Коли дізналася, що Надія Миколаївна відійшла у засвіти – спочатку навіть не повірила, що ця ще молода, 65-літня, завжди усміхнена жінка вже споглядає всі мирські клопоти із високості… Коли стояла біля її труни, віддаючи останню шану, чомусь пригадався величезний торт, який вона мені спекла на день народження, бо смачно готувала, і зробила для мене такий щирий сюрприз. У цю трагічну хвилину хотілося огорнути її осиротілу душу теплом спогадів. Взагалі ця жінка була уособленням української господині, яка і спече, і зварить, і гостей прийме, і про домівку подбає, наче справжня берегиня. Лагідна, добра, господарська, дбайлива. А крім того, і журналістській роботі раду давала.

Ганна-Надія Моховик народилася 20 травня 1957 року в селі Біла Чортківського району Тернопільської області. Працювала у редакції тернопільської обласної газети «Ровесник» (1979-1990 рр.).
Пригадую, коли у свої двадцять з лишком літ прийшла на роботу в пресцентр Тернопільської обласної ради профспілок, Надія Миколаївна очолювала інформаційний вісник «Профспілкове життя». Загалом вона з 1990 до 2012 року працювала редактором цього спілчанського вісника, очолювала пресцентр та була керівником інформаційної служби. Писали спільно майже десять літ про життя галузевих про фоб’єднань, діяльність облпрофради. Ще пробігло два з лишком десятиліття – і зустрілися отак, в Домі печалі. Врапт оголивши істину: не можна відкладати нічого на потім, бо життя – дивна штука. Жінка, яка ще недавно пашіла здоров’ям та світилася красою, вже не обійме своїх рідних, не подбає про вечерю своєї сім’ї, не плануватиме завтрашній день… Прикро і боляче нам, а що казати про рідних…
Та людина зникає тоді, коли вмирає останній спогад про неї. А ми пам’ятаємо її.
На сороковий день поминання Ганни-Надії прошу кожного, хто її знав, пригадати щось тепле і радісне, добре і затишне, що пов’язувало з нею. Бо сороковий день вважається якоюсь гранню, яка розділяє земне і вічне життя. З релігійної точки зору він є більш трагічною датою порівняно з фізичною смертю. Це дата нагадує людям, що душа після закінчення земного життя відправляється до свого Отця Небесного. А я переконана, що душа її – саме там, у райських садах…
Колеги з Тернопільської облпрофради залишили про Надію Миколаївну глибокі слова суму: «Перестало битися серце доброї людини, яка завжди була прикладом ввічливості у стосунках з людьми. Немає слів, щоб висловити співчуття з приводу неочікуваної смерті людини, котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани.
Усі, хто знав Надію Моховик, любили і поважали її за чуйне ставлення до людей, велику душевну щедрість, мудрість і оптимізм.
Життєвий шлях Надії Миколаївни – зразок людської гідності, добропорядності, уміння працювати з людьми, бути добрим помічником і порадником рядових спілчан у їх роботі.
Нехай добрий, світлий спомин про Надію Миколаївну назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто її знав, любив та шанував. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була найголовнішою в житті, проте світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя, завжди будуть сильніші, ніж смерть!..»
Хай ця пам’ять серця про добру людину живе в кожному з нас. А Бог подарує Ганні-Надії життя вічне…