“Ідеальних жінок не буває. Якщо чоловіки придумали певні рамки для ідеалу, то, мабуть, самі мають такими ж бути — ідеальними. Не думаю, що такі є. Але прагнути ідеалу має право кожен”, — так вважає співачка з Тернопільщини Ольга Монастирська. Вона вже 11 років перебуває у США, в штаті Іллінойс, у Чикаго. Родом Ольга з Микулинців Теребовлянського району. Працювала режисером на каналі ТТБ. Розповідає про своє бачення стосунків між чоловіком і жінкою. Співачка, авторка пісень і музики презентувала новий кліп. Свою пісню «Я божеволію» присвятила чоловікові. З часом умовила його зніматися у кліпі. Зйомки тривали в одному з найбільших готелів Чикаго на узбережжі озера Мічиган. Впорались за добу. Маленькій донечці Ольги було лише  чотири місяці. Її залишили з бабусею, яка задля зйомок спеціально приїхала до США.

— Кажуть, чужа сім’я — темний ліс. — говорить Ольга. — Ті сім’ї, що видаються дуже зразковими, можуть насправді такими не бути. Вдома живемо тільки за своїми правилами і не стараємось грати ролі для чужих. Думаю, ідеальних сімей, як і людей, не буває. Адже в кожної людини свої поняття. Для мене слово «ідеальний» асоціюється з роботом-екстрасенсом, що здатний виконати всі примхи від фізичних до духовних, а це, погодьтеся, нецікаво і нудно. Навіть кінофільм не цікавий, якщо у ньому нема конфлікту. Тому усі проблеми треба сприймати, як норму випробувань, які обом потрібно пережити.

Нам з чоловіком поталанило найважчі випробування пережити в чужій країні. З кожним моментом ми перевіряли одне одного. Знаю багатьох молодих, що не прожили разом й року, а вже розлучились. Основні причини — страх подолати проблеми тільки удвох  і власне еgо, невміння полюбити когось так, як себе. Якщо молодь це зрозуміє, то менше буде ранніх розлучень. Та це не означає, що себе не потрібно любити, адже від цього залежить настрій, який передається чоловікові. А в щасливих батьків і діти щасливі.

Ольга Монастирська каже, що в їхній сім’ї головний романтик — чоловік.

— Мені ще треба вчитись, щоб здивувати його чимось, хоч кілька спроб уже було, – сміється. – Але думаю, що все правильно і на своїх місцях. Адже завдання чоловіка – чинити романтичні подвиги, натомість жінка має створити домашній затишок. Все ж таки принцеси чекають на принців з білим конем і серенадою, а не принци — на коня і принцесу. Хоча співи — це інша історія, бо в нашій сім’ї співаю я.

«Усі сумніви розвіяла Америка»

Ольга пригадує два найвагоміші рішення, які довелося прийняти заради сім’ї.

— Перше — виїзд за кордон, — продовжує. —  Друге — відмова від договору, що передбачав стрімкий кар’єрний ріст: популярність, концерти. Думаю, зробила правильний вибір, адже прислухалася до серця, а ще навчилась сприймати несподіванки як поштовх і підказку від Бога.

Співачці дотепер важко відповісти, де вона проживає.

— У Чикаго народилися двоє діток, – говорить Ольга. – Синочок уже в другому класі, а мені ще віриться, що я живу в Україні. Це те, що найбільше турбує мене останнім часом, адже думаю вже не про себе, а про дітей.

Добре, коли плануєш своє майбутнє, а ще краще, коли ти на правильному шляху. Не знаю, чи досягнула б такого результату, живучи в Україні, працюючи режисером. Тоді і мрії були інші. Внутрішній голос мені підказував — це ще не моє, тому і пішла навчатись паралельно в Київську академію керівних кадрів культури і мистецтв з надією на зміни.

Усі сумніви розвіяла Америка. Це тепер я так думаю, а тоді, пригадую, плакала, нарікала. Для чого я вчилась, навіщо два червоні дипломи? Щоб поїхати на заробітки і важко працювати? Яке моє майбутнє? Та кому там потрібна моя режисура!

