У січні 1918 року Центральна Рада УНР прийняла четвертий Універсал, яким проголосила незалежність України від Російської імперії. А сто років тому, 22 січня 1919 р., у Києві відбувся Акт Злуки двох українських держав, які постали на руїнах Московської і Австро-Угорської імперій, — УНР і ЗУНР. Тоді у Києві, о 12:00, на Софійському майдані, замаєному синьо-жовтими прапорами, зібрались багато тисяч людей, перед якими постали 65 представників УНР, яка вже була Директорією, і 65 членів делегації ЗУНР. Від ЗУНР виступив Лонгин Цегельський, який зачитав резолюцію Ради ЗУНР від 3 січня 1919 року про бажання об’єднатись в одну державу з Українською Народною Республікою. Після нього взяв слово Володимир Винниченко — голова Директорії, палко привітавши таку ідею, а член Директорії Федір Швець зачитав текст Універсалу, в якому, зокрема, мовилось: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Буковина, Закарпаття і Наддністрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, за які жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу всі зусилля своїх синів спрямувати для створення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу».

Актом Злуки було зафіксовано, що ЗУНР входить до складу УНР як автономна область, але на правах широкої територіальної автономії. Галицькій владі мали передати шкільництво, систему охорони здоров’я, судочинство і місцеву адміністрацію, а також було зазначено, що автономію варто поширити й на Крим, Кубань і Полісся у разі їх входження до складу УНР. Ідею самоврядування для Галичини підтримав і С. Петлюра. У цьому документі було заявлено про непохитний намір злитися ЗУНР і УНР в єдину державу — Соборну Україну. Після зачитання тексту цього документа настав зворушливий момент — на очах багатьох людей виступили сльози. Хтось затягнув український Гімн, і його заспівали всі присутні…
Тільки з розвалом СРСР ми повернулися до цієї та інших раніше заборонених історичних дат України. На засіданні Великої Ради Народного Руху, що відбулась 16 січня 1990 р., було розроблено план заходів щодо відзначення річниці Соборності, а саме — провести живий ланцюг Злуки між Львовом і Києвом за маршрутом: Львів — Тернопіль — Рівне — Житомир — Київ. У цій акції взяли участь понад мільйон людей. Тримаючись за руки, вони стояли вздовж траси з синьо-жовтими прапорами, стрічками.

Тернопіль до відзначення Дня Соборності України підготувався ретельно. Наша крайова організація НРУ «монтувала» відрізок живого ланцюга біля автошляху, що лежить між Тернополем і Житомиром, через Кременець, Дубно, Рівне. Там партократи протидіяли проведенню акції, а саме святкове віче було заборонено. Незважаючи на це, визначний тернопільський рухівець і поет Георгій Петрук-Попик у Дубно почав виступати, але без мікрофона. Люди його чули погано, хоч він говорив голосно. Тоді до нього підійшов якийсь міліціонер і віддав йому свій мегафон. Той міліціонер був патріотично налаштований, завдяки чому Георгій виступав майже дві години, і всі його уважно слухали! Радянська влада відреагувала наступного дня. На приміщення Дубенського НРУ здійснила напад міліція. Вони виламали двері і вдерлись у приміщення, потрощили меблі, забрали друкарську машинку і всі папери, здерли синьо-жовтий прапор. Слідом за ними прийшли представники ЖЕКу, які відключили газ і електроенергію. Такою була помста за мітинг.

А в Тернополі в той день відбувся мітинг, організований Рухом і Українською Гельсінською Спілкою на Співочому полі. Було понад 40 тисяч людей. Виступали на ньому організатори живого ланцюга, у тому числі і я як заступник голови крайової ради НРУ. Було прийнято велику резолюцію, в якій йшлося про відновлення історичної правди, а саме — реабілітувати і увічнити імена всіх керівників УНР та ЗУНР, відновити та заново створити пам’ятники на могилах борців за суверенність України, на будинках, пов’язаних з діяльністю УНР та ЗУНР, встановити меморіальні дошки, створити музеї історії УНР у Києві та ЗУНР у Львові, увічнити імена борців за волю України у назвах майданів, скверів, парків, кораблів, мікрорайонів, скласти Всеукраїнську поіменну Книгу борців за волю України, широко пропагувати ідеї, що привели до утворення УНР, ЗУНР та акту Злуки. Резолюцію було направлено до Президії ВР УРСР і виконавчого комітету Тернопільської обласної ради для виконання. І ще одна прикметна деталь: тоді на віче в Тернополі поряд з синьо-жовтим вперше за радянської влади було піднято і червоно-чорний стяг.
Дзвін живого ланцюга єднання завершився великим здвигом на Софійському майдані в Києві. Він одлунав в усі куточки України, набув широкого розголосу в світі. Мільйони громадян вперше дізналися, коли ж насправді відбулося возз’єднання українських земель, а не «воссоєдінєніє», яке прийшло з «визвольним» походом на Львів Червоної Армії через 20 років, коли був таємно підписаний загарбницький пакт Молотова-Ріббентропа.

Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року. Щороку тернопільські і хмельницькі патріоти проводять акцію Злуки на Збручі, на мості єднання, що сполучає Гусятинський і Чемеровецький райони.
Сьогодні відзначаємо 100-річчя Злуки без Криму, частини Донеччини і Луганщини, що окуповані Москвою. Знаємо, що нам слід бути готовими до нового вторгнення Кремля. Біля кордону з Україною Москва збільшила майже втричі кількість військових, вдвічі — кількість ударної авіації, а також протиракетних комплексів і ЗРК. Перед такою загрозою ми, як ніколи, повинні бути єдині, бути живим ланцюгом. І не лише в дні пам’ятних дат, а щодня.

Володимир Колінець,народний депутат України І-го скликання