Дивовижні сопілкові мелодії Владислава Козаченка чули чимало тернополян, адже хлопець не раз «гастролював» на вулицях нашого міста. Багато років він подорожує з сопілкою містами України. Його називають мандрівним музикантом, а ще — мандрівним філософом, бо, крім музики, любить спілкуватися з випадковими зустрічними. Родом Владислав із Первомайська Миколаївської області, два роки жив у Тернополі, наразі — вдома, але мріє знову повернутися до нашого міста. Нині йому 28 років. Серед усіх відвіданих міст Тернопіль полонив його найбільше. «У Тернополі живе дух непокори, це мені імпонує, бо за натурою я — вільна людина», — зазначає Владислав. Торік хлопець охрестився в Архикатедральному соборі Непорочного Зачаття у Тернополі. На Різдво планує знову завітати у наш край, щоб духовно прожити свята. Днями «НОВА…» мала нагоду поспілкуватися з Владиславом по телефону.

Від способу заробітку до потреби душі

— Фізично я — в Первомайську, але думками і духовно — у Тернополі, — каже Владислав. — У Тернополі живе душа непокори — вільна, козацька. Якщо щось трапиться, люди не стерплять, виступлять. Ця енергетика зашкалює. В інших містах я такого не відчував, хоча об’їздив усю Україну. Мандрую з сопілкою з дитинства, таким чином пізнаю життя. Багато людей ділилися зі мною своїми непростими історіями, довіряли найсокровенніше. Життя навчило мене спілкуватися з усіма — як з людиною з сірого світу, так і з найсвятішою. Це — досвід. Головне у спілкуванні — не втратити себе, свій нейтралітет. На своєму шляху зустрічав бабусь, що торгують квітами, безхатьків, безтурботну молодь, а якось в одному місті мене перепинила компанія чоловіків і попросила зіграти їм, це були колишні… в’язні. «Сьогодні ми хороші, а завтра — злі», — казали мені останні. Були різні інциденти, провокації, особливо у Києві, але я не піддавався.

Вперше я побачив Тернопіль у 2009-ому. За іронією долі згодом я закохався у тернополянку, ми дружили певний час, але наші шляхи розійшлися. Для створення сім’ї потрібно мати певне забезпечення, а в мене лише сопілка в руках. Таке життя… Мандрувати мене змусили життєві обставини: спершу це був спосіб заробітку, а тепер — потреба душі. Мій тато — музикант оркестру, він дав мені певні навики в музиці, також я в дитинстві відвідав кілька уроків у музичній школі, але швидко закинув цю справу. Лише у 13-річному віці взявся за сопілку і самотужки освоїв її. Вперше зіграв на вулиці — в Южноукраїнську. Потім я потрапив до притулку для неповнолітніх, але завдяки моїй козацькій натурі утік звідти (сміється, — авт.)… Мама не приїжджала по мене, їй тоді було непросто. Вона була знахаркою, шукала себе в одній із релігійних спільнот, через таку «суміш» у голові зламалася… 11 років тому померла… Нині я живу з братом, батько — окремо, спілкуємось із ним рідко. Це книга мого життя…

Хресний — священик, хресна — вірянка

— У середині 90-их по півроку не виплачували зарплат, була скрута, тому я змалку привчався до праці. Підлітком копав траншеї, ями, працював на будівництві, — продовжує розповідь мандрівник. — Згодом вирішив здобути спеціальність, яка мені подобалась, — став електриком. Проте за спеціальністю не працював, хоча мене запрошували, бо, як би це дивно не звучало, захотів стати журналістом. Побачив оголошення про набір телевізійників, вирішив спробувати. Пройшов стажування, поставив дикцію, здобув знання, але не залишився там. Мене далі тягнуло у мандри. Нині я — фрілансер. У Тернополі я теж шукав роботу журналіста, отримав певні пропозиції, навіть мав зустріч із деякими посадовцями, але не прийняв їхні запрошення, бо розумів, що якщо стану політично залежним, не зможу мати вільної думки. Не соромлюся грати на вулиці, але не всі розуміють мене. Гра на сопілці — це щось неземне. Полюбляю неокласику, імпровізую, додаю супровід ударних інструментів. Заплющую очі, уявляю мелодію, і вона лунає… Я брав участь у фестивалях, казали, що щось є особливе у моїй грі. Бувало, запитували, на якому інструменті граю, бо, мовляв, так сопілка не звучить. Люблю сопілку, хоча моя душа більше лежить до віолончелі.

Допоки не оселився в Тернополі, я був атеїстом. Поступово пізнавав Бога, релігію і зробив свій вибір. Особливу благодать я відчув біля ікони Спаса Нерукотворного, яку привозили з Ватикану. Торік 20 вересня охрестився. Для мене це відповідальний крок, бо віру можна обрати раз у житті. Перед отриманням цієї тайни я шукав у Тернополі хресних батьків, чимало людей відгукнулося. Мій хресний — священик, хресна — вірянка. Нині я продовжую спілкуватися з хресним. Вдома не розуміють мого кроку в пошуках віри, спершу були гострі суперечки, бо ж брат захоплюється екстрасенсорикою, брав участь у «Битві екстрасенсів», але тепер більш-менш толерантно сприймає мій вибір.

Думка про… думку

— Окрім музики, цікавлюся космосом, фізикою, астрономією, прочитав багато науково-популярної літератури, переглянув наукові відеоролики, — каже Владислав. — Нещодавно брав участь у грі від NASA. З дитинства мене вабить космічна тематика, ще більше зацікавився цим після смерті мами. Щоб знайти однодумців, я створив у Фейсбуці спільноту «Теорія струн», де викладаю свої думки, даю посилання на цікаві матеріали. У спільноті більше філософії, ніж науки. Ще у п’ятому класі мені потрапив до рук збірник із фізики і захопив мене. Мені, як і багатьом, важко збагнути формули, але суть явища вловити завжди можна, тому стараюся доступно пояснювати складні речі. Коли думка опановує мене, не можу ні на чому іншому зосередитись, можу елементарне забути — скажімо, вимкнути світло. Міркуючи про Всесвітній вибух, я прийшов до розуміння, що це — аналогія зародження людського життя. Все починається із сингулярної точки, в яку закладена інформація про майбутнє тіло. Всю інформацію, яку публікую в соцмережі, ретельно перевіряю, щоб це не була моя фантазія. Багато переповідаю з каналу відомого американця. Було, що сам експериментував. Так, мене завжди цікавило явище гравітації. Науковці говорять про чорну матерію, але зрозуміти це явище непросто, тож я провів експеримент: взяв дві залізячки, вплинув на них магнітом — притягнулися. Так я пересвідчився, що йде мова не про надприродну силу, а про існування магнітного поля.

Одна із моїх цікавих думок — про думку. Відомо, що елементарні частинки можуть впливати на людину. Є дослідження Інституту раку: за допомогою електромагнітного поля можна впливати на злоякісні пухлини і знищувати їх. Коли людина думає, спостерігається електромагнітна активність мозку. І якщо в той час через нейрони будуть проходити певні частинки, їх можна буде зчитати і порівняти показники мозку. Наприклад, дивиться людина на яблуко, фіксуємо активність мозку. Через якийсь час знову показуємо яблуко, знову фіксуємо. А опісля порівнюємо показники мозку в різних обставинах і виводимо алгоритм. Таким чином я прийшов до висновку, що думками людини можна керувати, і це практикуватимуть у майбутньому.

А ще для себе я знайшов наукове підтвердження існування душі. Це ще більше спонукає мене до самопізнання, а самопізнання — це пізнання світу.