Але розлука з рідними була вкрай важкою, пригадує Ольга Монастирська.

— Важко було розлучатись з ріднею, друзями, першою професією, з рідним містом, – розповідає. – Чесно кажу, не хотіла летіти. Просто мій чоловік виграв зелену карту, ще й року не було, як ми побрались. Уявила собі – він там… Я тут… Для чого тоді весілля? Та й відмовитись від карти  було б безглуздо, адже такий шанс випадає не кожному.

Перші дев’ять годин у літаку згадую досі. Я проаналізувала все минуле і зовсім не хотіла думати про майбутнє. Було страшно, адже ми летіли в такий далекий чужий край. Я знала, що додому не скоро повернусь. Дорога далека, витрати були чималі. У новому світі – все по-новому. Вчилася жити так, як дитя вчиться ходити. Не було часу думати про творчість, адже за плечима борги і багато невирішених проблем. Дякую за гостинність землякові Євгену Гуйді.

«Одногрупники розвивалися, а в мене — втрачений час і зіпсуте здоров’я»

В Америці Ольга жила звичайним життям заробітчанки, тому не розуміє і не поважає молодих людей, які бездарно тринькають батьківські кошти. Знає ціну грошам і як важко їх заробити.

— Була одна думка – лише три роки і назавжди додому, – пригадує співачка. – Та не так сталось, як гадалось. Ми прилетіли у 2007-ому, а через два роки у нас народився синочок. Як результат попередньої роботи — неспокійне дитя, недоспані ночі. Щоразу нові проблеми вибили мене з колії. Чоловік важко працював, повертався додому лише на вихідні. А так хотілося підтримки рідних, особливо — мами. Зрозуміла, що жити в одній квартирі з чужими людьми важко, адже вони також  працюють і мають право на спокій. Ми переїхали на окрему квартиру і там — цілковита самотність. Не люблю її дуже, але саме тоді почала ще більше писати пісні. Не розуміла — чому і для чого? Хто мене почує і кому це потрібно?

Часто згадувала одногрупників, які розвивались, – конкурси, посади, звання. А в мене – втрачений за кордоном час і зіпсуте здоров’я. Улюблене хобі – спів у ресторані — також довелося залишити. Дитина не сходила з рук. У мене була справжня післяпологова депресія. Хочу сказати усім, хто ще не розуміє: цінуйте своїх матерів, свекрух, бабусь, усіх рідних, які допомагають. Повірте, я маю з чим порівняти, бо з другою крихіткою була велика підтримка.

«Не заробітчанка, а співачка з України»

Через кілька років Ольга повернулася додому. В Україні вирішила співати і записувати свої пісні. У 2012-ому році вийшла на велику професійну сцену.

— Коли ми повернулися до Америки, я співала у складі різних гуртів, – пригадує. –  Це – нестабільність, пошук досконалості і себе. Доводилося співати різні пісні, які пасують і не зовсім. Роботу в ресторані згадую як добрий досвід і спосіб заробити. У той час в українському репертуарі не було багато сучасних пісень. Можливо, це також одна із причин, що почала писати сама.

І Ольга вдруге повертається додому. Записує пісні, знімає відеокліпи. Назад до Америки уже відлітала з чималим творчим доробком.

— До Америки знову прилетіла у 2015-ому році, щоб перевірити себе і ознайомити вже рідну діаспору зі своєю творчістю, — розповідає. —  Прилетіла уже не як заробітчанка, а співачка з України. Не всі це сприйняли привітно. Дотепер пам’ятаю слова однієї жінки: “Пора, пані Олю, заробляти гроші на іншій роботі, а не співом”. Це було жорстоко і невиховано.

Я – артист. Це моя професія, а кожна професія має свою зарплату. Оплачую аранжувальнику, звукорежисеру, кліпмейкеру, дизайнеру, щоб з повагою вийти до глядача.

Там, в Америці, зустрілась з багатьма, які мають важливе значення у моїй творчості.  Сашко Хрипливий – земляк з Тернопільщини, відомий звукорежисер. Завдяки йому вийшла на чиказьку сцену. З ним як аранжувальником виграла перше місце у конкурсі авторської пісні для футбольної команди “Connection”. Ця давня перемога була чудовим стартом. Саме в Америці познайомилася з музикантами і співаками, з якими співпрацюю.

