А коли йшов на вибори голови Скалатської громади, то знову її попередив. Вона не заперечувала… Але тепер часом буває незадоволена, що я надовго затримуюся. Тоді я кажу: «Ну, я ж тебе попереджав» (сміється, — авт.).

— А як любите з сім’єю проводити час?

— Коли приходжу з роботи, то обов’язково всіх розпитую, як минув день, а в мене відповідь завжди одна: «Все добре» (усміхається, — авт.). У суботу переважно займаємося господаркою вдома, а у неділю обов’язково їдемо до Євангельської церкви у Тернополі. Потім гуляємо містом, можемо посидіти в якійсь кав’ярні чи сходити в аквапарк. Влітку їздимо на відпочинок, дуже любимо Карпати, цього року вперше побували разом на морі. Це щастя — бути разом з сім’єю.