«Врятувало мене те, що я виглядала дуже гарно»

Нині Ольгу Монастирську запрошують виступати і в Україні, і в Америці. Бувало, відмовлялася, бо перебувала не в тій країні. Тому тепер заздалегідь повідомляє в соцмережах про свої переміщення.

— Одного разу зі мною трапилась цікава історія, — сміється. — Надійшло повідомлення на Фейсбук із запрошенням на показ колекції вишиванок у готель “ Жорж” на 18 годину. Я погодилась, оскільки не встигла на перший раз, що відбувся у Чикаго тиждень тому. Дуже хотіла потрапити, можливо, щось придбати. Відразу почала телефонувати  чоловікові, щоб відпросився в той день з роботи. Він не дуже зрадів, бо втрачав цілий робочий час задля вечірнього показу. Але після того, як я вмовила його придбати нові туфлі для бездоганного стилю, бо йдемо за особливим запрошенням від дизайнера, він погодився. Майже тиждень я сама не мала спокою і людям не давала. То радилася, що одягнути, то питала про готель, потім згадала і пресу, яка не зробила повторної реклами. Вже не пригадую, кому ще говорила, але телефон розривався від дзвінків. Дзвонили подруги моделі дізнатися, чому їх цього тижня не запрошують, як минулого. Дійшло аж до моєї перукарки, яка часто на таких заходах підробляє, та й ту не запросили. Мене вкотре перепитували, чи не помиляюсь, чи це не спам. Я запевнила, що ні, бо особисто в дизайнера уточняла про місця, на яких сидітимемо. Нарешті неспокійний тиждень дійшов до кінця. Втомлений, але вимуштруваний і у нових туфлях чоловік сказав, щоб ввела адресу в навігаторі. Я взяла телефон – набираю текст. А показник зі швидкістю супутника перелітає океан, зупиняється у тому ж готелі, але в Україні, місто Львів. Зробила повторно – те саме. Ніби стотисяч думок насунулись в моїй голові  одночасно. За хвилину зрозуміла, що вже нікуди не спішу. Потім згадала дизайнерку, багато ще кого, та отямилась, коли побачила чоловіка у дверях. Врятувало мене лише те, що я виглядала  дуже гарно і святково…

Ольга вважає, що саме стиль спілкування, манери, увага одне до одного — це те, що найперше «зчитують» діти — як батьки спілкуються, про що говорять, у яких тонах.

— Найголовніше, що слід передати дітям, це той приклад взаємин, які батьки демонструють щодня, – говорить. – Саме на цьому базуватиметься майбутня сім’я дітей. Якщо дитина бачитиме певний недолік, то вона в дорослому віці може на цьому акцентувати. Дражнитиме в тому свою половинку, яка її не розумітиме. Але при створенні молодої сім’ї  є можливість не повторювати недоліки батьків. Можна прислуховуватись до їхніх  порад, та висновки робити самим. Нова сім’я – новий світ. Не вірю в міф, що на чужих помилках можна чогось навчитись. Кожна людина має свій характер, а в чужій сім’ї таких характерів два і кожен по-різному сприймає одну і ту ж проблему. Потрібно вчитися на своїх помилках, а отже, є можливість більше розкривати свою половинку, вивчати її. Та й якось не личить заглядати на проблеми, що в сусіда за плотом, а своїх перед носом не бачити.

До речі, про свою половинку не знаємо геть всього. Є люди, що все життя вивчають себе і то не знають до кінця. Та іноді бувають моменти, за якими можу передбачити поведінку чоловіка. Це, мабуть, сімейний досвід, який з роками складає цілу енциклопедію, яку частково хочеться передати дітям.

Не думаю, що кохання з роками змінюється. Воно або є, або його нема. Змінюється увесь світ і ми у ньому. Кожен новий день вносить свої корективи, як і наше оточення. Тому варто знаходити час для відпочинку і більше приділяти уваги одне одному.